За майже рік війни Росії проти України мільйони дорослих і неповнолітніх громадян України були піддані примусовій депортації окупаційними військами. Точна кількість примусово депортованих невідома через обструкцію російської влади. Попри визнання цих фактів міжнародними організаціями, механізм повернення цих людей в Україну і досі не розроблений, — стверджують автори аналітичного звіту «Депортація громадян України з території ведення активних бойових дій чи з тимчасово окупованої території України на територію Російської Федерації та Республіки Білорусь», підготованого експертною групою громадської коаліції «Україна. П’ята ранку».
Депортація українців в Білорусь, окупований Крим та на інші найвіддаленіші від України території Росії має масовий характер і є кричущим порушенням міжнародного гуманітарного права, — заявила директорка з адвокації Центру прав людини ZMINA Альона Луньова:
— Ми досі не знаємо, яка кількість людей знаходиться на території Російської Федерації. Російська Федерація повідомляє про цифру 4,7 мільйонів українців, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців говорить про 2,8 мільйона. Російська Федерація створила пункти тимчасового розміщення для українських громадян. По останніх грудневих даних їх є 820 у всіх суб'єктах Федерації і на тимчасово окупованих територіях України. Люди там стикаються з питаннями документування, тому що в багатьох не було документів, коли вони виїжджали. Вони вимушені були або повірити обману про те, що для перебування на території РФ їм слід отримати російські документи, або здали українські паспорти й отримали документи шукачів притулку. Влітку ми бачили, як люди стали масово повертатися в Маріуполь. Особливо пенсіонери. І це саме тому, що в Російській Федерації вони не отримували жодної фінансової допомоги. Вони сподівалися після повернення на територію Маріуполя отримувати українську пенсію. Плюс, російська пропаганда розповідала, що там все вже було відбудовано. Це означає, що Російська Федерація не особливо піклується про українських громадян, яких вивезли. Ми постійно кажемо українським громадянам, які до нас звертаються, що їм небезпечно лишатися на території Росії. Тому що в пункти тимчасового розміщення часто приходять співробітники ФСБ, вони постійно тримають до контролю громадян України, примушують їх до процедури дактилоскопії. Це такі дискримінаційні заходи, щоб контролювати, де знаходяться українці. І питання, коли до них прийде ФСБ не з бесідами, а з обшуками, — це питання часу.
В найважчому становищі опинилися депортовані з України діти, яких розлучили з батьками та рідними, — зазначила юристка Регіонального центру прав людини Катерина Рашевська. За її словами, якщо дорослі українці ще можуть намагатися віднайти контакти українських та міжнародних правозахисних організацій і домагатися свого повернення на батьківщину, то діти позбавлені навіть такої можливості. Вона сказала, що часто дітей розлучають з батьками й рідними, а також позбавляють документів їхнього українського походження, віддають у російські дитбудинки чи піддають примусовому всиновленню в сім’ях чужинців:
— За різними даними, це від 260 тисяч до майже 700 тисяч українських неповнолітніх. Більша частина з батьками, хоча це злочин Російської Федерації, що стосується депортації і навіть що стосується геноциду. В результаті фільтраційних заходів деякі діти опинилися на території Російської Федерації самі. Тому, що їхні родичі або були затримані, або є такі випадки, коли родичі цих дітей були вбиті росіянами або впритул, або, наприклад, в результаті навибіркових обстрілів. Що стосується депортації, то відомо, що дітей депортували до щонайменше 50 регіонів Російської Федерації. Їхня географія абсолютно різна, починаючи від Сахаліна і до Астрахані й Мурманська і Дагестану. Ці регіони або значно віддалені в географічному плані, або в культурному плані. І перше, і друге іде врозріз зі загальновизнаним принципом найкращих інтересів дитини. Тобто, не відповідає існуючим стандартам міжнародного права. Це геноцид! Геноцид проти української нації, який вчиняється шляхом насильницької передачі українських дітей в російську національну групу. Всі діти стають жертвами викорінення української національної ідентичності та перетворення на ворогів власної нації. Саме ця ідея лежить в основі п'ятого елементу злочину геноциду, коли дітей не знищують, не вбивають і не палять у концтаборах, але при цьому діти для української нації зникають. Подібну кваліфікацію дають не тільки українські організації, які можуть бути упереджені, але й незалежні міжнародні організації.
Прикладом долі однієї примусово депортованої української дитини став виступ на міжнародному економічному форумі в Давосі 12-річного хлопчика, що пережив позбавлення його материнської опіки та вивезення в Росію:
— Нас на заводі «Ілліча» оточили і сказали росіяни здаватися. І потім вони нас вивезли на камазах і повезли у фільтраційний табір. І потім вже мене від мами забрали і навіть не дали попрощатися. Я питав, куди мене везуть? Вони казали — в дитячий будинок. І казали що потім мене там усиновлять інші.
Якщо для цих категорій громадян України існують бодай деякі міжнародні юридичні процедури повернення на батьківщину, то для репресованих з політичних міркувань українців немає навіть таких процедур, — зазначила своєю чергою координаторка «Медійної ініціативи за права людини» Тетяна Катриченко. Вона вважає, що затримані окупаційними адміністраціями українці взагалі не мають жодних прав і зв’язку із зовнішнім світом, піддаються тортурам і нелюдському поводженню, а також часто про їхню долю нічого неможливо дізнатися:
— На території Російської Федерації від березня і до сьогодні продовжується перевезення громадян України, які були затримані за політичними мотивами. І ми можемо говорити про сотні громадян з Київської, Чернігівської, Сумської областей, а також з Херсонської, Запорізької, Донецької, Луганської областей. Це постійний процес, коли людей, яких підозрюють у шпигунстві, у співпраці з українськими правоохоронними органами затримують, утримують в підвалах на окупованій території, а потім вивозять на територію на південь окупованого Криму чи в Білорусь. Їх приховують, не висувають певного обвинувачення. Російські адвокат, або правозахисники намагаються потрапити в ці місця несвободи, але не можуть потрапити. Питання, яким чином до 2000 громадян України можна буде повернути на територію України. Ми не можемо не розрізняти військовополонених і цивільних, оскільки військовополонених можна повертати в результаті обміну, а як повертати цивільних громадян — це питання розробки певного механізму.
Правозахисники, що підготувати аналітичний звіт про незаконну примусову депортацію українців, стверджують, що одним з дієвих механізмів повернення з чужини громадян України є розголос про їхню долю в українській та міжнародній пресі та привернення уваги урядів та міжнародних організацій до цієї проблеми.
Олександр Савицький