У неділю, 20 жовтня, у Молдові відбулися президентські вибори та референдум щодо включення євроінтеграції в Основний закон країни. Після підрахунку понад 98,5% голосів Санду з 42% випередила проросійського кандидата Александра Стояногло, який набрав 26%. Через те, що вона не змогла набрати понад 50% голосів, 3 листопада пройде другий тур виборів.
Водночас попередні результати референдуму засвідчили, що близько 50,45% молдован проголосували «за» вступ в ЄС, а тих, хто проголосував проти, — 49,55%. Результати референдуму можуть здатися несподіваними, оскільки згідно з опитуваннями 2/3 молдаван підтримують євроінтеграцію своєї країни.
Під час виборчої кампанії поліція повідомила, що молдавський олігарх Ілан Шор, який переховується у Москві, створив у Молдові мережу зі 130 тисяч осіб, яким платили за підтримку одного з опонентів чинного президента та голосування проти євроінтеграції. Зараз же Мая Санду стверджує, що була спроба купити аж 300 тисяч голосів:
— В останні дні та місяці Молдова зіткнулася з безпрецедентним нападом на свободу та демократію. Злочинні групи та ворожі сили атакували нашу країну десятками мільйонів євро, брехнею, пропагандою та використовують найгірші інструменти, щоб поставити нашу країну в зону невизначеності та нестабільності. У нас є докази і свідчення, що метою злочинних угруповань було купити 300 тисяч голосів. Їхньою метою було підірвати демократичний процес і посіяти страх та паніку в суспільстві. Ми не припинимо захищати свободу та демократію.
Жінка фотографує попередні результати президентських виборів і референдуму в Кишиневі, Молдова. EPA/DUMITRU DORU
У червні 2022 року Молдова отримала статус кандидата на вступ до Європейського Союзу, а в грудні минулого року почала переговори про вступ у Спільноту. Зараз до Кишинева охоче приїжджають європейські політики, зокрема прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск і канцлер Німеччини Олаф Шольц. 10 жовтня президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн відвідала столицю Молдови.
Політичний оглядач Олексій Тулбуре в інтерв’ю заступнику директора Польського радіо для закордону Пьотру Погожельському, який зараз перебуває в Молдові, зазначив, що одним з успіхів президентки Маї Санду, на його думку, є прискорення євроінтеграції:
— Вона сконцентрувалася на міжнародній діяльності. Її приймали у всіх важливих канцеляріях. Вона змогла переконати і Європейський Союз, і Сполучені Штати, й інших партнерів у тому, що Молдова потребує і має отримувати більшу допомогу. Результатом цього є наші успіхи на шляху до євроінтеграції. Ми вже почали переговори. Зрозуміло, що це відбувається в контексті війни, але ми вважаємо це плюсом теперішньої влади.
Другий очевидний плюс — це енергетична незалежність країни. Ми більше не купуємо газ у «Ґазпрома», в цьому сенсі ми утвердили нашу незалежність та суверенітет. Ми купуємо газ на вільних ринках, в інших місцях.
Однак проблема полягає у тому, що внутрішні реформи відстають. Можливо, саме тому Мая Санду не перемогла в першому турі виборів. Йдеться передусім про боротьбу з корупцією та реформування судової системи. Наразі жоден з обвинувачених у хабарництві олігархів чи політиків не потрапив до суду. Найчастіше вони залишали країну, як, наприклад, Влад Плахотнюк чи Ілан Шор, які, на думку влади Кишинева, відповідальні за фальсифікацію результатів виборів. Шор поїхав спочатку до Ізраїлю, а потім до росії. Там навіть відбувся установчий з'їзд його блоку «Перемога». Нині саме він є фаворитом Москви, як підкреслює Євгеній Чєбан, репортер і політичний оглядач російськомовного молдовського новинного порталу Newsmaker.
Президентка Молдови Мая Санду виступає з промовою під час пресбрифінгу в Кишиневі, Молдова. EPA/DUMITRU DORU
— Напевно, восени 2021 року Шор поступово почав ставати головною прокремлівською силою. Я не знаю, чи він вийшов на якісь контакти в Кремлі, чи Кремль його знайшов. З ним зустрічався російський посол, а потім це все почалося.
По-перше, після поразки на президентських виборах у 2020 році у Кремлі, наскільки нам відомо, на Ігоря Додона ставку не робили. Його спробували загнати в тінь. Всередині партії соціалістів або, можливо, в Кремлі йшли дискусії про ребрендінг, рефрешинг цієї партії. Потім була криза 2021 року, коли Москва влаштувала газову кризу, і ціни на газ виросли. Мова не лише про нас, а й про всю Європу. В Молдові почав виходити на перший план Ілан Шор. У нього з’явилися якісь контакти в Москві. Після початку повномасштабної війни, проросійські сили, зокрема партія соціалістів, шукали себе, тому що вони отримали важкий удар, я маю на увазі російську воєнну агресію. Ключовий момент їх програми був у тому, що треба дружити з росією, а тут рф таке зробила. Вони не знали, як поводитися далі. Там є немало людей, які все чудово розуміють, але говорять інше, тому що так вигідно.
Шор був найменш гидливим та був готовий повторювати увесь цей треш проросійської пропаганди, розповідати про загрозу НАТО, про те, що ми маємо зберегти мир, нейтралітет, про засилля ЛГБТ в Європі. Таким чином завдяки відсутності сором’язливості він, ймовірно, привабив покровителів у Москві та Кремлі. Ми розуміємо, що він переїхав, тому що, напевно, вважає, що в Ізраїлі перестало бути безпечно. Він отримав російський паспорт. Йому нема куди відступати.
Ігор Додон — проросійський, але все ж молдовський політик, керівник великої партії, яка все-таки досі зберігає можливість лавірувати всередині молдовської політики. Після місцевих виборів 2023 року його партія утворила в районах доволі багато коаліцій, об’єднавшись з партією влади «Дія і солідарність». Вони разом обирали владу в районах. Звичайно на цьому геополітичному рівні вони проросійські, але, що стосується іншого, то вони можуть демонструвати гнучкість. Ілан Шор у цьому плані просто на межі. Він — головний інструмент Кремля в Молдові сьогодні. Не секрет, що в Молдові немало людей, які все ще дивляться в бік росії і знаходять виправдання тому, що робить росія в Україні або ж повторюють тези російської пропаганди. Судячи з опитувань, таких людей може бути приблизно 30%. Мені важко зараз точно сказати. Те, що Ілан Шор зараз головна проросійська сила, це для них також показник. Однак головне не це. Головне те, що вони витрачають величезні й, на мою думку, безпрецендентні кошти для молдовської політики.
Олексій Тулбуре додає, що купівля голосів вже неодноразово доводила свою ефективність.
— Це здається фантастичним, але в нас це вже спрацювало на місцевих виборах. Таким чином була обрана мер міста Оргіїв в центрі країни, на північ від Кишинева. Люди не знали, за кого голосувати. Вночі перед голосуванням був інший кандидат, його зняли. Проте ця мережа встигла переслати повідомлення. Всі члени цієї мережі як один проголосували за іншого кандидата, і вона стала мером. Таким чином башканом Гагаузії стала пані Гуцул. Так працює російська федерація. Тобто в неї нема ні ідеології, ні програм — нічого. Прямий, грубий підкуп виборців грошима. Це працює, тому що повторюю: люди беруть ці гроші. Таким чином їх виводять на мітинги, на різного роду публічні маніфестації, протести й так далі. Сьогодні це головний ресурс Кремля в Молдові, а також пропаганда. Вони координують свої дії. Якщо щось лунає у Москві, то потім це підхоплюється тут. Або тут щось відбувається, а потім, наприклад, Захарова підсилює це своїми заявами в Москві. Люди це все слухають.
Як бачимо, Москва не шкодує зусиль, щоб відвернути молдаван від євроінтеграції. Використовуються типові наративи про загрозу так званої ЛГБТ-ідеології або про необхідність позбутися традиційних цінностей після приєднання до Спільноти. Крім того, існує загроза, що всю землю скуплять іноземці.
На політичні погляди в Молдові в основному впливає мова. Російськомовні люди найчастіше дивляться російське телебачення або читають російські канали в телеграмі, тому їхні погляди схожі з кремлівськими.
Співрозмовники Пьотра Погожельського також звертають увагу на ще один інструмент впливу росії на Молдову. Це найбільша православна церква в країні, яка підпорядкована Москві. Більшість духовенства боїться відкрито проголошувати проросійські погляди, але є група священників і навіть єпископів, які погрожують Заходу.
Питання членства в Європейському Союзі також часто пов'язують зі вступом до НАТО. Північноатлантичний альянс мав дуже погану репутацію в Молдові ще з часів Радянського Союзу — тоді його представляли як агресивний блок. Для багатьох молдаван цей наратив досі живий, на думку Родіки Панти з «Платформи ініціатив у сфері безпеки та оборони»:
— Це пов’язано з тим, що збереглося те, що було за часів Радянського Союзу. Я думаю, що це одна з найголовніших причин, а також те, що, згідно з Конституцією, ми — нейтральна країна. Хоча наш нейтралітет ніхто не визнав. Це найцікавіше. Коли в 1994 році була прийнята Конституція, то на території Республіки Молдова вже були російські війська, колишня 14-та армія. Люди вважають, що, якщо ми нейтральні, ми нікого не чіпаємо, то ніхто нас не образить, все буде добре, буде мир, і в жодному разі не треба вступати в НАТО та Європейський Союз. Один з наративів полягає у тому, що НАТО винне в тому, що почалася війна в Україні. Це те, що говорять російські ЗМІ: НАТО хотіло розширитися, тому росія з метою оборони почала війну в Україні.
Повномасштабна війна почалася в лютому. Опитування були проведені в березні. Складалося враження, що через війну ми переживатимемо суспільну згуртованість. Я особисто вважаю, що нам досі не вистачає цієї єдності у бажанні приєднатися до НАТО, Європейського Союзу, як це було в країнах Балтії та Польщі. Наше суспільство дуже розділене на дві половини: на тих, хто підтримує прозахідний курс та просхідний. Такий поділ зберігається в країні вже понад 30 років.
Можливо, Захід робить недостатньо, щоб стати привабливим для молдаван? У це важко повірити, адже коли їдеш цією країною, майже скрізь є знаки, які повідомляють, що та чи інша дорога, дитячий майданчик чи навіть будівництво підземного переходу було профінансоване Європейським Союзом.
Томаш Горбовський, директор із партнерства та розвитку Фонду міжнародної солідарності, який останні дев'ять років очолював представництво організації в Кишиневі, пояснює, який вигляд має підтримка Молдови.
— Я гадаю, що активність Європейського Союзу, коли ми говоримо про підтримку Молдови, реформ, інвестицій, доволі висока. Вона пожвавилася в останні роки. Що робить Євросоюз? По-перше, переказує кошти безпосередньо до молдовського бюджету. Це було надзвичайно важливо під час енергетичної кризи, тобто коли почалася повномасштабна війна в Україні. ЄС допомагав, інвестуючи та переказуючи кошти на купівлю Молдовою газу. Можливо, на перший погляд це не помітно, але тут працює дуже багато експертів, які підтримують різноманітні реформи. Гарним прикладом є залучення польського експерта, який консультував енергетичну фірму і допоміг Молдові стати незалежною від російського газу. Ця фірма почала купувати газ на європейських енергетичних біржах.
10 жовтня під час візиту до Молдови президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн оголосила про надання безпрецедентної фінансової підтримки Кишиневу в розмірі 1,8 мільярда євро. Ця підтримка буде надана у межах Механізму реформ і зростання — нового фінансового інструменту ЄС, адресованому країнам-кандидатам.
Перейдемо ж до Грузії, де вже в цю суботу, 26 жовтня, відбудуться доленосні парламентські вибори. Грузини мають зробити вибір між європейським, західним курсом чи проросійським, уособленням якого в країні зараз стала керівна партія «Грузинська мрія». Цього року у великих містах проходили протести проти так званих російських законів, тобто закону про іноземних агентів, який, на думку коментаторів, мали використовувати проти опозиції та незалежних ЗМІ. Зараз протести вщухли, однак це зовсім не означає, що настрої у країні заспокоїлися. Польська репортерка, яка співпрацює із сайтом OKO.press, Стася Будзіш зараз знаходиться у Грузії і пояснила, в якому моменті зараз перебуває Грузія та грузинське суспільство за менше, ніж тиждень до виборів.
— Грузія перебуває в дуже цікавому моменті: і загалом, і опозиція, і керівна «Грузинська мрія» вважають, що ці вибори, які відбудуться 26 жовтня, справді критично, життєво важливі. Це дійсно той момент, коли Грузія вирішить, у якому напрямку вона буде рухатися. Питання тільки у тму, чи це буде такий вибір, на якому наголошує опозиція, — вибір між Заходом та так званим «руським міром». Чи це буде вибір, який навʼязує «Грузинська мрія», — вибір між війною і миром. І, звичайно, в цьому розумінні мир має запевнити «Грузинська мрія».
Дійсно, важко вірити передвиборчим опитуванням. Бо як одна партія, тобто партія влади, має свої результати опитувань, так і опозиція має свої. Звичайно, вони дуже відрізняються один від одного. Тому я б не розглядала їх серйозно саме зараз.
У Грузії зараз такий момент, що після 26 жовтня тут може відбутися що завгодно. І це досить страшно, тому що змінитися може все, а може не статися нічого. Я не знаю, що гірше у цій ситуації.
«Грузинська мрія» править Грузією вже 12 років, скоро вже мине 13. Ця партія прийшла до влади у 2012 році, коли Міхеіл Саакашвілі та його «Єдиний національний рух» програли вибори. Вони перейшли в опозицію. Дійсно, ви можете сприймати це як той момент, коли в Грузії перемогла демократія, бо Саакашвілі фактично програв парламентські вибори. І він насправді сказав, я навіть пам’ятаю ці слова: «Гаразд, тепер я переходжу в опозицію». «Грузинська мрія» почала керувати країною. На початку справді здавалося, що вони все роблять як явно проєвропейська партія. Саме завдяки «Грузинській мрії» у 2014 році була підписана Угода про асоціацію з Євросоюзом. Потім був введений безвіз до Європи. Грузини почали приїжджати на роботу в країни Шенгенської зони. Був запроваджений так званий антидискримінаційний закон, який враховував потреби людей з обмеженими можливостями, жінок, етнічних меншин, релігійних меншин та сексуальних меншин, які отримували більше прав. Я знаю, що ці рішення, звісно, були протиснуті структурами Євросоюзу. Однак якщо є країна, яка хоче бути кандидатом на вступ до Євросоюзу, в якому панують певні цінності, то як би ця країна до них не ставилася — чи як до цінностей, що лише записані на папері, чи як до цінностей, що дійсно мають вагу — ця країна має їх поважати.
Одразу після початку повномасштабної війни в Україні Грузія разом з Україною та Молдовою вирішила подати заявку на отримання статусу кандидата. І, як ви добре знаєте, і Україна, і Молдова тоді отримали цей статус, а Грузія — ні. Грузія тоді отримала перспективу і список з 12 пунктів реформ, які вона повинна реалізувати. Дійсно, це був такий удар по Грузії від Європи. Однак відразу після початку повномасштабної війни «Грузинська мрія» почала дуже неоднозначно ставитися до росії. Ніхто до кінця не розумів, чому Грузія офіційно не називає війну війною, чому у неї були проблеми з відправкою грузинських добровольців до Грузинського легіону Мамуки Малашвілі, який воює з 2014 року; чому вона так відкрито, мало не червоною доріжкою, зустрічає росіян біля своїх кордонів. Лише у 2022 році півтора мільйона росіян перетнули російсько-грузинський кордон. Це колосальна цифра, але, звичайно, не всі вони залишилися в Грузії. Сьогодні близько 70 000 людей відкрили тут бізнес і заробляють на життя. Проте Грузія насправді поводилася дуже дивно. Крім того, є підозри, які не є повністю доведеними, але деякі речі не потрібно доводити, якщо ви просто вдаєтеся до логічного мислення. Мова йде про допомогу росії в обході західних санкцій. Наприклад, Грузія продає росії автомобілі та запчастини, які можна використовувати в подвійних цілях. З 2022 року російсько-грузинські відносини стають теплішими. Наприклад, путін відновив скасовані у 2019 році авіасполучення. Таких рейсів дуже багато. Літаки літають з різних міст росії до всіх аеропортів Грузії — це Батумі, Тбілісі та Кутаїсі.
Найбільше мене хвилює те, що під час останнього засідання СНД Лукашенка сказав, що йому не вистачає на саміті Грузії. «Ми б з задоволенням прийняли її назад на батьківщину», — сказав Лукашенка. Це звучить страшно. Тим більше, що міністр закордонних справ рф Лавров також сказав, що, звичайно, росія ніколи не мала звички втручатися у вибори й внутрішню політику інших країн. Мається на увазі, що росія не планує втручатися у вибори, які відбудуться 26 жовтня у Грузії. Однак він також зазначив, що інші країни, тобто інші сили, звісно, Захід, втручається у внутрішню політику Грузії, і Москва може допомогти. Це жахливий сценарій, який також розглядають у Грузії.
Тепер повернемося до питання вибору між Заходом і «руським міром», між війною і миром. Що ж, «Грузинська мрія» замовила білборди, що були дуже критично сприйняті опозиційним електоратом, який негативно налаштований до «Грузинської мрії». На цих передвиборчих білбордах зображені фотографії зруйнованих війною українських міст з одного боку та їх непошкоджені, розкішні грузинські аналоги з іншого. Передвиборче гасло, що надруковане на цих білбордах, звучить так: «Ні — війні, вибери мир». Звичайно, на цій красивій, колоритній, грузинській стороні стоїть номер 41, це номер «Грузинської мрії» у бюлетені. А на тій стороні, де зображений зруйнований Маріуполь, зруйновані мости, зруйновані школи, зруйновані українські спортмайданчики, — там всі опозиційні партії. Тобто є одна опозиційна партія і три блоки, в які об’єдналися ці опозиційні партії, та їхні номери позначені там як доказ того, що так звана глобальна партія війни процвітає в Грузії й планує відкрити другий фронт на Кавказі та втягнути Грузію у війну.
PRdZ/Д.Ю.