Офіс президента Володимира Зеленського повідомив, що на мирному саміті у Джидді в Саудівській Аравії було представлено понад 40 держав, що майже втричі більше, ніж на консультаціях у Копенгагені. Як підкреслив заступник керівника Офісу президента України Ігор Жовква, ще до початку саміту, – жоден із 40 лідерів, які планували взяти участь у саміті, не висловив заперечень щодо необхідності української «формули миру» – у Польщі більш відомого як «мирний план президента Зеленського у десяти пунктах». На саміті, серед інших, були присутні: Китай, Індія, Бразилія, Катар, Кувейт, Йорданія, Аргентина, Бахрейн, Єгипет, Об’єднані Арабські Емірати, Південно-Африканська Республіка, а також представник Польщі – шеф Бюро міжнародної політики адміністрації президента Анджея Дуди – Марцін Пшидач.
У Польщі докладно відслідковують не лише опір українців проти російської агресії, але також змагання української дипломатії на дипломатичному фронті. Редактор Польського радіо 24 Тадеуш Плужанський на тему саміту в Саудівській Аравії, у Джидді, розмовляв з відомим польським совєтологом, професором Влодзімєжем Марціняком – експослом Республіки Польща в Москві.
Говорить Тадеуш Плужанський:
– Пане професоре, почнім від завершеного саміту ряду держав, саміту в Саудівській Аравії, в Джидді, за участі Польщі, за участі представника президента Республіки Польща, міністра Марціна Пшидача. Там з’явилися представники дуже цікавих країн, бо окрім цих очевидних – як США, були, наприклад, китайці, були індійці, а також представники Бразилії. Цікаве те, що не було представників росії. Враховуючи мозаїку країн, різні рівні зацікавлення питанням війни в Україні та різні інтереси, яка ваша оцінка такої дивної конструкції – саме такі різні держави, часто з віддалених місць глобуса, беруть участь у справах, що стосуються України.
Говорить професор Влодзімєж Марціняк:
– Споглядаю на світлину цих переговорів, якщо можна так сказати, принаймні у цій офіційній частині – у середині сидять представники Саудівської Аравії, а з обох боків делегація Китаю та США. Це показує конструкцію, яку ви назвали дивною. Звісно, Україна була як жертва російської агресії та дві групи держав, які умовно можна назвати – з одного боку тих, хто підтримує Україну, починаючи від США та ряду інших держав, а друга група дежав, які офіційно займають нейтральне становище щодо російсько-української війни й водночас зберігають доволі пожвавлені відносини з росією. Найбільш показовий тут Китай, а також Індія й країни Південної Америки. Це не був саміт у формальному розумінні цього слова, але радше консультації, робочі переговори, не заплановано жодного кінцевого комюніке, й його немає. Здається мені, що метою цього було обговорення позицій згаданих двох груп держав, тобто відпрацювання якогось способу підходу до закінчення цієї війни, способу до підготовки пошуків якогось мирного вирішення поміж державами, які підтримують Україну, і державами, які зберігають нейтралітет щодо конфлікту. Розбіжності у підходах негайно було видно, наприклад, у такому питанні – сформулювання основних передумов, наприклад, чи негайне припинення вогню – чого домагаються нейтральні держави, – говорю тут загально, чи прийняти за вихідну точку план Зеленського у десяти пунктах, який офіційно був схвавлений групою Ґ-7, відповідно якого передумову початку будь-яких переговорів становить відвід російських військ – ось основна різниця між одним підходом та другим. Перша позиція – відкриває шлях закріпити хоча б частину російської окупації на деяких окупованих землях, а друга позиція – виключає такий підхід, її ціль – привернути територіальну інтегральність України, й це були переговори між названими двома групами держав. Йшлося про підготовку якоїсь спільної позиції, насправді до кого? До – неприсутньої росії. В якомусь сенсі можна сказати, що це були переговори про росію.
Редактор Тадеуш Плужанський:
– Якщо читати порядок переговорів, то читаю, що окрім питань військових, окрім спроб владнати взаємовідносини після війни в цій частині світу, які будуть кордони російської федерації, які будуть кордони України, були також похідні теми, але, звісно, ключові – питання зупинення російської агресії, але також звільнення полонених. Йшлося також про питання більш всесвітнього характеру – питання атомної зброї та харчова безпека, адже знаємо, що у цьому російсько-українському конфлікті це питання відіграє вагому роль, останнім часом ще більше, коли російська федерація заблокувала довогір про вивіз з України харчових продуктів.
Професор Влодзімєж Марціняк:
– Враховуючи факт, що питання не стосується виключно російсько-української війни – адже можливим було б ставлення до цього як до європейського конфлікту, що має відношення до Європи, вона має всесвітній вимір – йдеться про харчову безпеку, намагання росії скористатися атомним шантажем – тому весь світ занепокоєний, Китай занепокоєний, тому настільки багато учасників з різних континентів. Варто звернути увагу, що не лише немає росії, але відсутній також суб’єкт, про який ще десять чи двадцять років тому ми сказали б, що, звісно, він – організатор такої зустрічі, – маю на увазі Організацію Об’єднаних Націй. Адже йдеться про ґлобальний порядок, а на конференції відсутня структура, в рамках якої можна було б про такий порядок вести переговори, оскільки ООН вже такої ролі не виконує. Бути може, форма переговорів надасть початок якійсь новій архітектурі всесвітнього порядку.
Все, що становить небезпеку, спричинену агресією росії в Україні – впливає на безпеку в Польщі, тому над Віслою уважно стежать за процесами в Крулєвєцькій області. Останнім часом, на дорожніх знаках неподалік анклаву рашистів, назву Калінінград замінено назвою Крулєвєц.
Редактор Польського радіо 24 Тадеуш Плужанський про можливий суспільний фермент в цьому анклаві запитав професора Марціняка:
– Залишаючись при росії, будемо вести мову про питання дуже близькі до наших кордонів – йдеться про крулєвєцьку область, у минулому калінінградську, в честь одного із совєтських злочинців – Калініна, він підписував накази вбивати польських полонених, був серед очільників совєтських командувачів, й добре, що ми – у Польщі, називаємо область крулєвєцькою, а не калінінградською. Там відбуваються цікаві явища. Різні аналізи показують, що, може, не негайно, не в цей момент, але у деякій перспективі – може, навіть не далекій, – крулєвєцька область може відокремитися від російської федерації з багатьох причин – перш за все фінансових, бізнесу, бо москва, кремль стягають звідси величезні гроші, а анклав бажав би більш автономно розвиватися, усвідомлюючи, що автономія дає більший прибуток, ніж сплата москві своєрідних податків. Крім цього, зростають впливи держав Балтії, вони притягають крулєвєцьку область до себе, й деякі аналітики вказують, що крулєвєцька область могла б стати такою четвертою балтійською державою. Як ви оцінюєте такі повідомлення?
Відповідь професора Марціняка:
– Очевидно, що війна з Україною, яка продовжується та всі проблеми, які виникають для російської економіки, послаблення механізмів управління цією державою, що ми бачили в ході т.зв. бунту Пріґожина. Це показало, як формально дуже централізована країна не працює за кризових обставин. Отже, такий розхід по швах можливий, але треба було б поставити запитання, чи існує суспільний суб’єкт у крулєвєцькій області, який був би у цьому зацікавлений. З одного боку можна сказати, що тамтешній бізнес, або значна частина місцевих городян, була зацікавлена збереженням коректних, а навіть дружніх відносин із сусідами у зв’язку з підприємницькою діяльністю, особовим перетинанням кордону тощо. Але також треба пам’ятати, що це величезна військова база – морського флоту, авіації, різних видів військ. Маю на увазі суспільний вимір, йдеться про сім’ї. Важко уявити мені, щоб це середовище підтримувало якісь автономічні схильності, а це значна частина мешканців області, це є військові, це сім’ї, пенсіонери військові радше виїхджали з крулєвєцької області, але частина з них лишилася. Тому я сумніваюся, чи існує суспільна база до таких тенденцій, таких рухів.
Редактор Плужанський вважає, що процес послаблення росії посилюватиметься:
– Безперечно такі тенденції розвиватимуться разом з послабленням російської федерації, що саме відбувається. Війна в Україні однозначно це показала.
На думку професора Марціняка, вирішальним фактором будуть процеси в самій москві:
– Я кажу, що це загальний процес, але я би сказав, що якщо він проходитиме, то, цитуючи відомого, смішного польського політика, можна сказати, що: «риба псується від верху». Вагомим фактором буде політика москви, вона значною мірою впливатимме на цей процес.
Українці своєю жертвенністю дали вільному світові шанс подолати черговий варіант Імперії Зла. Нова система безпеки, на умовах України, мусить також позбавити москву шансів впливати на становище в басейні Балтійського моря, тобто повністю демілітаризувати крулєвєцьку область.
Андрій Рибалт