Громадськість України широко відзначила другу річницю терористичного акту в бараку колонії села Оленівка Донецької області, де російські військові утримували українських захисників Маріуполя, які вийшли без зброї із заводу «Азовсталь». У Києві та багатьох інших містах країни пройшли багатолюдні акції з вимогами негайного звільнення сотень українців, які залишаються в російському полоні. Влада України стверджує, що російська сторона категорично відмовляється обмінювати бійців полку «Азов» на російських полонених. Загибель як мінімум 54 беззбройних українських військових у Оленівці засудила міжнародна громадськість, але жодного розслідування цього військового злочину не проводиться.
Понад тисяча цивільних та кілька сотень бійців 12-ї бригади спецпризначення Нацгвардії України «Азов» взяли участь 28 липня на київському Майдані Незалежності в акції з вимогами негайного звільнення з російського полону українських військових. Засновниця організації «Асоціація родин захисників «Азовсталі» Ольга Андріанова заявила, що через два роки жодного слідства у цій справі не ведеться і деякі дані вдалося встановити лише завдяки роботі українських правозахисників:
— На даний момент ідентифіковано 54 тіла. Деякі ще не поховані, тривають повторні ідентифікації, тому що тіла не зберігалися в належних умовах, поверталися в жахливому стані. Про 54 бійців, які загинули, ми можемо точно говорити. Але скільки їх насправді, ми не знаємо.
Дружина одного з загиблих в Оленівці українських захисників Маріуполя Світлана Солонська підтвердила, що дізналася про долю свого чоловіка лише з оповідань азовців, які повернулися в Україну:
— Був оборонцем Маріуполя, потім захисником Азовсталі, потім вони виконали наказ і пішли в полон і там в полоні він був поранений під час теракту. Протягом п'яти годин їх не відвозили до лікарні і він по дорозі помер.
Один із тих, хто вижив під час теракту в Оленівці, боєць «Азова» з позивним «Масло» розповів, що вибух у бараку, де утримувалися беззбройні військовополонені, стався раптово і мав катастрофічні наслідки:
— 27 липня нас перевели в цей ангар, і вже наступного дня, ближче до півночі, відбувся безпосередньо теракт. Загинуло багато хлопців, моїх друзів, побратимів. Хтось загинув, хтось отримав поранення, хтось лишився живий. Багатьох не могли врятувати, тому що не було чим — не було медикаментів і взагалі нічого. Хтось загинув вже по дорозі в лікарню, хтось загинув вже в лікарні.
Організовані «Асоціацією родин захисників «Азовсталі» акції з вимогами повернути бійців полку «Азов», які вийшли з «Азовсталі», тривають в Україні щотижня і вже понад півроку. Але лише у день другої річниці теракту в Оленівці у них вперше взяли участь українські військові. Лейтенант бригади «Азов», який виступав на мітингу на київському Майдані Незалежності, Владислав Дутчак так пояснив причини цієї участі:
— З 6 травня 2023 року не було жодного обміну, в якому був би боєць «Азову». Жодного. Натомість, серед тих людей, яких обмінювали, серед чесних, вірних присязі воїнів, були дезертири, стукачі, боягузи, які кинули зброю, і навіть колаборанти. Останній обмін показав, що в Україну повернулося мінімум два зрадники, які катували азовців у полоні. Якби не медійний розголос, який підняли колишні військовополонені, ці два покидьки, спокійно б отримали виплати, загорнулися в українські прапори, демобілізувалися і прекрасно жили б собі. Це означає, що не ведеться системна робота зі свідченнями військовополонених, які вийшли з полону. Їхні свідчення записуються, але вони міфічним чином не задіюються, коли формуються списки на обмін. Хто відповість за те, що дорогоцінний обмінний фонд витрачають на зрадників і дезертирів?
Зі свого боку заступник командира бригади «Азов» по роботі з особовим складом Святослав Паламар («Калина») оголосив вимоги бригади «Азов» до української влади:
— Ми вимагаємо від керівництва нашої держави, щоби в наступних обмінах були військовослужбовці «Азова», повертати в першу чергу всіх поранених, в тому числі під час теракту в Оленівці. Затвердити на державному рівні 29 липня, як День пам'яті захисників, які загинули в полоні. На завершення, запам'ятайте, якщо в подальшому, в обмінах будуть зрадники та колаборанти — не очікуйте на подвиг наших воїнів!
Головне управління розвідки Міноборони України, яке займається обміном військовополоненими, стверджує, що російська сторона, попри раніше досягнуті угоди, категорично відмовляється від звільнення бійців полку «Азов», повідомив речник ГУР Андрій Юсов:
— Держава-агресор не визнає в більшості випадків за українцями і за Україною ані права користуватися гуманітарним правом, ані Женевськими конвенціями. Це виклик, який сучасний світ, зокрема Європа, просто не передбачала. І в сучасному режимі багато речей просто не врегульовано. І Україна бореться за повернення полонених самостійно.
Тим часом, як свідчить голова Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павличенко, міжнародна громадськість лише висловлює занепокоєння, але не веде жодного розслідування такого військового злочину, як масове вбивство українських військовополонених в Оленівці. Понад те, російська сторона намагалася стверджувати, що вибух стався внаслідок підриву випущеної українськими Силами оборони ракети, хоча все вказує на підрив боєприпасу всередині будівлі:
— Термобаричний підрив в Оленівці, який відбувся, до сьогоднішнього дня не розслідуваний належним чином. Щодо нього є кримінальні провадження, відкриті на національному рівні. На міжнародному рівні поки що немає якогось кримінального переслідування за цей злочин.
Незважаючи на тиск російської пропаганди, минулого року в Організації об'єднаних націй спростували заяви росії про те, що українські військовополонені загинули через обстріл українськими Силами оборони ракетами HIMARS. 25 липня цього року спікер Управління верховного комісара ООН з прав людини Кшиштоф Яновський заявив: «РФ вжила заходів, які завадили незалежним зусиллям щодо встановлення фактів вибухів в Оленівці». За словами Яновського, місце події було спотворене, речові докази пошкоджені, а росіяни не допустили спостерігачів ООН на територію та унеможливили будь-які інші незалежні експертні аналізи.
Олександр Савицький