Анджей Ґартнер понад 20 років займається харчовою промисловістю у сфері менеджменту, маркетингу, зв’язків з громадськістю та корпоративної соціальної відповідальності. Автор численних публікацій та аналізів про продовольчий ринок та харчову економіку. Він вважає, якщо ми говоримо про те, що наші країни дружать, підтримують одна одну, то мали б спілкуватися, а не обмінюватися гострими заявами, і пробувати знайти компромісний вихід із ситуації. Але також, каже мій співрозмовник, варто зауважити, що дружба — це те, коли одна сторона намагається зрозуміти ситуацію іншої сторони. Тобто — це не одностороннє виконання потреб чи прохань, а насправді, — пристосування до взаємної ситуації. І виглядає, що ця ситуація не була проаналізована добре вже на самому початку.
«Я далі стою на тому, що коли мова йде про виробництво с/г продукції, принаймні в тій частині, де Польща і Україна виробляють ту саму продукцію, то принаймні з погляду на нашу аграрну структуру, дуже велике роздрібнення у порівнянні з українським агросектором, а також з огляду на дуже велику різницю засобів — тут говорю про землі і воду — на користь України, і дуже велику різницю в затратах на виготовлення продукції, що виникає із тих двох чинників (а видатки в Україні нижчі, ніж в ЄС і Польщі), то фактично таке конкурування, а головним чином на підставі того, що ринок залишається відкритим щодня, практично неможливе. Ми не в стані запропонувати нижчі або конкурентні ціни. І це звичайна економіка, а не політика», — говорить Анджей Ґантнер.
Аби увійти на європейський ринок, Польщі знадобилося добрих десять років. Польща мусила виконати багато різних норм і вклала багато коштів. Ну і, звісно, мала пристосуватися до цього ринку. Це був складний процес, звісно, загалом успішний, але це не відбулося в один момент. Тож нема чого дивуватися сьогодні, в першу чергу польським аграріям, які говорять, що вклали стільки коштів, їм гарантували присутність на спільному ринку на певних умовах, і тепер, звісно, через форс-мажор, бо війну ніхто не може передбачити, ці умови було цілковито зруйновано. Тобто агропродукція входить на європейський ринок без жодних мит і обмежень. Головним чином — це є джерелом суперечки. Однак, не без того, що скористалася цим інша сторона, переконаний Анджей Ґантнер.
«Важко не помітити, що у справі зерна на даний момент всі грають в ту гру, яку нав’язав путін. Адже зверніть увагу, що зробив путін за останніх пів року. Він вивільнив величезну кількість російської пшениці на світовий ринок, таким чином забравши в України частину ринків збуту у третіх країнах. Він навіть готовий відправляти зерно безкоштовно, аби тільки розширити сферу свого впливу і вдарити по Україні. Натомість варто зауважити, що ціни збіжжя на світовому ринку не беруться виключно з польських, українських чи цін Євросоюзу. Але беруться з того, що на тому ринку відбувається. Який баланс збіжжя, звідки береться збіжжя, бракує його чи раптово з’являються величезні кількості збіжжя, а такі кількості раптом з’явилися з росії. І плюс стратегія блокування експорту з України до третіх країн. І як бачимо, стратегія на недоотримання збіжжя не спрацювала, бо ціни на збіжжя були цього року удвічі вищі, тож росія не досягла сподіваного ефекту. Однак все ж ця ситуація вдарила по українському сільгоспвиробництву і, з іншого боку, спричиняє напругу. На рівні ЄС і країн, які є союзниками України від самого початку, у всіх можливих вимірах».
Ця проблема, говорить Анджей Ґантнер, показала, що ЄС виявився абсолютно не готовим до того, аби на ринку з’являлися великі обсяги продукції за конкурентними цінами з-за меж ЄС. Також не готові до цього прикордонні країни, зокрема Польща, оскільки тих три мільйони тонн українського збіжжя, що потрапило на польський ринок, доволі сильно дестабілізувало ситуацію і призвело до великих проблем у польських аграріїв зі складуванням і збутом.
«І тут варто повернутися до того, з чого я починав. Якщо країни є союзниками, варто з розумінням підходити до того, хто які має проблеми. Якщо Польща сигналізує, що має проблеми, і то великі, з відкриттям свого ринку на конкретну продукцію, що фактично це може дестабілізувати чи завдати удару стабільності польського агрокомплексу, то треба це питання вивчати, а не вперто йти в тому напрямку, що все ж Польща має щось відкривати. На мою думку, торгівля агропродукцією — і Польщі з Україною, і України з Польщею — це дуже цікава і складна справа. Бо є галузі, де ця торгівля нам йде дуже добре, а є галузі, де вона доволі напружена. Тож найкраще, як на мене, було б зараз, аби міністри сіли за предметну розмову і з'ясували — хто чого потребує, як можна це виконати, бо ж Польща не заявила, що не погодиться на транзит агропродукції через свою територію. Цей транзит весь час є, і варто було би подумати про те, як той транзит зміцнити, але передовсім весь ЄС має подумати, куди це збіжжя має потрапити і як реально допомогти Україні з експортом збіжжя до третіх країн, а не найпростіше, що може бути, — розташувати його на європейському ринку. Бо, власне, європейський ринок не потребує збіжжя з-поза ЄС. І ніхто на разі не має ідей, що з цим робити. Мене трохи це дивує, бо, дивлячись на те, що відбувається у країнах Азії чи Африки, там, де потребують збіжжя і харчів, то мені не дуже зрозуміло, чому путін практично задурно може постачати зерно, будуючи свої сфери впливу, а ЄС не може здійснити, наприклад, інтервенційної закупівлі збіжжя з України і доставляти його на треті ринки, які його потребують, здійснюючи таким чином протидію російській діяльності. Бо в іншому випадку маємо те, що сталося. І ця ситуація є поганою для обидвох країн — і Польщі, і України».
Польща, говорить Анджей Ґантнер, перебуває у сфері спільного ринку. І якщо хтось відкриває його, але не дає жодних додаткових обмежень, то український бізнес вважає — якщо можна продати, то продаємо, а бізнес, скажімо, в Польщі, вирішує — якщо можна купити, то ми купуємо, підкреслює експерт. І провина, на думку віцепрезидента правління Польської федерації виробників продуктів харчування та асоціації роботодавців, лежить тут передовсім на ЄС.
«Я передовсім звинувачував би тут Європейську Комісію, яка відкрила кордони абсолютно бездумно. Не створила відповідних механізмів для того, щоби те збіжжя йшло тільки транзитом, не було жодних інвестицій в механізми, які б дали змогу експортувати таку величезну кількість збіжжя. Бо треба розуміти, що перевезення — це одне, але ж треба ще це збіжжя вивезти. А Польща має доволі обмежені можливості вивезення зерна поза свої кордони. Наші пропускні можливості не такі вже й великі, а якщо ще глянути на те, що ми самі є великим експортером, то сталося так, що канал перевезення збіжжя просто забився. Зрештою, ми так і не побачили, куди веде цей коридор. Бо вийшло так, що веде він в нікуди. Адже ніхто так і не побачив контрактів із третіми країнами, куди це збіжжя мало потрапити. Тобто воно розпливається територією ЄС. І це та помилка, яку було зроблено, в чому всі дуже швидко переконалися. Бо, крім, власне, того так званого ембарго на українське збіжжя від весни до осені, більше нічого абсолютно не було зроблено. Не було виконано жодних обіцянок щодо допомоги: не було споруджено зерносховищ, не було реалізовано жодної програми, яка б могла розв'язати проблему, адже не тільки через польські порти можна було вивозити це зерно. Тож я оцінюю, що винні посадовці ЄС, які не проаналізували ситуації, не запровадили механізмів стримування, не запровадили механізму завдатків, тобто, якщо хтось ввозить призначене для реекспорту збіжжя на територію ЄС, і воно залишається на його території, то він втрачає завдаток. Фактично, це механізм, який блокує перенасичення ринку ЄС. Тож якщо чиновники відкрили ринок бездумно, без жодних ідей і вважали, що цього буде досить і проблема вирішиться, то створили ще більшу проблему, як бачимо. І то проблему, яка вийшла далеко за суто економічні межі. Бо єдиний, хто може тішитися сьогодні напруженням всередині ЄС, напруженням між Польщею та Україною, це наш спільний ворог — путін».
Жодна країна, каже Анджей Ґантнер, не допомагатиме іншим коштом своєї економіки і коштом передовсім свого агросектора. Бо агровиробництво — це не тільки економіка. Агровиробництво — це харчова безпека країни.
«Я хотів би, аби всі зрозуміли, і в першу чергу в Україні, що польський уряд надає допомогу Україні будь-яким можливим чином. І тут я роблю акцент на слові «можливим». І не буде так, що польські підприємства з переробки продукції закуплять дешеву українську продукцію та продадуть її, і всім буде добре. Такого не буде. Бо за рік, два, три значна частина польських виробників збанкрутує і припинить існування. І це не тільки економічна проблема — це проблема соціальна, проблема безпеки. Бо за якийсь час Україна може знайти цікавіші ринки збуту. Жодна країна свідомо не піде на узалежнення від імпорту з іншої країни стратегічної сировини. Тож ми не хотіли б стати заручниками такої геополітичної ситуації, тим більше, що Польща є, попри все, найбільшою країною харчів у ЄС, і немає жодних підстав, аби вона позбавила себе того, що є безцінним і що впродовж останніх трьох років добре себе зарекомендувало, а саме — харчової безпеки. І в цьому власне суть справи. Мені здається, всі це мають розуміти. Питання координації транзиту і розміщення українського збіжжя на інших ринках. А головне — як можна посилити позиції ЄС у країнах, залежних від російського зерна. Це все має бути предметом розмов політиків, предметом узгоджень і впровадження доброї стратегії».
Слухайте розмову у доданому файлі
Розмовляв Володимир Гарматюк