Норвежець Єнс Столтенберґ закінчив свою каденцію. Він пробув генсеком НАТО 10 років. Він мав піти набагато раніше, але повномасштабне вторгнення росії в Україну змусило НАТО не змінювати людину на цій посаді, адже вона має надто ключову роль.
Свою каденцію він закінчив не душевними словами, а різкими заявами. Наприклад: «Члени НАТО не повинні бути заляканими "безрозсудною ядерною риторикою" владіміра путіна, щоб відмовлятися від надання Україні більшої військової допомоги». Столтенберґ мав на увазі слова путіна минулого тижня про те, що росія може застосувати ядерну зброю у разі нападу на неї з повітря, і що Москва розглядатиме будь-який напад на неї, підтриманий ядерною державою, як спільну агресію. Він також анонсував внесення цих положень до ядерної доктрини російської федерації. Чергові «червоні лінії», які так люблять проводити в Кремлі.
Яким ми запам'ятаємо стиль управління Єнса Столтенберґа Польському радіо розповів польський дипломат, директор Інформаційного бюро НАТО в Москві з 2010 по 2015 роки Роберт Пщель:
— Те, що його обирали, напевно, аж чотири рази свідчить про те, що він мав довіру союзників. Все це дуже важливо, тому що вже за часів його каденції до НАТО приєдналися Швеція та Фінляндія. Є риси, які є надзвичайно важливими на цій посаді, це вміння досягати компромісів і великі дипломатичні здібності. Це не завжди було помітно, але в певні моменти важливим також було почуття гумору. Він проявив себе як досить хороший організатор. Він також міг публічно пояснити складні речі, тому що насправді генсек є головним речником, він є обличчям і устами НАТО. Кажучи по суті, це непросто, враховуючи поляризацію як в окремих країнах, так і поведінку різних країн. Він міг вести діалог як з колишнім президентом Трампом, так і з чинним президентом Байденом. Йому вдавалося розв’язувати складні питання, як, наприклад, відносини з Туреччиною, Угорщиною.
Нагадаю, що він обійняв посаду генерального секретаря НАТО у 2014 році, коли з неї пішов Андерс Фог Расмуссен. Тоді відбувся аншлюс Криму і фактично почалася війна росії проти України. Звичайно, шкода, що союзникам не вдалося підтримати Україну більш інтенсивно, але все ж за час його каденції було зроблено багато, і завдяки цьому між 2014 і 2022 роками союзники змогли надати значну підтримку Україні. Це також частина його заслуг. Є багато речей, за які Столтенберґ дійсно гідний похвали. Звісно, не завжди все було ідеально, коли йдеться про Польщу, то, наприклад, мало представників цієї країни в структурах НАТО, в штаб-квартирі Північноатлантичного альянсу. Однак мені здається, що в ці важкі часи Столтенберґ абсолютно виправдав покладені на нього сподівання, і це ускладнює долю його наступника Рютте, якому нелегко відповісти всім цим критеріям.
Про те, що зміниться з приходом Марка Рютте на пост генерального секретаря, розповів Сергій Джердж, український політолог, голова Громадської ліги Україна — НАТО.
Отже, хто він Марк Рютте? Чим він виділяється на тлі інших політиків, які також мали амбіції очолити Північноатлантичний альянс? Чому його кандидатура задовольнила більшість держав-членів? Нагадаємо, що за цю посаду також боровся президент Румунії Клаус Йоганніс. Коментує Роберт Пщель:
— Я думаю, що на це вплинуло кілька факторів. Він довгий час був прем'єром, тому я навіть не знаю, скільки разів він брав участь у самітах НАТО і Європейського Союзу. Також важливо, що Нідерланди — це все ж країна Європейського Союзу, адже не тільки НАТО зараз важлива. Він має певні дипломатичні навички, які він вже продемонстрував. Усім відомо, що він має хороші стосунки з колишнім президентом Трампом. Він вміє знаходити компроміси, він красномовна, досвідчена людина. Однак його погляди еволюціонували. Звичайно, про це важко забути в Польщі та інших країнах. Це була людина, яка підтримувала «Північний потік», на початку уряд в Нідерландах також підписав цю угоду. Також залишається питання великої стриманості, коли йшлося про підтримку України на початку війни. Що ж, була певна еволюція, і це слід зазначити, але вона відбулася. Зараз ми маємо побажати йому удачі, і ми повинні підтримати його, тому що перед ним стоять надзвичайно важливі завдання.
В перший же день своєї роботи Рютте заявив, що не бачить загрози застосування росією ядерної зброї та закликав не слухати ядерні погрози росії. А от що він заявив про Україну:
— Незалежна і демократична Україна є важливою для миру та стабільності в Європі. Ціна підтримки України набагато менша за ціну, яку нам довелося б заплатити, якби ми дозволили путіну отримати своє.
Марк Рютте також підтримав використання Україною західної зброї для атак по військових цілях в росії.
— Україна має право захищатися. І згідно з міжнародним законодавством це право не закінчується на кордоні. Тож українці також можуть атакувати законні цілі на території агресора. Однак, зрештою, рішення про підтримку України залишається за кожним із союзників.
От і це ключовий виклик Для Марка Рютте. Рішення залишається за кожним із союзників. А союзники — абсолютно з різними поглядами. Чого тільки Угорщина із Словаччиною вартують. Але навіть ті країни, що підтримували Україну, переосмислюють те, що відбувається. Особливо на тлі власних виборів і рейтингів.
Вибори в США, на яких може перемогти такий непередбачуваний політик, яким є Дональд Трамп, місцеві вибори в Німеччині, а тут загроза поразки партії Шольца, всюди прихід правих... Це послаблює підтримку України в НАТО, вважає польський дипломат Роберт Пщель:
— Звичайно, це різні вибори. Німеччина є федеральною країною. Вибори в одній чи двох землях не є виборами на федеральному рівні, які є вирішальними, але, звісно, вони впливають на клімат. Проросійські погляди партії, яка досягла таких успіхів, дуже погані з точки зору не лише України, а і європейської безпеки загалом. Ми також маємо справу з партіями, подібними до «Альтернативи до Німеччини», в різних країнах-членах НАТО. Останні вибори в Австрії, до прикладу... хоча Австрія не є членом НАТО, але це також погана новина для європейської безпеки. Що ж, це реальність, і ми повинні з нею зіткнутися. Річ не у тому, що ми повинні ламати собі руки, ми просто повинні наполегливо працювати, ми також маємо переконувати громадську думку в різних країнах у справедливості чинної політики щодо росії. Це одне з найважливіших завдань нашого регіону, особливо країн, які є членами НАТО чи Європейського Союзу. Ну, поки що Україна не є членом ні ЄС, ні Північноатлантичного альянсу, тому у неї трохи менше можливостей.
Роберт Пщель прокоментував те, як Рютте ставиться до країн східного флангу НАТО? Чого нам у цій частині Європи очікувати від нього?
— Він, як я вже сказав, пройшов певну еволюцію поглядів. Звісно, беручи до уваги його нещодавні заяви, які він зробив 1 жовтня, він цілком усвідомлює важливість того, що НАТО має грати на підтримку України, тому він розглядає це як один зі своїх пріоритетів, тобто виконання змісту того, що було узгоджено на саміті НАТО у Вашингтоні. Мова йде про пакет допомоги Україні, який НАТО просто координуватиме в цей момент. Це важливе питання, оскільки все це пов’язано. Ми повинні боротися, мобілізувати столиці країн-членів НАТО, аби вони витрачали гроші на безпеку, на оборону, йдеться про витрати на військове обладнання. Звісно, йдеться про підтримку України, але, наприклад, відновлення можливостей оборонної промисловості країн-членів НАТО вимагає вже зараз термінового хірургічного втручання.
З чим ще доведеться стикнутися Марку Рютте так це з Дональдом Трампом, у разі якщо він стане президентом США. А згадаємо, він навіть колись взагалі погрожував, що Америка вийде з НАТО. Цікава деталь, про яку пише Bloomberg. Перед зустріччю у 2018 з тоді президентом США Дональдом Трампом Марк Рютте був сповнений рішучості налагодити відносини з ним. Він навіть тренував рукостискання і вивчав звичку Трампа заводити людей у глухий кут. На відміну від інших європейських лідерів, Рютте зумів зберегти робочі міцні відносини з Трампом.
Тож якого НАТО можна очікувати після перемоги Дональда Трампа в США? Це питання ми адресували директору Інформаційного бюро НАТО в Москві з 2010 по 2015 роки Роберту Пщелю:
— Звичайно, одна з особливостей експрезидента Трамп — це непередбачуваність. Однак, якщо дивитися на цю ситуацію холоднокровно, то попри різні заяви під час його першого терміну перебування на посаді різні важливі рішення, які тоді приймалися, були вигідні європейській безпеці та підтримці України. Однак, звичайно, виходячи з заяв, які роками публічно проголошувалися кандидатом у президенти Трампом, то у нас є причини для занепокоєння. Однак я згоден з думкою і просто посилаюся тут на Столтенберґа, який в одному з нещодавніх інтерв’ю закликав не зосереджуватись на цьому. Правда полягає в тому, що нам все одно доведеться працювати з адміністрацією Білого дому, незалежно від того, чи очолить її Камала Гарріс, чи Трамп. Важливість Сполучених Штатів для Альянсу абсолютно принципова, і всі ті, хто думає, що можна якось обійтися без США, просто живуть у нереальному світі, адже внесок американців надзвичайно значний. Тим часом інші країни мають інвестувати в обороноздатність, і це, на мій погляд, допомогло б і, можливо, якимось чином погасило джерела будь-якої критики тієї чи іншої адміністрації Білого дому. По-друге, зосередьмося на тому, на що ми можемо вплинути. Вибори в Сполучених Штатах — це вибір, який роблять виборці в Сполучених Штатах, і крапка, тому нам доведеться жити з тим результатом, який буде. Завдання, які належатимуть до компетенції генерального секретаря НАТО полягатимуть у тому, аби виробити найкращі можливі стосунки з адміністрацією Білого дому, яка прийме кермо влади в січні наступного року.
Видання The Economist опублікувало матеріал про можливе завершення війни росії проти України, який став холодним душем для українського військово-політичного керівництва. «Хай як Зеленський не прагнув би вигнати росію з усієї території України, включно з Кримом, у нього немає ані достатньої кількості військових, ані зброї для цього. Він і Захід не повинні визнавати неправомірні претензії Росії на окуповані території; натомість їм необхідно і надалі прагнути до возз'єднання. В обмін на те, що Зеленський прийме цю гірку правду, західні лідери повинні зробити його головну мету у війні реалістичною, забезпечивши Україні необхідні військові можливості та гарантії безпеки», — сказано в матеріалі. Роберт Пщель коментує сценарій закінчення війни, який представив The Economist.
— Я дуже ціную The Economist. Вони публікують дуже якісні аналізи, часто не гірші за аналізи найкращих аналітичних центрів. Однак в такому випадку є дуже багато складнощів. Є певні принципи, а це означає, що ті, хто агітує за якісь рішення, які б, одним словом, змусили Україну піти на територіальні поступки, абсолютно неправі. Це неприйнятна річ. Україна захищається абсолютно героїчно, дуже ефективно. Більшість країн абсолютно впевнені, що ключ до успіху — це просто постійна підтримка, але не всі поділяють цю думку.
Це непроста справа, і коли йдеться про членство в НАТО, то, звичайно, є певні прецеденти й підводні камені. Щоб виступити з будь-якими пропозиціями, треба розуміти всі тонкощі та умови, які будуть змінюватися в майбутньому. Наприклад, найвідоміший випадок - Західна Німеччина, яка була членом НАТО та Східна Німеччина, яка не була. Однак це ж була трохи інша історія. Ви не можете запропонувати щось, що було б, так би мовити, ефективним або вирішило б проблему для деяких людей, але насправді це не спрацювало б. Річ у тому, що не можна піддавати сумніву цінність п’ятої статті. Має бути повна згода та довіра до гарантій, що випливають із п'ятої статті Північноатлантичного договору.
Чи означає це, що ми можемо гіпотетично уявити ситуацію, коли гарантії надаються на ту частину території, яку на цей час контролює Україна, а та частина, яка зараз фізично не контролюється владою в Україні, нібито не охоплюються п'ятою статтею? Звісно, це дискусійне питання. Однак я ще раз повторюю, не можна робити те, чого б не підтримали в самій Україні. Одночасно треба враховувати, що є й інші специфічні реалії, і це непроста справа, тому що сьогодні просто немає консенсусу щодо того, коли починати переговори про вступ з Україною. Ось так виглядає реальність.
Повну версію слухайте у доданому звуковому файлі.
Дар'я Юр'єва та Лариса Задорожна