В ці дні, коли триває війна Росії проти України і відзначаються 90-ті роковини Голодомору 1932-1933 років світом шириться процес засудження цього акту ґеноциду українців з боку Москви. Але українські історики і правозахисники наголошують на тому, що ґеноцид початку тридцятих років минулого століття триває і знайшов своє актуальне відображення в тому, що коять російські загарбники в Україні зараз.
Про минулі злочини Росії проти України і людяності, а також паралелі з теперішнім – у репортажі нашого київського кореспондента.
Початок широкомасштабної агресії Росії проти України надав закликам офіційного Києва до цивілізованих держав визнати Голодомор 2932-1933 років ґеноцидом українців нового звучання. Цього року парламент Румунії визнав Голодомор злочином проти людства та українського народу. Парламент Молдови проголосував за декларацію, якою пропонувалося визнати Голодомор “наслідком запланованих заходів із навмисним наміром винищити опонентів комуністичного режиму та ключовим інструментом політики поневолення тих часів”. Подібний крок зробили й законодавці Ірландії. Найближчим часом усі демократичні фракції німецького Бундестагу можуть підтримують резолюцію щодо визнання Голодомору ґеноцидом.
Докторка історичних наук Лариса Якубова вважає, що це свідчить про те, що вона назвала словами «колосальний процес» з перегляду цивілізованим світом ставлення до Росії та її історії:
- Де та Росія, про яку всі в світі стільки багато років говорили, що ця частина суходолу вічно поневолена жертва страшних обставин, які не дозволяють їй жити людським життям і змушують дві третини свого історичного часу воювати з усім навколишнім світом, вбивати своїх умовних ворогів, і при цьому кричати на цілий світ, що це вона жертва? А російський народ масово підтримує ці дії і буквально просто верещить від радості, отримуючи повідомлення про те, що вбите черговий немовля, що комусь відірвало голову, що мільйони людей сидять без світла, що їм холодно, що їм певно не буде що їсти – вони цьому радіють!
Голодомор 1932-1933 років є лише одним зі способів столітньої ґеноцидної історії, вважає Якубова. Вона пояснює ненависть і жорстокість до українців з боку росіян тим, що їм бракує сили і мужності визнати себе причетними до злочинів і ґеноциду. Тому розвивається прагнення знищити не злочинця в собі, а жертву своїх злочинів, щоби ця жертва не нагадувала їм, які вони насправді страшні злочинці. Уроки історії, яку пережила Україна впродовж ХХ століття і в перші десятиліття нового тисячоліття мали би стати предметом вивчення цілим світом задля того, щоби зробити наперед неможливим повторення цих нечуваних і небачених раніше злочинів, сказала Якубова:
- Світ мав би наразі зацікавитися історією України. Цією епохою комунобільшовизму. Ця тоталітарна система повернулася втретє і вона зараз робить те саме і тими самими інструментами. Але вже з тим ресурсом, який їй дає постінформаційна доба і високі технології. Голод – лише один з багатьох ґеноцидарних інструментів, які вони застосовують. Такий само ґеноцидарний і інструмент, як газова удавка, нафтова удавка, атомні електростанції, які Росія будує по цілому світі. А далі – наступна удавка і шантаж – це ядерна зброя. Наступним інструментом удавки є морські шляхи і проблема видобутку корисних копалин. Це те що, власне, зараз в відбувається в Україні – Росія намагається зробити ніщо інше, як захопити нашу територію, оскільки тут залягають стратегічні запаси копалин майбутнього. Наступний інструмент, куди вони прориваються, це Арктика, де також стратегічні запаси, а далі вони хочуть захопити ресурси питної води. Їхнім завданням є акумулювати все це, як в 20-х роках, в одних руках, всі ресурси, що лежать в основі життєзабезпечення людини і перетворивши людину на ще один ресурс, який вони називають «людська нафта», щоби керувати цілим світом, не даючи людям повноцінно їсти, пити, пересуватися, мати свободу вибору, віросповідання… Щоби, зрештою, відібрати в неї можливість бути людиною як такою.
Жертви голоду. Харків, 1933 р. Фото з Колекції Кардинала Теодора Інніцира (Архів Віденської Дієцезії) Фото зробив інж. А. Вінербергер Фотодокументи надані проф. Василем Марочком (Інститут історії України НАН України). Центральний державний кінофотофоноархів України імені Г. С. Пшеничного. Oд. обл. 5121 - Александр Вінербергер - Diocesan Archive of
Запобігти цьому прагненню тоталітарної російської політичної системи можна лише через поєднання спротиву цілим світом і показовому засудженню дій експансіоністської Росії, вважає директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров:
- Необхідно визнати злочини, які були скоєні за радянських часів і які коються сьогодні Росією, на правовому рівні – як ґеноцид. І на національному, і на міжнародному рівні. Зміст одного з актів щодо ґеноциду – навмисне створення для якоїсь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне, або часткове її фізичне знищення. Якщо 2932-2933 років це стосувалося позбавлення продуктів харчування і доступу до них, то сьогодні це вже значно більше. Цей ґеноцид стався в Маріуполі. Всі ці політологічні суперечки, що зараз є в Росії, фашизм чи рашизм – треба визнати, що в Росії сьогодні переміг фашизм.
Однією з ознак російського фашизму є нівелювання всіх більш як ста національностей тієї держави і поєднання їх в одну національну спільноту, застеріг кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України Геннадій Єфіменко:
- Згодом, рускіми стали називатися саме великороси. Тобто, одна з трьох дореволюційних гілок російського народу стала називатися так в російській мові. Це навіть термінологічна невизначеність. Бо ми всі їх називаємо росіянами, а там все інакше. Якщо до революції це були три народи: українці, великороси і білоруси, а потім великороси не встигли постати і вже зникли на визначення Ми українці і білоруси потім вони не встигли з'явитися зникли і великоросам була присвоєна назва «рускіє». Після 1991-го року начебто був якійсь ренесанс, коли слово «рускіє» вважалося як щось етнічне, а росіяни – це громадяни Росії. Але зараз, як ми бачимо, варто набрати це в інтернеті, що «ми – рускіє», і там цілі пісні-танці і всі рускіє, і буряти рускіє і всі вони – рускіє.
Жертви голоду в селі на Харківщині, 1933 р. Фото з Колекції Кардинала Теодора Інніцира (Архів Віденської Дієцезії) Фото зробив інж. А. Вінербергер Фотодокументи надані проф. Василем Марочком (Інститут історії України НАН України). Центральний державний кінофотофоноархів України імені Г. С. Пшеничного. Oд. обл. 5121 -
Єфіменко переконаний, що ґеноцид, як намір Москви знищити українську націю, почався ще в кінці 20-х років як превентивний удар щоб унеможливити в майбутньому відродження потуги України як держави. Наступним етапом був Голодомор 1932-1933 років, а третім етапом стала нинішня війна Росії на знищення України, яка триває вже дев’ятий рік.
Олександр Савицький