Словаччина — одна з країн, які раніше входили до соціалістичного табору у Європі. У новітній історії незалежна держава з'явилася 1993 року, коли після так званої Оксамитової революції Чехословаччина роз'єдналася на дві держави. І якщо у Польщі, Угорщині та Чехії всі погляди були на Захід, то Словаччина продовжувала підтримувати зв'язки з Росією. І так тривало до 1998 року, поки до влади не прийшов прозахідний уряд Дзурінди. Але і потім симпатії до Росії у Словаччині не зникли, а після приходу уряду Роберта Фіцо до влади вони навіть зросли. Президент українсько-словацької бізнес-агенції Дмитро Конишев пояснює це впливом Кремля і його дезінформаційними атаками.
Минулорічні вибори засвідчили розподіл Словаччини на дві половини. І та половина, яка симпатизує Росії, то вона, я вважаю, перебуває під прямим впливом російської пропаганди. Зокрема, в Інтернеті це дуже потужно відчувається. Ці люди фактично годуються тим, що вони прочитають в телеграм-каналах чи інших соціальних мережах. І за цим всім стоїть Росія.
Суспільство впливає на політиків. Політики дивляться на суспільство, на людей, що їм цікаво, які в них ідеї, побажання, думки, і відгукуються своєю політикою на цей запит суспільства. Але не всього, тієї половини, яка відчуває в собі проросійські настрої.
Словацький політолог Олександр Дулеба додає: на сучасні відносини Братислави та Москви вплинула історія.
Словаччина не дуже відрізняється в інших країн з точки зору того, що після фінансової кризи майже у всіх європейських країнах виросла підтримка радикальних правих партій, антисистемних. Скажімо, у нас приблизно 20 відсотків — антисистемні виборці, вони вже проти демократії, їм здається, що в принципі ця система не відповідає їхнім потребам. Словаччина не є якимось крайнім випадком.
Потім прийшла еміграційна криза 2015 року, пандемія, потім — війна. Потім є такий, знаєте, культурний код протесту. Якщо пенсіонер в Словаччині заходить в магазин і бачить, що підвищились ціни на яйця або продукти, то він — за Путіна. В Словаччині це — культурний код протесту. Давайте порівняємо словаків і поляків. Близькі нації, ми можемо один з одним говорити без тлумачення. Більшість населення — це римо-католики. Дуже такі близькі нації. А розуміння, бачення того, що на Сході, що означає ця війна, бачення Росії — зовсім інше. У нас таке русофільське більш бачення.
Чому? Це — культурний протест. Словацькі націоналісти — проросійські. Вони придумали свою Росію, яка не відповідає реальній Росії. Чому? Бо, скажімо, якщо поляки, шукали своїх союзників. Проти кого вони шукали? Проти німців, росіян. Де знайшли? У Лондоні, Парижі, Вашингтоні. У поляків більш-менш з точки зору зовнішньополітичної національної ідентичності все зрозуміло.
Проти кого словаки шукали союзників? Проти Будапешта, Відня, Праги. І де ми їх знайшли? У Москві, Берліні. Мало країн Східного блоку були модернізовані під час комуністичного періоду. Чому? Це було політичне рішення радянських генералів, які планували війну з НАТО на західному кордоні Чехословаччини і вирішили у Словаччині побудувати збройну промисловість. І так почалася індустріалізація Словаччини, вона відставала від Чехії. Інфраструктура покращилася, стало гарніше житло, робочі міста, гарна освіта.
Дмитро Конишев теж говорить про значний вплив історії на сучасні симпатії Словаччини до Росії.
Я в Словаччині перебуваю більше 20 років, для мене це теж питання, над яким я постійно думаю. У словаків дуже така вибіркова пам'ять. Вони дуже добре пам'ятають, що Радянський Союз — хоча вони називають його росіянами — звільнив у 1944-1945 роках. Але при тому вони абсолютно забувають, що ті ж самі росіяни в 1968 році прийшли і подавили так звану Празьку весну в Чехословаччині своїми танками. Тобто ця вибірковість, на жаль, присутня, і зараз вона набула таких дуже величезних розмірів.
Зрозуміло, за цим всім стоїть історичне коріння. Якщо не дуже глибоко поглиблюватися, то за часів Австро-Угорської імперії, коли словацька нація, дуже страждала від того, що вони знаходилися під домінуванням Австро-Угорської імперії, і вони вбачали шляхи свого виживання саме в співпраці, в якихось контактах з іншими слов'янськими народами, зокрема, з Росією. Це з XIX століття в них, так би мовити, на генному рівні залишилося.
І ці симпатії, на жаль, досі дають про себе знати, хоча за цим реальних якихось кроків з боку Росії, яка б допомогла словакам в Австро-Угорській імперії, по суті не було.
Росія роками впливала на Словаччину грошима, підтримувала політиків, місцевих експертів та журналістів. І це дало свої плоди. Словаччина вважається в Євросоюзі найбільш проросійською країною. Також Братислава довгі десятиліття знаходилася на газовій голці Москви. Розповідає Олександр Дулеба.
Дуже цікава була ситуація, коли почалася російська агресія. Близько двадцяти веб-порталів, які писали про те, як вирощувати яблука або груші, почали поширювати проросійські наративи.
Вони спали, але були готові. Це однозначно можна оцінити як підготовку до інформаційної війни проти Словаччини. Проблема в тому, що Словаччина дуже вразлива з точки зору впливу російської дезінформації та пропаганди.
Кандидатка мистецтвознавства Ксенія Рожак переїхала до Словаччини після повномасштабного вторгнення Росії до України. Вона говорить, що проросійськість Словаччини особливо відчувається у культурі. Після приходу партії Роберта Фіцо до влади у російської культури у Братиславі тепер — ренесанс.
Російські автори і мистецтво — скрізь. Щодо проросійськості вона є в тому, що дотепер тут дуже пишаються своїми знаннями російської. Я зустрічаю абсолютно всюди. Наприклад, з моєю дитиною декілька разів в транспорті якісь бабусі починають розмовляти російською. І вони дуже пишаються. «Спасибо», «как тебя зовут», ще щось. Моя дитина, яка в рік і вісім місяців виїхала з України і взагалі не чула російської, вона це не розуміє. Мене це ображає, тим більше, що дитина розмовляє вільно словацькою.
Постійно намагаються якимось чином пропагувати російську літературу, російське мистецтво. У театрі я була шокована: повернули репертуар, зараз ставлять «Євгенія Онєгіна», Горького, Гоголя, Пушкіна, ще там щось витягують. Тобто те насправді, що далеке від сучасного розуміння культури, щось витягують з XIX століття.
В книгарнях все залежить від того, хто є власником, які політичні інтереси сповідують. Багато почало з'являтися і перекладів української історії, і перекладів книг про Голодомор. Тобто, це перекладають з англійської на словацьку. Враховуючи те, що словацькою дуже мало книжок видається у порівнянні з чеською, то це дуже круто, що така література з'являється. І з'явилися негативні книги про Росію. Я бачила на фейсбуці, що це негативний тренд, що книги про Росію з'являються поруч з історичними виданнями про Україну. Я з цим не згодна, тому що тут це працюватиме. Тобто, перш за все, люди підуть по книжки про Росію, а не про Україну. Тобто, негатив про Росію буде мати більший ефект на формування мислення пересічного словака, ніж позитив про Україну.
Еко-активіст Дмитро Литвиненко теж в Словаччині живе вже майже три роки. Він вважає, що словаки не хочуть змін, а тому старі політичні традиції досить сильні. Ось його спостереження щодо життя у Словаччині.
Я б сказав, що Словаччина — не проросійська, що вона — дуже консервативна. Мовляв: «Ми не хочемо, щоб щось змінювалося. Ми хочемо, щоб все було, як раніше. Ми пам'ятаємо ті часи, коли в нас в школі вчили російську мову». Вони погано сприймають зміни. Їм важко сприйняти Росію, яка вже не така, як вона була в їхній молодості, наприклад. Є фіни, є шведи, яких з дитинства вчать адаптуватися, бути різними. А словаків — ні. Вони просто проти змін.
Вони — суперконсервативні, особливо, село. Ми у Братиславі, тут до Відня їхати 40 хвилин. І багато хто працює там. Тому Братислава дуже сильно відрізняється.
Роберт Фіцо 22 грудня 2024 року полетів до Москви домовлятися про газ. Оскільки Україна зупиняє транзит російського палива через свою територію. Фіцо зустрічається із Путіним, якого Міжнародний кримінальний суд оголосив у розшук та видав ордер на арешт як воєнного злочинця. Фіцо легітимізує Путіна і країну-агресора, яка знаходиться, в тому числі і під санкціями Євросоюзу. До цього Фіцо брав участь у ток-шоу однієї з головних кремлівських пропагандисток Скабєєвої. Він йде проти офіційної лінії Євросоюзу з ізоляції Росії. Але в той же час, каже політолог Олександр Дулеба, Фіцо не зупиняє постачання зброї до України.
Виходячи з риторики Фіцо, всі думають, що тут вже Росія. Але є Орбан, є інші політики, які кажуть подібні речі. Словаччина виробляє для України артилерійські боєприпаси. Разом із Францією і Фінляндією, Словаччина має великі потужності для виробництва цих боєприпасів. Якщо до війни ми виробляли менше десяти тисяч, то цього року це вже буде сто тисяч. Якщо порівняти Сполучені Штати Америки — велика економіка, яка виробила 2023 року чотириста тисяч. Мабуть, це не йде напряму, а через Польщу та інші країни. Під час останньої зустрічі Шмигаля з Фіцо, яка була в жовтні, вони домовилися, що буде ще одна компанія з українським інвестором. І вона почне виробництво снарядів для української артилерії.
Орбан дійсно не постачає ні одного боєприпасу для України. Словаччина виробляє гаубиці «Зузана-2». ЗСУ зацікавлені мати ці гаубиці, вони добре зарекомендували в боях. Фіцо поставки не зупиняє. Йде ремонт пошкодженої техніки західної. Дві компанії у Словаччині займаються ремонтом того, що пошкоджено на фронті. Що це проросійська позиція, ви скажете?
Фіцо каже: «Ми підтримуємо європейську інтеграцію України». Він ще не заблокував ні одного рішення Євросоюзу стосовно підтримки України — або макрофінансової, або воєнної. Хоча він каже, що буде блокувати, якщо американці не будуть продовжувати за Трампа фінансування, що він буде проти, щоб ЄС продовжував. Але це він так каже. До цього часу, на відміну від Орбана. Фіцо не блокував ні прийняття рішень щодо макрофінансової допомоги, ні щодо європейської інтеграції України.
Санкції — єдина червона лінія, яку він озвучив — це ядерне паливо з Росії. У нас є реактор, і нам потрібно це паливо. Це б будь-який словацький прем'єр-міністр, поки ми не вирішимо цю проблему, зробив би теж саме.
Він каже своєму виборцю, що ні одного снаряду для України. Він так виграв вибори. Але ж ми ніколи не постачали стільки снарядів для України, як зараз Фіцо.
Тим часом російська пропаганда намагається роздмухувати ненависть словаків до українців на побутовому рівні. «Робиться це, в першу чергу, за допомогою соціальних мереж», — говорить Ксенія Рожак.
Щодо якогось такого побутового сприйняття українців, проросійський наратив був у тому, що от приїхали українці, і їм все дали. Хоча насправді допомога фінансова вона тут — мінімальна. Якщо зовсім не працюєш, то на місяць можеш мати тридцять вісім євро на людину. Причому, є ліміт на родину, це — гроші один раз сходити в магазин. В принципі, жодної допомоги немає, всі мусять працювати.
Плюс є наратив, що всі проблеми від українців. Наприклад, важко студенту знайти собі житло. Чому? Тому що Зеленський відправив сюди українців, які це житло зайняли. Або немає місця в садках. Це не тому, що мало садків, а тому, що приїхали українці, які мають пріоритет. Вони насправді не мають пріоритету. Тобто, їх просто немає цих місць і цих садків. Плюс є високе розуміння професійної цінності українських фахівців. Це і в культурі, і в медицині, і загалом є розуміння, що вони активно працюють. Але на державному рівні є мінімальна програма інтеграції цих фахівців. Тобто самі словаки відчувають конкуренцію українських професіоналів, які тут чомусь опинилися. І що вони тут роблять? Їдьте, звідки приїхали. Тобто проросійські наративи в культурі пропагуються абсолютно всюди.
Росія буде продовжувати інформаційні атаки на Словаччину, адже головна задача Москви — роз'єднати Європу у настроях щодо підтримки України. Але в Європейському Союзі теж вже навчилися протистояти гібридним війнам Росії. Розколоти Кремлю ЄС не вдається.
Лариса Задорожна
Аудіоверсію слухайте в доданому файлі.