Нещодавно відбулася XIX Міжнародна кавказька конференція для молодих науковців ім. професора Тадеуша Сьвєнтоховського. Її організував Центр східноєвропейських досліджень Варшавського університету
Конференція присвячена 100-річчю Антирадянського національного повстання в Грузії й не випадково має ім’я професора Тадеуша Сьвєнтоховського. Це один із найретельніших дослідників Південного Кавказу й історії Близького Сходу, автор багатьох книжок і монографій, а також син довоєнного дипломата Речі Посполитої Станіслава Сьвєнтоховського, який був ув’язнений і вбитий, найімовірніше, у в’язниці «Бутирка» у Москві.
На конференції йшлося про Південний Кавказ, територію між Чорним і Каспійським морями, зі своєю історією політичних відносин. Один із головних організаторів і натхненників конференції професор Центру східноєвропейських досліджень Варшавського університету Давід Колбая розповів про захід моїй колезі Дар’ї Юр’євій, а я поговорила з учасниками дискусійної панелі «Майбутнє держав Кавказу: між „євразійською” і „європейською” моделями».
Поки Вірменія й Азербайджан намагаються мирно вирішити свої територіальні конфлікти — і їм це вдається, як і щоразу, коли в їхні стосунки не влазить своїми брудними лапами росія, Грузія сьогодні в епіцентрі боротьби на Південному Кавказі. Грузія буквально зараз має свій майдан у зв’язку з так званим законом про іноземних агентів, фактично з російською спробою повзучого завоювання країни. Я запитала давнього друга України доктора політичних наук, професора з Грузії та члена Асоціації польських політологів Вахтанга Маісаю, що для нього найважливіше в цій конференції
Хочу величезну подяку висловити пану Яну Маліцькому і Давіду Колбая за організацію цього дуже цікаво, дуже чудово цього заходу, тому що це дуже важливо. Тим більше враховуючи реалії регіональної безпеки на Південному Кавказі, тому що Південний Кавказ, оскільки Південний Кавказ зараз знаходиться у самому пеклі геополітичних трансформацій. І на прикладі Грузії та Вірменії ми бачимо, як Російська імперія, тобто путінський режим, як то кажуть, починає знову входити в наш регіон, як свого часу більшовики виходили до нашого регіону. Тобто в ХХІ столітті історія фактично повторюється.
І ось на прикладі Грузії, де фактично приймається російський закон і фактично вже владна кліка переходить до авторитарного управління країною. І в нас фактично є так званий «російський уряд», можна прямо сказати.
Ситуація дуже небезпечна, вибухонебезпечна. Я би сказав, дуже загрожує багатьма наслідками, зокрема для національної безпеки. Не тільки Польщі, але всієї безпеки Європейського Союзу.
Я думаю, що ось сьогоднішні виступи під час саме цієї панелі, під час якої обговорювалися геополітичні реалії в нашому регіоні, я думаю, що дуже важливі, бо тут ми почули, що польські академічні наукові кола підтримують Грузію у боротьбі проти, так би мовити, рашизму. Це по-перше. По-друге, ми почули, що польський уряд, імовірно, вживе адекватних заходів, коли цей російський закон буде прийнятий, на жаль.
Це не асоціюється з грузинським народом і громадськістю, бо весь грузинський народ і громадськість проти цього насильства над самим собою.
А ще найцікавіше, що ми почули дуже цікаві підходи до інших, так би мовити, акторів Південно-Кавказької регіональної системи безпеки щодо Вірменії, Азербайджану. Як Туреччина стає головним актором у цьому напрямку.
Я думаю, що в подальших виступах наших колег ці аспекти ще більше розкриті й представлені у відповідному контексті. І буде це взаємовигідним джерелом витоком для початку дуже цікавих нових спільних проєктів та ініціатив для стабілізації в нашому регіоні.
Я так розумію, ваша мета, що участь у цій конференції саме така?
Так звичайно.
Я маю сказати, що Кремль офіційно мене вніс до списку іноземних агентів по Роснагляду. Я офіційно в російській федерації називаюсь іноземним агентом. І навіть найцікавіше, коли російські спецслужби передали нашим спецслужбам так званий список терористів, де, природно, там репрезентують представників грузинського легіону, який воює в Україні, для мене виявилося великою честю перебувати в цьому списку. Не лише як уже офіційно іноземний агент, ось за цим законом, про який я говорив, але ще й терорист.
А чому?
Ну, тому що я український військовий блогер і давав дуже критичні, як то кажуть, злісні зауваження щодо особисто самого товариша путіна. Це прямо було вказано мене, Гелу Васадзе та Дімітра Муніяву.
Нас включили до списку офіційних іноземних агентів у росії. До речі, був дуже цікавий момент, коли зі мною зв'язалися представники російської, так би мовити, не державної газети «Совершенно секретно». І я колись дав їм інтерв'ю про те, що відбувається в Тбілісі, — недержавним структурам я можу дати інтерв’ю, а з державними структурами у росії я абсолютно принципово не співпрацюю, бо це зрозуміло. Тож коли я їм сказав, що я іноземний агент, — вони мені подякували. Так вони й написали, що інтерв'ю було з Вахтангом Маісаєю – іноземним агентом
Так уже факти говорять самі за себе. Я гордий, радий. І дякую товаріщу путіну за надання такого статусу.
Маю намір виправдати його надії й у майбутньому.
Виступ на дискусії Тамар Гамкрелідзе, постдокторантки, координаторки діяльності на кафедрі Європейської політики сусідства Європейського коледжу в Натоліні, був безпосередньо присвячений сьогоднішній політиці владної партії в Грузії, яка у мене викликає емоційно насичені асоціації із зовсім нещодавньою історією України. Я запитала у Тамар Гамкрелідзе, чи збігаються думки та почуття, викликані дискусією
Я думаю, що почуття й думки щодо панелі однакові і щодо ситуації в Грузії. Ми обговорювали всі три країни Південного Кавказу.
Я говорила про Грузію та останні події в Грузії, про російський закон, який запровадив уряд «Грузинської мрії».
І я вважаю, що ми, учасники дискусії, а також люди з аудиторії, погоджуємося: те, що відбувається в Грузії, те, що робить «Грузинська мрія» щодо запровадження закону, щодо організацій громадянського суспільства, щодо медіаорганізацій, а також практикування цього конспірологічного дискурсу про Партію глобальної війни - це дії в стилі Кремля, і це неприйнятно.
І грузинське суспільство, яке на вулицях бореться за своє майбутнє, майбутнє, пов’язане з Європейським Союзом, якимось чином має отримати підтримку з боку ЄС і США. Ця підтримка має бути спрямована не на суспільство через скасування або протидію лібералізації візового режиму. Мали би бути санкції проти окремих осіб, причетних до терору проти лідерів опозиції та партійних активістів.
Хотіла запитати, над чим Ви працюєте в Польщі
Я захистила докторську дисертацію в Грузії в Державному університеті Іллі, а тут я закінчую постдокторську роботу. Працюю над темою європейської політики сусідства та східного партнерства, а також над угодами про асоціацію.
Якою є Грузія вашої мрії?
Я мрію побачити Грузію членом Європейського Союзу, тому що членство в Європейському Союзі означає процвітання, означає процвітання для всіх, для кожного громадянина Грузії, справедливість для всіх, краще майбутнє, демократію, права людини для кожного.
Звичайно, Європейський Союз не ідеальний, але це найкращий проєкт для Грузії, щоб уникнути анексії росією. Отже, для Грузії альтернативи Європейському Союзу немає.
Єжи Марек Новаковський посол Польщі в Латвії та Вірменії в 2010-х роках, президент Євроатлантичного товариства, викладач Центру східноєвропейських досліджень Варшавського університету каже, що дискусія торкнулася найважливіших проблем Південного Кавказу,
Ця дискусія торкнулася багатьох політичних сфер і рівнів. Водночас йшлося про певну політичну міфологію, про стратегію на Південному Кавказі, і водночас дуже детально обговорювалися, особливо у випадку Грузії, детальні виборчі рішення. Тож ми торкнулися більшості проблем, пов'язаних з Південним Кавказом, і, звичайно, не було часу обговорити будь-яку з них детально.
Мій висновок один: долю Південного Кавказу вирішить результат війни росії проти України. Якщо росіяни програють — то виграє Кавказ. Якщо переможуть росіяни — то програє Кавказ.
Я теж хотів вас запитати про таке – ніби постійно говоримо про Кавказ, але все-таки ми говоримо про росію.
Тому що над усім цим висить темна, велика, важка тінь росії. Зрештою, російськими руками прискорено війну в грузинському Карабасі, і саме російські руки призвели до знищення Грузії.
Саме росіяни фактично стояли за перетворенням влади в Азербайджані на владу авторитарну. Тож куди не глянь — видно тінь росії. Завдяки Україні ця тінь росії стає все меншою та коротшою.
Тому я кажу, що поразка росії – це перемога Кавказу, який після кількох сотень років функціонування в тіні російського імперіалізму нарешті зможе почати трохи більш самостійно вирішувати сам за себе.
Отже, Китай і росія хочуть змінити цей світ заради себе, тобто хочуть отримати більший вплив у цьому світі. І чи не схоже, що росія все-таки досягає успіху, вона не може, тобто географічно також, але когнітивно, тому що це все ще в наших мізках. У нас немає іншого вибору, як говорити про це і думати про це.
А тут я би не погодився, тому що росія весь час була в наших головах різними способами, але зараз ми потихеньку прибираємо росію. Це означає, що росія у нашому мисленні відпливає кудись у далеку Азію.
Так, китайці та росіяни хочуть змінити світ, але це парадокс, адже наразі вони є послідовниками старого колоніального менталітету. Вони хочуть побудувати мережу залежних, несамостійних держав, а Захід намагається дати більше свободи. Ця свобода іноді може бути болючою, про що свідчить те, що відбувається, наприклад, у Грузії, тому що свобода дорога і свобода трудомістка, але це пропозиція Заходу.
А пропозиція з боку росії та Китаю – це лише пропозиція, що ми за вас все вирішимо і будемо стежити, ми впустимо наші війська, як росіяни зробили це у Вірменії чи Карабасі, і ви зможете спокійно сидіти у вашому кутку, доки нам не заважаєте, і робити те, що ми вам скажемо. Отже, це повна зміна моделі. Я думаю, що росія вже програла, тому що росія вийшла, наприклад, з голів вірмен.
Вірмени вже знають, що вони не можуть розраховувати на росію, але той факт, що вірмени не можуть розраховувати на неї, означає, що всі інші союзники теж не зможуть розраховувати на росію, коли це буде потрібно. Тож фактично це означає помалу «відпливання» росії на сибірські рівнини — і дуже добре, нехай там собі сидить.
Учасники конференції обговорювали сучасні методи дослідження історії, культури та цивілізацій прикордоння Південного Кавказу, а мені в голові кружляли Шевченкові «За горами гори, хмарою повиті». Одне за одним минають століття хронічної спільної біди й героїчно-трагічної боротьби Кавказу й України проти російської державної пухлини. Чи справді людство не має методів, щоби розв'язати цю проблему?
Звукову версію передачі слухайте в доданому аудіофайлі
Сніжана Чернюк