67% українських громадян, які виїхали за кордон, рятуючись від жахів розв'язаної Росією проти України війни, планують своє повернення на батьківщину. Таким став головний результат комплексного дослідження біженців «Лабораторії законодавчих ініціатив» від грудня 2022 до липня 2023 року. Це дослідження вважається найрелевантнішим з початку повномасштабного вторгнення Росії до України в лютому 2022 року. Проте соціологи попереджають, що в разі затягування бойових дій зі звільнення українських територій від російських загарбників, настрої українських шукачів притулку за кордоном можуть сильно змінитись.
За даними ООН, у липні цього року в різних країнах світу зареєстровані понад 6 мільйонів українських громадян, які переховуються від повномасштабного нападу Росії на Україну. «Лабораторія законодавчих ініціатив» опитала 1155 українських біженців щодо їхніх настроїв повернутися на батьківщину й віри в перемогу України у відбитті російської агресії та повоєнного відновлення країни. Головною причиною свого виїзду за кордон опитані назвали жахи російського збройного вторгнення, сказав аналітик «Лабораторії законодавчих ініціатив» Володимир Скрипець:
— Це обстріли населених пунктів — 34%, шкода психічному здоров'ю — 33%, 21% опитаних відзначили, що це ракетні удари по сусідніх населених пунктах. Кожен п'ятий поскаржився на окупацію їхнього населеного пункту або загрозу окупації. Половина біженців виїхала разом з дітьми. 88% виїхали 2022 року. Але ще 12% виїхали вже за рік після початку повномасштабної війни — протягом 2023 року. Пік цієї хвилі припав на червень 23-го року. Це було пов’язане з підривом російськими окупантами греблі Каховської ГЕС. В нас можуть утворитися нові хвилі біженців. Зокрема через загрозу підриву росіянами Запорізької атомної електростанції. Кожен п'ятий в нашому опитуванні зазначив, що вони боялися цього, а ще 12% визнали, що це безпосередньо вплинуло на їхнє рішення виїхати.
70% опитаних не готові повертатися до своєї держави до завершення бойових дій. Але 67% мають намір точно, або, скоріше за все, повернуться в Україну після завершення війни. Із загальної кількості не готових повернутися додому, кожен третій опитаний походить зі Сходу України, а кожен четвертий з Півдня. Найменше неповерненців — із західних областей України, їх лише 6%. Головним фактором рішення про повернення залишається оцінка якості життя, а також послуги та можливості в країні перебування. Тобто що вище біженці оцінюють якість життя в країні перебування в порівнянні з Україною, то нижча імовірність їхнього повернення додому, зазначив Скрипець:
— Якщо дивитися серед тих, хто точно не повернеться, то кожен третій з них виїхав зі Сходу, а кожен четвертий — з Півдня. 70% біженців планують повернутися до себе додому, тобто до того населеного пункту, з якого вони виїхали. Ще 13% мають намір виїхати після завершення війни, а кожен п’ятий — лише після її завершення. Щодо не надто потерпілих від жертв і руйнувань центру України, Києва і Заходу, то там щонайменше три чверті біженців планують повернуться до своїх населених пунктів. Серед біженців з Півдня, можуть повернутися дві третини, а ще третина не і досі не має рішення. Найпрохолодніше ставлення повернутися до свого рідного населеного пункту в тих, хто виїхав зі сходу України. Половина з них точно не хочуть вертатися додому, а інша половина ще не вирішила, або готується вернутися до іншого регіону України. Це затьмарює перспективи повоєнного відновлення. Тобто, на Сході ми матимемо значний перетік населення, що вплине на можливості відновлення. Нам треба думати про демографічні проблеми на сході.
Головними чинниками рішення про повернення в Україну для біженців залишається завершення війни та перемога України у відбитті російської агресії. В успіх Сил оборони України вірять 70% опитаних. Кожен другий вважає, що війна закінчиться поверненням усіх тимчасово окупованих територій й відновленням міжнародно визнаних 1991-го року кордонів України. Крім цього, допомогою рішенню повернутися на батьківщину опитані вважають покращення якості життя в Україні, відновлення її економіки, припинення ракетних обстрілів та повітряних тривог, наявність роботи в Україні й вступ держави до НАТО. Серед магнітів, що утримують українців за кордоном, вирішальним є економічне благополуччя, зазначив аналітик:
— Дві третини біженців за різними показниками вважають, що їхній матеріальний стан за кордоном кращий. 62,8% сказали, що мають вищий рівень життя за кордоном, ніж мали в Україні. 67,6% сказали, що за кордоном мають більше можливостей, ніж в Україні допомагати рідним. Лише 17% стверджують, що до війни вони мали в Україні кращі можливості допомагати рідним фінансово. 61% вважає, що за кордоном вони мають більше можливостей заощаджувати, ніж в Україні. Тільки 23% сказали, що до повномасштабного вторгнення вони мали в Україні більше можливостей робити заощадження.
Дослідження «Лабораторії законодавчих ініціатив» є одним із найповніших та найрелевантніших, впевнений завсектором Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України Олексій Позняк. Але він застеріг, що біженці можуть змінити свої наміри:
— Вони часто спираються на неповну інформацію щодо своїх майбутніх планів. Багато хто отримує соціальну допомогу і десь на рівні підсвідомості думає, що це триватиме вічно. Вони хочуть залишитись там назавжди. Але коли війна закінчиться, і вони стикнуться з тим, що допомога від держав-реципієнтів припиниться, і вони поводитимуться зовсім по-іншому. І навпаки ті, хто зараз декларує повернення після завершення війни, за час продовження бойових дій можуть знайти собі гідну роботу, яка б відповідала їхньому статусу під час перебування в Україні. І тоді ймовірність їхнього повернення різко зменшиться. Крім того, ми знаємо, що серед вимушених зовнішніх мігрантів із України переважають жінки. Серед них дуже багато молодих дівчат, які зараз мають намір повертатися. Але якщо вони увійдуть до групи жінок, які вийдуть заміж за мешканців країни-реципієнта, їхня ймовірність повернення — найменша.
У своїх рекомендаціях уряду України автори дослідження про стан та настрої українців, які втекли від війни, закликали Київ розробляти політику повернення біженців разом із країнами, які їх взяли під свою опіку. Крім того, рекомендується створення адаптаційного періоду для тих, хто повертається на батьківщину, надання їм тимчасової матеріальної та психологічної допомоги. А також проведення інформаційної кампанії з додаткового залучення охочих повернутися.
Олександр Савицький