Десятки тисяч цивільних були незаконно заарештовані, або просто викрадені російськими загарбниками на окупованих територіях, їх роками утримують у полоні в жахливих нелюдських умовах. Про це нагадали активісти громадської організації «Цивільні в полоні» під час вуличної акції минулими вихідними в Києві. Вони заявили, що точна кількість невинних жертв, які не чинили збройного опору російським окупантам, наразі невідома, бо Москва відмовляється надавати свідчення про них і чинить спротив діяльності допомогових міжнародних організацій.
На Софійській площі цими вихідними зібралося близько сотні близьких та родичів цивільних українців, які були піддані незаконним затриманням та викраденням на окупованих росіянами територіях. Вони утворили коло поблизу головної різдвяної ялинки України, щоб нагадати суспільству, що десятки тисяч невинних жертв російських окупантів знову будуть зустрічати Різдво в російському полоні. Люди тримали в руках портрети своїх близьких і рідних, які вже роками залишаються за ґратами окупантів й розіграли театральне дійство за участі дітей полонених та святого Миколая, які прикрасили принесену ними ялинку символічними іграшками з побажаннями повернення додому полонених українців. Дружина одного з таких цивільних полонених, Світлана Щербань, розповіла Польському радіо про обставини зникнення свого чоловіка, який вже не перший рік зустрічає Різдво в російських катівнях:
— Він потрапив у полон, бо ми жили в Бучі і опинилися під окупацією з першого дня. Сусіди виїхали і залишили свою поранену маму з переломом хребта й просили мого чоловіка подивитися за нею і допомогти. Але він потрапив у полон, коли туди зайшли російські вояки. Він був звичайною цивільною людиною, без зброї, без нічого. І коли їхні військові заселились, він попросив в них дозволу виходити для догляду за жінкою в тяжкому стані. Вони спочатку дозволили, він ходив із білим прапорцем. А тоді одного дня зайшли якісь, я так розумію, службовці ФСБ чи хто там вони були, забрали спочатку в нього телефон, а потім ввечері знову прийшли і його забрали. В вересні я отримала першого листа від нього з полону. І він отримав листа від мене через два роки і три місяці, перебуваючи в полоні. Він взагалі нічого не знав про нас. І в листі було написано, що два роки і три місяці минули, як він отримав від нас першу звістку. Від звільнених, від визволених з полону, нам відомо, що стан його здоров'я поганий. Він утримується в Мордовії, в найжорстокішій тюрмі, в жахливих дуже умовах. І стан його здоров'я, звісно, дуже поганий. Він ще до потрапляння в полон мав серцеві захворювання й прооперовані нирки. Зараз він втрачає свідомість в камері, йому викликали швидку допомогу. А як там все насправді — достеменно я не знаю.
Згідно зі свідченнями, що зібрані активістами громадської організації «Цивільні в полоні», її виконавча директорка Юлія Хрипун повідомила, що жертви затримань та викрадень людей російськими окупантами роками піддаються тортурам, не бачать сонячного світла, не дихають свіжим повітрям, мають не надто їстівне харчування і втрачають здоров’я. Вже відомо про десятки смертей людей похилого віку, чи хронічно хворих українців, які не витримали цього і померли в полоні. Юлія Хрипун сказала, що будь-хто з цивільних українців у російській окупації ризикують поділити долю таких полонених, яких затримували та викрадали просто на вулицях без жодних підстав та дотримання прав людини:
— Це все відбувається на окупованих територіях, або коли цивільні намагаються виїхати з окупованих територій. Більшість з тих, кого було взято в полон, це ті, кого росіяни навмисно розшуковували, тобто ті, хто раніше воював в АТО. Зараз вони вважаються цивільними, бо на момент повномасштабного вторгнення не були при обов'язку, тобто вони — не військовослужбовці. Значна частина полонених — ті, хто допомагав виїжджати людям з окупованих територій, і ті, хто були присутні на мітингах, на акціях в окупованих територіях, хто демонстрував свою громадську позицію, що вони не готові миритися з тим, що в їхньому місті або селі буде російська влада. Насправді дуже багато різних випадків. Наприклад, це коли росіяни приїжджають просто в ночі, коли вдома дитина і дружина, і на очах у дитини приставляють пістолет до голови, і після цього надягають мішок на голову, закидують в авто і вивозять. Є ті, хто просто їхав велосипедом до своїх рідних, наприклад, з одного будинку до іншого, щоби привезти продукти і просто по дорозі його забрали. Якщо люди працюють на окупованій території, як це було з моїм батьком — він працював на фермерському господарстві, його прийшли й забрали просто на роботі. Затримали і вивезли. Звісно, це все одразу супроводжується побиттям, тебе можуть роззути, тобі можуть одразу налити холодної води у взуття, враховуючи, що це було холодної пори, і таким чином дають зрозуміти, що ти не маєш права опиратися, і ти маєш робити все, що вони скажуть. Привозили в якусь адміністративну будівлю, яку вони окупували, і тримали там людей. Або в якийсь підвал, де вони тебе там били декілька днів, і потім вже це супроводжувалося тим, що тебе вивозять на територію Донецької області, а далі вже в росію.
Тортури, побиття й знущання й нелюдське поводження з цивільними полоненими, як стверджує Юлія Хрипун, є повсякденною практикою росіян щодо українців в окупації:
— Всі піддаються катуванням, всі 100% затриманих, про яких ми знаємо і які підтверджені Міжнародним Червоним Христом. В росії, в цих катівнях, їх утримують разом з військовополоненими. Для тієї людини, яка їх катує, все одно, цивільна його жертва чи військова. Їх катують однаково, вони там знаходяться на одному рівні, жодних привілеїв для цивільних там немає. На початку нам здавалося, що це через те, що вони думали, що військові, наприклад, перевдягаються в цивільний одяг і таким чином ховаються. На початку ми думали так. Але насправді більшість правозахисників сходяться на тому, що це все зроблено, щоб залякувати суспільство, залякувати людей на окупованих територіях, що ти можеш бути наступним, якщо ти там не будеш слухатись нас і робити те, що ми говоримо. Мені здається, вони самі тепер не знають, що робити з цивільними, яких вони затримали. Вони хочуть їх як обмінний фонд використовувати, але ж у нас, в Україні, немає цивільних росіян, яких можна було б обміняти, або вони є, але їх дуже-дуже мало. Зараз, від початку повномасштабної російської агресії звільнені 180 цивільних. Щодо того, скільки їх перебуває в полоні, точної цифри немає і всюди говорять різне. Більшість говорить про 23 тисячі, або про 14 тисяч, але це враховуючи безвісти зниклих на окупованих територіях. Тобто, це явно не 23-14 тисяч знаходиться саме в полоні в росії. Близько тисячі людей підтверджені Міжнародним Червоним Христом, саме цивільних, що вони перебувають в полоні.
Своєю чергою, голова правління громадської організації «Об’єднання родичів політв’язнів Кремля» Ігор Котелянець стверджує, що загалом, з усіма, чия доля достеменно невідома, разом зі зниклими безвісти на окупованих росіянами українських територіях, йдеться про чисельність до 66 тисяч українців. Він дав низку порад їхнім близьким та рідним, як їм варто себе поводити, щоб ця проблема залишалася в центрі уваги українського суспільства та міжнародної спільноти:
— Росія звинувачує їх в тому, що цивільні, яких вона затримує, є злочинцями. Що вони там намагалися або, як правило, планували щось організувати. Ми поки що не знаємо жодного терористичного акту, який був би реалізований, але нібито їх уже багато планували. І от їх саджають, дають їм строки 10-20 років за те, що вони щось планували, чи начебто шпигували і так далі. Коли ми робимо їхні історії публічними, відкритими, ми демонструємо, що насправді росія бреше. Це не злочинець, а ми відкриті до комунікації, це ми розказуємо все, як є, це ми готові відкрито комунікувати. Злочинці ховаються, а ми не ховаємося, а відкрито про це заявляємо. Це дуже важливо! Як «Об'єднання родичів політв'язнів Кремля» 2017 року саме з цією метою створили програму «Звільніть наших рідних» на Громадському радіо, і вона досі виходить. Тому, що увага журналістів до теми політв'язнів тоді то була, то не була, була якимись хвилями. Голодує Олег Сенцов — є увага, не голодує — уваги немає. Ми хотіли зробити так, щоби тема політв'язнів, цивільних заручників завжди була у фокусі уваги, і тому ми започаткували таку програму, яка виходить щотижня. Цим ми забезпечили мікрофон для їхніх родин, щоб вони постійно могли говорити про своїх ув'язнених рідних, і постійно могли закликати до їхнього звільнення. Навіть у такій країні, як Україна, яка дуже вболіває і дуже багато працює для звільнення цивільних з незаконного ув'язнення, не була би створена робоча група при Координаційному штабі зі звільнення цивільних заручників, не з’явився б закон про соціальний захист родин, зокрема цивільних заручників, якби самі родини не адвокатували і постійно не закликали владу це зробити. Якби влада могла це зробити сама, вона би це зробила ще 2014 року, коли війна тільки почалася. А так, як і ці групи, і такі закони почали з'являтися лише через 6-8-10 років після початку війни. Очевидно, що знадобився час і знадобився величезний внесок самих родин в те, щоб змусити державну систему запрацювати в їхніх інтересах. Це дуже важливо, навіть в період війни. Є такі дуже активні родини, і я дуже ними захоплююся, які їздять на міжнародні форуми, на конференції ОБСЄ, ООН, інших міжнародних інституцій, в Європарламент, просто для того, щоб про це заявити. Після того, як ви туди приїжджаєте і про це говорите — наступного дня нічого не змінюється. Але ця активність має накопичувальний ефект!
Виконавча директорка організації «Цивільні в полоні» Юлія Хрипун розповіла, що її активісти провели безліч мирних акцій в Україні і за кордоном. Представники й активісти цієї організації брали участь в адвокаційному міжнародному турі, їх чули в Європарламенті й на безлічі міжнародних конференцій. Зараз у фокусі організації, за словами Хрипун, є механізм повернення цивільних заручників з російського полону.
Олександр Савицький