Чи можна сказати, що українська тема була присутня в переговорах під час візиту Сі Цзіньпіна до Європи, візиту після такої досить довгої перерви?
Сам візит Сі Цзіньпіна мав принципове значення, адже це був перший візит Сі Цзіньпіна на Старий континент із 2019 року. Китай намагається використовувати розбіжності в Європі, тому і план поїздки Сі Цзіньпіна був невипадковим, адже Китай має унікальні двосторонні відносини з Францією, Сербією та Угорщиною.
Переговори з Емманюелем Макроном здебільшого були зосереджені на питаннях порушення торговельного балансу між Пекіном і Брюсселем, але й тема війни в Україні тут була виразно присутня.
Президент Франції намагався продемонструвати європейську єдність, залучивши до спільних переговорів очільницю Єврокомісії Урсулу фон дер Ляєн. Він також запросив канцлера Німеччини Олафа Шольца, який нещодавно був у Китаї, але Шольц, зрештою, не брав участі.
Українську тему дуже чітко підкреслила Урсула фон дер Ляєн. Вона заявила, що розраховує на те, що Китай використає весь свій вплив на Росію для припинення цієї агресивної війни проти України. Вона нагадала, серед іншого, що президент Сі Цзіньпін раніше відігравав важливу роль у деескалації щодо такої безвідповідальної поведінки чи навіть погроз використання ядерної зброї росією. Тож, безсумнівно, очікується, що й тепер Пекін діятиме аналогічно.
Схоже, що Пекін не розробив відповідної аргументації для переконання європейської та й американської аудиторії, що він використовує свій вплив для конструктивної ролі у припиненні того, що ми бачимо в Україні. Однак є ще один аспект. Раніше Сполучені Штати повідомляли, що Китай надає росії технології для оборонної промисловості, постачає обладнання подвійного призначення, а також економічно підтримує росію.
Тож у цьому контексті ми повинні в певному сенсі позитивно сприймати заяву Сі Цзіньпіна про те, що Китай утримається від продажу будь-якої зброї росії та суворо контролюватиме експорт обладнання подвійного призначення. Але, звісно, це заяви, які раніше також звучали. Питання в тому, наскільки Китай виконує ці зобов’язання.
Але ми знаємо про ці китайські обіцянки лише зі слів Макрона? А які ще є свідчення про ставлення Китаю до війни в Україні?
Китай відкидає звинувачення, каже, що «криза» в Україні використовується для скидання на них відповідальності, що це елемент розпалювання нової холодної війни. Показово, що державні ЗМІ Китаю, як і керівництво цієї країни, вживають слова «криза» та «конфлікт» на позначення того, що відбувається в Україні.
Вони не використовують ані слово «війна», ані «вторгнення».
Коли у квітні Олаф Шольц перебував у Пекіні, тоді Сі Цзіньпін запропонував чотири умови, які потенційно можуть вирішити конфлікт в Україні та запобігти ескалації війни у світі.
Але ця пропозиція дуже узагальнена: надати пріоритет миру, стабільності та утриманні від пошуку егоїстичних вигод. Далі дослівно сказано, не підливати масла у вогонь і не нарощувати напругу.
Насамперед Китай дуже сильно наголошує на необхідності обмежити діяльність, яка негативно впливає на світову економіку, утримуватися від послаблення глобальних промислових ланцюгів і глобальних ланцюгів постачання. Тож Китай має кон’юнктурний підхід у цьому питанні, виражений протягом останнього місяця, тому що візит Шольца до Пекіна і, аналогічно, візит Сі Цзіньпіна до Франції чи, ширше, до Європи, треба сприймати в такому тоні.
На вашу думку, ці візити зміцнили переконання Китаю, що він правильно комунікує про війну в Україні? Чи щось змінилося, чи жодного впливу на позицію Китаю або хоча би декларування цієї позиції ці візити не мали?
Наратив Китаю звучить не дуже добре для наших вух, але він послідовний від самого початку. Китай хоче, щоб його сприймали і ставилися до нього як до миротворця в цьому українсько-російському зіткненні. Йдеться більше про поширення конкретного повідомлення, а не про конкретні дії для досягнення миру в Україні.
З одного боку, Пекін намагається дотримуватися принципу поваги до суверенітету України, а з іншого — показує законні інтереси росії на українській території.
Є такий китайський проєкт — «Ініціатива глобальної безпеки».
У зв’язку з ним Пекін наводить аргументи, що Варшавський договір припинив своє існування після розпаду Радянського Союзу. Отже, з погляду Китаю, природним наслідком також мав стати розпуск НАТО. Але цього не сталося. Більше того, розростання блоку на Схід стало серйозним викликом для росії.
Тож війна росії в Україні — це оборонні дії перед тиском Америки й НАТО.
Тому ініціатором війни в цьому китайському наративі називаються Сполучені Штати. І хоча поле бою та зона конфлікту знаходяться в Україні, але цей фронт поширюється на масштаби всього світу.
І це збігається з неодноразово повтореною російською пропагандою
Це пояснює, чому Китай не дистанціювався від росії. Китай радше просуває думку, що російсько-український конфлікт створює нову перспективу для розуміння міжнародних відносин.
Але також відносини між країнами, які представляють різні політичні системи. Це досить цікаво в тому, що ми можемо почути, коли слухаємо китайців.
Чи правильно я розумію, що Україна тут постає не як суб’єкт, а лише як такий об’єкт, як щось пасивне, що не має ні активності, ні суб’єктності?
Так, якщо спрощувати, то можна сказати, що Україна – лише маленький гвинтик у цьому великому механізмі. Китайці перетворюють цей конфлікт у ширше зіткнення між Сходом і Заходом, у зіткнення протистоянь із НАТО й американцями.
Цей конфлікт, якщо використовувати китайську термінологію, має призвести до зміни поточного балансу сил. Я наголошую — той конфлікт, де ми маємо справу із зіткненням супердержав, із зіткненням блоків країн, які представляють різні політичні системи.
Звичайно, хочу Вас запитати про український мотив у візиті путіна до Китаю. Узагалі цей візит виглядає як виняткове явище, останнім часом політичний туризм путіна обмежений
Дводенний візит путіна до Пекіна — це його перший закордонний візит після присяги на п'ятий термін президента російської федерації, що свідчить про те, що путін надає чималого, якщо не вирішального, значення відносинам з Пекіном. Сі Цзіньпін віддячив у розмові з путіним, заявивши, що обидві країни мають шанс вплинути на напрямок змін на міжнародній арені,
Це можна трактувати як певну спробу підірвати або вимагати реформи світового порядку, який в очах росіян і китайців підпорядкований Сполученим Штатам.
У спільній заяві, яку ми почули в Пекіні, насамперед підкреслюється важливість поглиблення співпраці в оборонній сфері. І ось питання, у чому полягатиме це поглиблення співпраці? Враховуючи, що Сі Цзіньпін нещодавно відвідав Європу і утримався від будь-яких спроб надати Росії технології подвійного призначення. При цьому, звісно, не пропустив шанс піддати критиці США.
Те, на чому потужно наголошували й що постійно повторювали Китай і Росія — це новий багатополярний порядок на противагу гегемонським тенденціям Сполучених Штатів.
Сі Цзіньпін навіть сказав тут, що китайсько-російські відносини є ідеальним прикладом нової форми міжнародних відносин. Така досконала форма добросусідства, завдяки якій обидві країни глобальне управління спрямують у правильному напрямку. Це, на мій погляд, значною мірою відповідає давньому переконанню Пекіна, що Китай і Сполучені Штати перебувають на шляху довгострокового зіткнення, яке навряд чи зміниться, принаймні в осяжній короткостроковій перспективі.
Але звучала також тема війни в Україні...
У контексті війни в Україні Сі Цзіньпін сказав, що обидві сторони погоджуються, що політичне вирішення кризи є правильним курсом дій.
Що у певному сенсі виявилося новим — це те, що і Китай, і росія виступають проти затягування конфлікту. Принаймні декларативно вони не хочуть затягувати цей конфлікт.
У Пекіні путін висловив подяку Китаю за спроби посередництва. Ми знаємо, що Китай робить такі кроки, хоча результати зовсім незначні, принаймні з нашого погляду.
Цікаво, що перед візитом до Пекіна путін дав інтерв’ю державному китайському агентству «Сіньхуа» та висловив підтримку представленому торік мирному плану Китаю з дванадцяти пунктів, який формально покликаний припинити війну в Україні.
Він знову використав цей рупор, щоб критикувати американців і західних союзників, тобто повторював той наратив, який ми чуємо з Пекіна. Звинуватив американців у тому, що вони не прагнуть миру та не визнають фундаментальних причин, які призвели до війни в Україні. Тобто «експансії», як це називають китайці й росіяни, НАТО на схід.
Китай і росія заявили ще в лютому 2022 року, прямо перед повномасштабним вторгненням росії, про свою «дружбу без обмежень», дружбу без кордонів. Ми побачили після цього, що рівень торгівля сягнув рекордних показників. Ще в 2022 році зріс на 50 % і продовжує зростати. Тож їхня дружба таки безмежна?
Реальність показує нам, що це не справжній альянс між Китаєм і росією. Дуже важливий компонент, який прозвучав у Пекіні, стосувався економічної співпраці, особливо ядерноенергетичної, продовольчого забезпечення, виробництва китайських автомобілів у росії.
Водночас це свідчить також про те, що після вторгнення та санкцій, накладених західним світом на росію, вона стає все більш залежною від китайської передачі технологій для збройової промисловості та навіть споживчих товарів. А що Росія пропонує натомість? 70% того, що Росія сьогодні експортує до Китаю, становлять енергоносії, головним чином сиру нафту та паливо. Росія покриває приблизно 19% попиту Китаю на нафту, до війни це було трохи менше, приблизно 16%, але вона продає цю нафту приблизно на десяток із чимось відсотків дешевше, ніж, наприклад, коштує нафта з Саудівської Аравії.
Експорт Китаю до Росії зріс майже вдвічі, тоді як росіяни збільшили свій експорт до Китаю лише на шосту частину.
Ми також бачимо все більше розрахунків за допомогою китайської валюти юань, що, безперечно, вигідно, але лише з погляду Китаю.
Але нафта й так «годує росію»
Невипадково зараз у Пекіні Китай говорив про своє бажання збільшити постачання нафти в Китай, а також про друге, ключове питання, флагманський проєкт будівництва газопроводу «Сила Сибіру II».
Пам’ятаймо, що у них є лише один нафтопровід. В основному ця нафта потрапляє в Китай залізницею. І що тут надзвичайно важливо, що цей нафтогін є предметом дискусій 20 років, і те саме стосується газопроводу.
У них є завершений проєкт «Сила Сибіру», який завершився через три десятиліття, 30 років. Але «Сила Сибіру II», який зараз є предметом аналізу та обговорення, — це проєкт, який лежить на столі з 2006 року, і важко вірити, що цей проект швидко увійде на порядок денний, всупереч оптимістичному тону Москви.
Треба додати, що торік по газопроводу «Сила Сибіру I» до Китаю було відправлено лише 23 мільярди кубометрів газу. Це сьома частина того, що йшло на ринки Європейського Союзу до того, як росія повномасштабно вторглася в Україну.
Підсумовуючи, хочу підкреслити, що «Сила Сибіру II» ймовірно, буде відкладено, попри те, що говорив Путін у Москві. Історія показує, що обидві сторони мають тенденцію кожного разу оголошувати довгий список проектів, переважна більшість яких врешті-решт так і не реалізується.
Китай тут не є альтруїстичним філантропом. Китаєм керує чистий комерційний прибуток. «Сила Сибіру II» показує контекст залежностей, які ставлять Росію в роль прохача, який приходить, намагається домовитися і не досягає великих успіхів. Є тактичний альянс, але великої дружби між Росією та Китаєм немає. Більше підозр і більше злої крові, яка не впливає на взаємний клімат.
Звукову версію розмови слухайте в доданому аудіофійлі.
Сніжана Чернюк