У минулій розмові йшлося про засилля російської дезінформації в Молдові й про те, як нещодавно позбавлені ліцензії проросійські телеканали замовчували інформацію про війну, про злочини росіян в Україні, а відтак блокувалася нормальна емоційна реакція на геноцид, який чиниться в сусідній країні. Використовувався механізм, за яким спершу розбалансовувалася віра в адекватні інформаційні засоби, далі нав’язувалася в найрізноманітніших варіантах потрібна Росії фальшива версія й вироблявся спеціальний рефлекс сприймати лише цю впізнавану версію та бігати по колу, вкотре переконуватися в нав’язаних Росією поглядах. Якщо в Придністров’ї Росія створила інформаційний вакуум, то в Молдові, фактично, був залучений механізм так званої інформаційної бульбашки, потрапивши в яку людина часто не може здогадатися, що насправді її інфопростір викривлений. Тож якщо такий реципієнт має обмежені критичні навички або просто не володіє засобами інфогігієни, то він буде чіплятися за свої нерелевантні переконання до загибелі. Тепер я поцікавилася в Маріанни, до якої міри не вистачало інформації, щоби зрозуміти, що насправді відбувається?
Наприклад, з колегами я неодноразово говорила на початку війни про те, що в нас відбувалося й багато хто мені тоді казав, що їм не вистачає саме розуміння цієї війни, тому що ми усвідомлюємо, що війна розпочалася не 24-го, а 8 років назад, уже 9-й пішов. Усі це усвідомлювали. Але питання полягало в тому, що всі ці 8 років люди не висвітлювали цю війну, починаючи з анексії Криму, починаючи з Майдану. Ну добре, якщо Майдан був присутній у новинних топах на молдовському телебаченні, то наша війна, яка потім почалася з анексії Криму й перекинулася на Донбас. Вона в принципі викликала все менше й менше інтересу. Я навіть більше скажу: війна в Придністров’ї навіть не викликає інтересу у молдовських журналістів, і вони це розуміють і розуміють, що це проблема, але така відірваність від реальних ризиків існує. Тобто це є проблема, з якою погоджуються і колеги в Молдові, але на разі «що маємо — те маємо».
Я уточнила, чи це може означати, що до сьогоднішнього дня молдавани теж не дуже розуміють, що відбувається в Україні, й що таке ця війна.
На сьогодн багато молдовських журналістів намагаються їздити в Україну, працювати з місця подій. Я думаю, що в Україні зараз зі свого боку що ми могли би зробити… Нам треба дуже серйозно взяти до уваги той факт, що 6 прокремлівських телеканалів обмежені в їхній роботі, і Україна має подумати, як вона може заповнити цей вакуум адекватною релевантною інформацією, яка не буде надходити в Молдову, сусідню, прикордонну, країну, з Росії. Тому що російськомовна категорія людей черпає інформацію про війну в Україні з російськомовних джерел. Тож я відповім на це питання так загально: мої молдовські колеги усвідомлюють цю прірву і намагаються якось із нею працювати, наповнювати, дізнаватися, розвивати цю тему, але Україна також має до цього долучитися проактивними кроками, особливо в цей час, коли Молдова, молдовська влада здійснює заходи проти російської пропаганди й каналів, які безпосередньо фінансуються російськими банками, російськими партіями тощо.
В Україні з погляду російської пропаганди й дезінформації крім російських агентів при владі, якими мають займатися відповідні органи, є дві найбільші проблеми: російська мова й російська церква. Коли я запитала Маріанну, як із цим у Молдові, то вона відповіла, що ми, напевно, ще будемо свідками не одного скандалу, пов’язаного з російською церквою, і є всі підстави думати, що саме російські попи стануть безпосередньою підтримкою російської агресії, якби така сталася в Молдові.
Я скажу, що та сама ситуація і в Республіці Молдова: і російська мова залишається дражливим питанням, і російська церква залишається філіалом ФСБ. Ба більше, присутність Росії в Молдові набагато глибша, ніж в Україні, навіть ніж та, яка була до 2014 року. Ну добре, візьмімо з 2014 року, бо тоді Молдова теж почала «прибирати» зі свого простору російські впливи, але все-таки в країні присутність лишалася набагато сильнішою, ніж в Україні. І зокрема це й церква, і культурний простір, яким «завідує» Русскій дом, — саме тому, що росіяни цими проєктами керують, саме тому російська мова й залишається дражливими питанням. От я знову повернуся до цих шести телеканалів. Ці шість телеканалів виробляли контент і румунською мовою, і російською мовою. Питання було не в тому, якою мовою, але в тому, що вони створювали неадекватну картину того, що відбувається в Молдові й поза Молдовою, питання в тому, що вони підтримували інспіровані Росією масові безпорядки, які фінансувало безпосередньо ФСБ, і про це писали поважні міжнародні ЗМІ, це встановлювали журналістські розслідування молдовських журналістів, журналістам ziarul de garda вдалося проникнути безпосередньо в ці ряди, коли були ці протести й дізнатися, як і ким це все фінансується, і вони здобули ці докази. Тобто питання до цих 6 каналів полягало в тому, що вони фінансувалися Росією і створювали альтернативну реальність, але як реакцію на закриття співробітники цих телеканалів подали так, наче це гоніння російськомовних. Ця вся ситуація зманіпульована й підведена до якогось іншого знаменника, який не має жодного стосунку до цієї ситуації. Та сама калька, що в Україні, тільки ще сильніша, ще запущеніша.
Церква — те саме. Є багато історій про те, чим займаються російські попи в Молдові. Ну, якщо брати там якийсь неналежний стиль життя, корупційні скандали — це все є. Про підтримку російської армії цими особами я ще матеріалів не зустрічала. Звісно, у приватних бесідах мені говорять, що відбувається абсолютно те ж саме, що й в Україні. Але ми не можемо говорити про це так відкрито, як в Україні, тому що в Молдові такої гострої фази конфлікту немає, на щастя, тому її попи зброю не роздають і не переховують ФСБ-шних агентів, коригувальників вогню. Бо, в принципі, їх іще ніхто не бомбить. Сподіваюся, до цього не дійде. Тож ситуація не знаходиться в настільки критичному стані, щоби ми зараз ли висунули цим попам якісь звинувачення, які вони отримують в Україні. Але є всі підстави думати й боятися того, що це якраз ті особи. Які безпосередньо долучилися би до якоїсь активності проти своєї держави й проти людей.
Видається реальною ситуація, ніби Молдова опинилася між двома дуже потужними державами — Росією та Румунією. Тоді де є молдовська ідентинчність? Чи вона десь звучить і як звучить? Хто нею займається, чи є якась національна програма чи національна ідея, на яку працює держава чи суспільство?
Румунія — це член НАТО, член Євросоюзу. Це та країна, яка щоразу допомагає Молдові під час енергетичних криз, під час можливих безпекових ризиків, коли над молдовським простором декілька разів пролітали російські ракети, саме Румунія може бути гарантом безпеки молдовського народу й Республіки Молдова як такої. Тому ці всі розмови, що Румунія хоче підім’яти під себе Молдову, — це російська пропаганда і це та калька через яку заходить російська пропаганда в Молдову для того, щоби налаштувати проти Європи, проти Румунії, проти культурного простору до якого й належить Республіка Молдова. Це не про самість як нації, про свою самість вони хай скажуть самі, я не займаюся питанням самості Республіки Молдова, але з політологічного погляду я можу сказати, що досі Румунія в Чорноморському регіоні була гарантом і постачальником оцієї безпеки, в принципі, й для України, не те, що для Молдови. Республіка Молдова знаходиться між Україною та Румунією. Де тут Росія? Незрозуміло! Вона в цьому регіоні має двох сусідів — Україну й Румунію, — які ні на кого не нападали, які не проводять агресивної зовнішньої політики й не проводили, тому я не погоджуюся з цією тезою від початку, що Молдова між кимось там знаходиться. Ми всі страждаємо від агресивної зовнішньої політики, яку проводить Росія, більш так ніхто себе не поводить.
Виходячи з того, що сказано про ситуацію в Молдові, виникає логічне питання, чи є шанс у Молдови вибратися з цього російського інформаційного болота, зрештою, це питання все ще занадто актуальне й для України.
Якщо так абстрактно прогнозувати, то незалежність і України, і Молдови залежить зараз від Збройних сил України насамперед. Звісно, з дезінформацією та пропагандою боротися треба, але якщо вже такі гарячі військові дії, якщо такі воєнні злочини ми спостерігаємо, то це говорить про те, що ніяких лімітів, ніяких перепон уже Росія перед собою не ставить, і ніяких рамок уже немає, тобто ризики надзвичайно великі, що в інформаційному полі, яке супроводжує цей геноцид українців, що пропаганда, яка переслідує українців за кордоном, зокрема й у Молдові. Тому це безпека й Молдови й усіх сусідніх країн. Не будемо романтизувати до таких великих стратегій, але це все залежить від того, наскільки успішною буде українська армія. Бо, звісно, й пропаганда російська теж від цього залежить, бо чим більші успіхи наших військових, тим недолугішими стають інформаційні вкиди, тим важче пояснювати якимись альтернативними меседжами свої провали, свою абсурдну зовнішню політику, тому в цій ситуації військовий компонент первинний.
Більше слухайте в доданому звуковому файлі.
Сніжана Чернюк