Формальна блокада російських телерадіоканалів у країнах Балтії суттєво обмежила поширення пропаганди рф, хоча й не припинила її повністю. Її тон агресивний, а пропагандисти стають дедалі креативнішими у виборі наративів і методів. В основному вони використовують соціальні медіа, які є більш важливим каналом інформації для російськомовних споживачів, ніж для людей литовського, латвійського чи естонського походження.
Як пише Алєксандра Кучинська-Зонік на порталі Асоціації польських журналістів (SDP), коли роль традиційних ЗМІ зменшилася, Москва вдалася до нових комунікаційних методів, а у віртуальному світі створила мережу фейкових акаунтів і профілів, які використовує для підвищення популярності сайтів, що поширюють дезінформацію. Після 22 лютого 2022 року одна з головних тем — вимушені мігранти з України. Хоча суспільства країн Балтії з перших днів російсько-української війни залучаються до допомоги втікачам від війни, у соцмережах ширяться негативні відгуки про них. Їх автори звинувачують Захід і українських лідерів у сприянні нападу росії на Україну, а також звинувачують українських мігрантів, які прибули до Литви, Латвії та Естонії, у зраді Батьківщини та залученні до воєнних дій країн ЄС. Деякі жителі країн Балтії також побоюються, що уряди, зосереджуючись на підтримці українців, обмежують суспільну політику та політику соціального забезпечення, спрямовану на бідніші соціальні групи в цих країнах.
А про головні наративи російської пропаганди і дезінформації та способи боротьби з ними у Литві, Латвії та Естонії, я розмовляю з аналітиком із питань країн Балтії в Центрі східних досліджень у Варшаві (OSW) Бартошем Хмєлєвським:
«Різні наративи російської пропаганди адресовані до різних сегментів суспільств у цих державах. Одні наративи адресовані російськомовній частині суспільств в Естонії або Латвії, інші — до етнічних латишів, литовців чи естонців. Важко зосередитися на поодиноких наративах, бо вони досить часто змінюються. Більш цікавим для слухачів, можливо, буде те, як російська пропаганда намагається описувати держави Балтії. Таким стандартним повідомленням, що не змінюється вже майже 30 років існування цих держав, є те, що країни Балтії є нібито фашистськими державами, схоже, як і у випадку російської пропаганди щодо України, а також що вони нехтують правами національних меншин, порушують ці права. Часто цей наратив створюють і адресують державам західної Європи для дискредитації країн Балтії і для того, аби створювати негативний імідж цих держав на Заході, дуже перебільшуючи соціально-політичну ситуацію національних меншин у цих країнах. Третій наратив також адресований за кордон, і він про те, що держави Балтії є таким собі ланцюговим псом злого Заходу і що саме вони є форпостом русофобії і всієї агресії Заходу щодо росії».
Бартош Хмєлєвський звертає також увагу на проблему російської пропаганди та дезінформації, спрямованої у соціальних мережах проти українських воєнних мігрантів, котрі знайшли тимчасовий прихисток у цих країнах:
«У Латвії опубліковано дослідження щодо думки латвійців, латвійського суспільства на питання про біженців з України і про те, як довго вони можуть залишатися у Латвії. І тут навіть російська пропаганда не мусить надто сильно старатися, оскільки латвійське або естонське суспільство має певну травму з радянських часів — це травма масової міграції. У 1960—70-их роках з інших частин Радянського Союзу на території колишніх Латвійської та Естонської РСР приїжджало і оселялося дуже багато робітників та військових. Цей міграційний процес дуже змінив соціальну структуру цих тоді радянських республік, а нині держав. І є побоювання, що велика кількість українців, і не тільки українців, але взагалі людей зі слов’янських держав, може призвести до чогось подібного. Наприклад, в Естонії це використовують місцеві антисистемні праві для розпалювання атмосфери у суспільстві, а тому тут навіть не треба російської пропаганди. Дискусії на тему політичної міграції з росії чи мігрантів з Білорусі або України, є у цих суспільствах. Можна сказати, що в Литві суспільна ситуація між литовською більшістю та біженцями з Білорусі погіршується. Резонансним був теж аспект українських воєнних мігрантів, котрі приїжджали в минулому році до Естонії. Естонська правиця казала, що більше нікого не можемо приймати, бо немає місця. Прикордонний перехід між росією та Естонією в Нарві був одним із ключових шляхів для українців, котрі втікали з окупованих росією територій до Європейського Союзу. А в Латвії цього тижня з’явилося дослідження, в якому тільки приблизно одна третя латвійців хоче, аби українці залишилися у їхній країні. Більшість саме з економічних причин не хоче, аби українські вимушені мігранти були розв’язанням демографічних проблем і проблем ринку праці в Латвії. Більшість латвійського суспільства радше думає про те, що українські переселенці, котрі знайшли прихисток у Латвії, колись муситимуть повернутися до своєї країни».
Бартош Хмєлєвський також відповів на запитання про присутність проросійських партій, російської агентури і так званої п’ятої колони у країнах Балтії, наскільки вони активні, впливові та чи вдається владі Литви, Латвії й Естонії боротися із цим негативним та загрозливим для національної безпеки явищем:
«Все трохи складніше, ніж просто розмови про п’яту колону чи агентуру у цих країнах. Аналогії часів Януковича в Україні не зовсім відповідають тому, що відбувалося у країнах Балтії. Але говорячи про проросійські партії, чи ті, що схилялися у бік росії або грали для свого електорату певною проросійськістю, то ситуація у країнах Балтії, передусім у Латвії та Естонії, змінюється. В Естонії багато років була Центристська партія, яка об’єднувала російськомовний та естонський електорат. В основному за неї голосували жителі Таллінна і Нарви на північно-східному кордоні Естонії. Ця партія останні два роки переживає кризу за кризою. Її електорат зменшується. Ця партія могла мати дуже високі результати, могла бути першою або другою на виборах, а нині вона — на четвертому місці. Електорат цієї партії зникає з різних причин, зокрема, через події в Україні та зміни в суспільстві в Естонії. Натомість у Латвії багато років була соціал-демократична партія "Згода", яка вважалася проросійською партією. Від 2011 року вона вигравала всі парламентські вибори. Завжди здобувала перше місце, мала приблизно 25-відсоткову підтримку. За неї голосували як російськомовні громадяни Латвії, так й етнічні латиші. Нині ця партія перебуває нижче 5-відсоткового виборчого порогу, а під час виборів у 2022 році вона вилетіла з парламенту, позаяк її примирливий підхід єднання латишів та місцевих росіян, примирливу політику єднання прозахідної позиції зі схваленням співпраці з росією, більше не підтримує суспільство. Електорат, який був радикально проросійським, більше не проголосував за цю партію. Латвійський електорат, який мав ліві погляди і голосував за цю партію, теж більше не схвалює таку позицію партії. Тому ця партія просто зникла із політичного небосхилу Латвії. А на її місце приходить партія, яка більше не носить жодних масок і є проросійською, — партія "За стабільність", яка намагається збирати радикально проросійський електорат або розчаровану частину російськомовного суспільства. Якщо ця партія у 2022 році на виборах ледве перейшла прохідний бар’єр у п’ять відсотків, то вже сьогодні вона може розраховувати навіть на дев’ять відсотків підтримки».
Бартош Хмєлєвський також відповів на запитання про те, чи існують передумови для москви спробувати використати російськомовну частину населення Латвії та Естонії для здійснення можливої агресії проти цих держав, тобто використати той самий псевдоаргумент, що і в Україні:
«Естонська та латвійська держави на хвилі війни, що триває в Україні, заявили, що необхідно провести третю, тобто останню фазу десовєтизації суспільно-політичного простору в обох цих державах. У зв’язку із цим відбулася ліквідація двомовного або російськомовного шкільництва, із публічного простору усунуто останні совєтські пам’ятники, введено певні обмеження для громадян рф, які є резидентами цих країн, передусім у Латвії. Крім того, естонська та латвійська держави видворяють осіб, котрі є громадянами росії, проживають у цих країнах, але водночас визнані такими, що загрожують безпеці цих держав. При таких радикальних кроках немає жодних хвиль протесту, немає жодної відповіді. Ця російськомовна частина суспільства є байдужою або пасивною щодо цих змін. Якщо говорити про таку ж ситуацію, що була в Криму в 2014 році, то такий переворот є дуже малоймовірним. Підтримки росії радше немає, оскільки етнічного сепаратизму російськомовного населення суспільств Естонії або Латвії не існує. Спроби створення автономій або республік були на початку 1990-их років, але вони зазнали повного фіаско і нині про це немає жодної мови. Гра росії на етнічних питаннях можлива лише у випадку спроб загострення внутрішньодержавних взаємин. Навіть якби у майбутньому сталося якесь вторгнення росії до Латвії або Естонії, то я не очікую будь-якого ентузіазму з боку російськомовної частини суспільств. Я вважаю, що вони якраз дуже не хочуть такого вторгнення, бо бояться війни, а тому скоріше не виходитимуть вітати росію в Латвії або Естонії. Радше вони будуть слідкувати за тим, що відбувається, залишаючись пасивними спостерігачами політичних подій. Особи, котрі виходитимуть із російською імперською символікою на вулиці латвійських або естонських міст, стають політичними провокаторами, вони знають, що така поведінка політично несанкціонована і що спецслужби та контррозвідка цих держав стежать за такими особами і відразу роблять висновки щодо такої поведінки. Цими наслідками є кримінальні справи, а у випадку громадян рф, які проживають там, цих осіб досить швидко видаляють до росії».
Запрошую послухати розмову у прикріпленому звуковому файлі
Тарас Андрухович
