Вибори президента Республіки Білорусь, які пройшли в неділю, 26 січня 2025 року були фарсом. Самопроголошений президент Аляксандр Лукашенка «намалював» собі 87% голосів виборців. Адже, виборча кампанія з технічними кандидатами, як і саме голосування та підрахунок голосів, все це було від початку і до кінця цілковито відрежисероване лукашенківським режимом.
Захід прогнозовано не визнав результатів цих псевдовиборів. Вже у неділю ввечері, 26 січня міністри закордонних справ країн-членів ЄС провели зустріч з лідеркою демократичної білоруської опозиції Святланою Ціханоувською. Вона закликала до посилення ізоляції режиму Лукашенки і підтримки громадянського суспільства.
Зі свого боку, Міністерство закордонних справ Польщі в своїй заяві щодо того, що відбулося в сусідній країні зазначило наступне: «результати виборів не відображають волю білоруського народу, який неодноразово у новітній історії демонстрував зрілість і розуміння демократичних процесів. Лише відкритість до діалогу, готовність до співпраці, а також дотримання стандартів ООН і ОБСЄ та основоположних прав кожної людини забезпечать Білорусі розвиток і добробут. Польща незмінно закликає владу Республіки Білорусь розпочати процес, результатом якого стане справді вільна і демократична Білорусь — без політичних в’язнів, репресій, країна, якою пишатимуться всі її громадяни».
Псевдовибори глави держави пройшли на фоні апатії суспільства і поділів в опозиційних колах, що контрастувало з масовими протестами білорусів, які вибухнули після сфальсифікованих виборів у серпні 2020 року. Тоді навіть здавалося, що громадянський спротив призведе до краху Лукашенки, але так не сталося. Режим за підтримки Кремля зумів жорстоко придушити найбільший в історії країни суспільний зрив.
Єдиною силою, яка могла створити проблеми Лукашенку проголосити всьоме президентом країни, як не парадоксально, була власне Росія. Адже не секрет, що в Кремлі вже не раз задумувалися замінити білоруського сатрапа на когось більш угодного собі. Чому Путін і його оточення не пішов зараз на цей крок? Чи це означає, що Лукашенка, який править з 1994 року буде сидіти в президентському кріслі аж до своєї смерті? З цим питанням я звернувся до Гжегожа Кучинського, оглядача-міжнародника порталу і.pl, якого попросив прокоментувати цю тему.
Мені здається, що так. Сьогодні Лукашенка не є якоюсь загрозою чи проблемою для Росії, яка справді могла здійснити щодо нього якісь провокації. Ще в кінці грудня були такі сигнали в різних російських телеграм-каналах, які пов'язують з російською розвідкою. Навіть була заява речниці МЗС РФ Марії Захарової. Робилися натяки, що справа може дійти до кольорової революції чи перевороту в Білорусі. Отож, можна було це інтерпретувати як підготовка ґрунту під якісь провокації, зрозуміло, що російські. Якою б мала бути їх ціль? Це мало ще більше поставити під сумнів легітимність Лукашенки зрозуміло з метою посилення його ізоляції та погіршення і без того поганих відносин із Заходом.
Натомість, той факт, що так не сталося означає, що Кремль вирішив, що загрози з боку Лукашенки на даний момент не має і тому йому можна дозволити на проведення псевдовиборів спокійно і в досить навіть нудний спосіб. Це теж зумовлено тим, що зараз Владімір Путін має більші проблеми на голові. Мені здається, що він просто вирішив не йти на загострення. Путін, напевно, не захотів створювати черговий запальний пункт в ситуації, коли йдуть переговори про можливу зустріч з Дональдом Трампом. На мою думку, цей момент теж був досить істотним. Мені здається, що Лукашенка може бути використаний Кремлем в контексті ймовірних переговорів щодо України.
Напевно, Москва не зацікавлена у створенні чергового запального пункту. Саме так мені здається, вибори в Білорусі пройшли так спокійно.
В світлі цього виникає питання: що тепер чекає на білоруську опозицію? Передовсім йдеться про Святлану Ціханоувську та її оточення. Ціханоувську на Заході і в Польщі вважають легітимним лідером Білорусі. Але теж не треба забувати про таких історичних опозиційних діячів як Зянон Пазняк.
Чи сьомий строк самопроголошеного президента Лукашенки зумовить кризу в її рядах? Яку стратегію тепер обере опозиція? Чекатиме на свою нагоду, на приклад, на фізичний кінець диктатора чи піде на якісь кроки?
Мені здається, що вибори показали безрадність та розрізненість білоруської опозиції на еміграції, бо та в середині країни перебуває у в'язницях. Середовище зосереджене довкола Ціханоувської та Латушки обрало досить-таки сумнівну стратегію, бо на відміну від інших опозиціонерів, скажімо, того ж Пазняка, які закликали до бойкоту цих виборів, у випадку цих кіл був заклик йти на вибори і викреслити з бюлетеня всіх кандидатів. Це не мало сенсу, оскільки голосування і так було фальсифіковане, а така форма участі у виборах лише підвищила явку. У випадку, коли заздалегідь відомо, що Лукашенка переможе на виборах, відкритим питанням залишалася явка. Тобто, чим вища явка, тим краще для Лукашенки. Ці вибори показали слабкість опозиції, щоб там не казала Ціханоувська. Якби там не було, зараз на дворі початок 2025 року, а не 2020 рік. Сьогодні ми маємо війну в Україні, різні кризи, є новий президент США, тому голос білоруської опозиції просто не доходить, його не чути.
Скажу жорстоко – зараз мало хто з серйозних світових гравців взагалі цікавиться Білоруссю. Звичайно, Захід не визнає Лукашенки президентом і ці вибори були ним засуджені. Скажімо, Європарламент це зробив ще перед їх проведенням. Однак, в мене складається враження, що Заходу підходить така «стабілізація» і тиша в Білорусі. Занадто багато є різних інших запальних пунктів та конфліктів, щоб Захід мав ще собі морочити голову якимось подіями в Білорусі.
Говорячи з відверто, здається, що такий стан справ в Білорусі підходить і Заходу, і Москві. Потворю ще раз – ці вибори показали слабкість опозиції і там не простежуються, якісь ідеї задля зміни сьогоднішньої стратегії на якусь дієву. Схоже, що їм залишається лише чекати на розвиток подій в Білорусі, чекати на зміну режиму, а таке може відбутися лише у двох випадках. Перше – це смерть Лукашенки, бо схоже він буде довічним диктатором Білорусі. Друге – це падіння Путіна, що є ще менш правдоподібним в найближчі роки. Правда така – як тільки відбудеться падіння режиму Путіна, то білоруський режим зазнає блискавичного краху. Варто пам’ятати про те, що сталося з Асадом і думаю Лукашенка про це пам’ятає, бо для нього це стало уроком. Асад мав підтримку Росії аж тут раптом виявилося, що впродовж тижня можна втратити владу.
Проте навіть найбільш продумана стратегія білоруської опозиції впирається в настрої і стан суспільства. З огляду на репресії у відповідь на масові протести проти сфальсифікованих виборів президента у 2020 році з Білорусі виїхало, за деякими оцінками, виїхало навіть 300 тисяч осіб, що є чимало як для країни з 9-ти мільйонним населенням. Більшість з них осіла в Польщі. І це мова про активну частину суспільства. А з іншого боку, економічна ситуація є відносно непоганою, попри санкційну політику ЄС і США. Чи не так?
Так, справді найбільш активна частина виїхала, емігрувала або як вже я згадав, перебуває за ґратами чи сидить залякана. Це трохи нагадує ситуацію в Польщі після введення воєнного стану.
Парадоксально, але режим Лукашенки посилює суспільну апатію завдяки тому, що відбувається на півдні, тобто з огляду на війну Росії з Україною. Якби там не було, для більшості білорусів тиша на фоні того, що діється одразу ж за кордоном. Для них цей мир є також якоюсь цінністю. І це дає можливість режиму Лукашенка представляти себе як гаранта стабільності і миру, а також того, хто забезпечує відповідний соціальний чи економічний мінімум. Як довго Росія частково дотує білоруську економіку, так довго не слід очікувати протестів на економічному ґрунті, як це колись було в комуністичних країнах східного блоку. Треба теж пам’ятати, що рівень стійкості таких суспільств як російське чи білоруське є цілковито іншим, ніж у випадку західних суспільств. Росіяни і білоруси в соціально-економічному плані здатні витерпіти значно гірші умови, ніж хтось на Заході.
Варто теж поговорити власне про війну в Україні і білоруський контекст. Лукашенка, особливо після 24 лютого 2022 року, сприймається однозначно як васал Путіна. На першому етапі повномасштабної війни проти України Москва використала територію Білорусі для вторгнення, звідти завдавалися ракетні удари та запускалися дрони. Було активна військово-технічна допомога з боку Мінська. Російський диктатор був дуже зацікавлений в прямій участі Білорусі в ці війні. Проте так не сталося. Чому попри таку сильну залежність Білорусі від Росії це не вдалося?
Тут є декілька причин. По-перше, участь Білорусі у війні навіть зараз небагато що дала б. Не слід переоцінювати військовий потенціал білорусів.
Можливо все могло б виглядати, якби тоді, в лютому 2022 року білоруська армія була б спільно з російськими частинами, які атакували з білоруської території. Проте тоді в Кремлі вважали, що буде бліцкриг. Тобто, мислилося категоріями, для чого ще тут білоруські підрозділи, коли вся Україна повинна капітулювати впродовж декількох днів і росіяни ввійдуть до Києва?
Потім вже було надто пізно для участі у війні білоруських військ. Поза сумнівом проти цього був і є сам Лукашенка. Він чудово розуміє, що в такому випадку західні санкції були б набагато гострішими проти Білорусі, а по-друге це зумовило б ризик внутрішньої дестабілізації в країні. Тим більше, слід пам’ятати, що якщо навіть зараз більшість росіян підтримують війну в Україні, а тим більше ті, хто йдуть воювати з українцями, то ставлення білорусів є цілковито іншим. Вони не надто прагнуть війни з Україною. Тому їх боєздатність була б набагато нижчою.
Ще одною причиною неучасті Білорусі у війні є те, про що я вже говорив раніше. Лукашенківська Білорусь є картою в руках Путіна в контексті ймовірних переговорів. Адже на білоруській території на початку війни вже велися переговори. Таким чином, Путін собі залишає певний клапан безпеки, який він вже використав. До прикладу, це було під час путчу ПВК «Вагнер». Тому Лукашенка тут може йому придатися до цього типу дій. Все сказане вище є відповіддю на питання, чому Білорусь не вступила у цю війну. Проте вона постачає Росії боєприпаси і зброю. Хоча теж варто зазначити, що якщо в перший рік великої війни білоруська територія використовувалася не тільки для сухопутних операцій, але також для обстрілів території України, то це теж закінчилося.
Отож, на мою думку, з погляду Кремля безпосередня участь Білорусі у війні з Україною не є необхідним, позаяк не зумовить якогось зламу.
А тепер щодо Польщі і її дуже проблемного сусіда в особі Білорусі. Сьогодні польсько-білоруські відносини практично відсутні. Польща є об’єктом дезінформаційних атак лукашенківського режиму з огляду, зокрема, на широку підтримку білоруської опозиції та всіх білорусів неугодних режиму. На польсько-білоруському кордоні продовжується спецоперація Лукашенка і Путіна з використанням нелегальних мігрантів. Теж не припиняються репресії проти польської меншини в Білорусі. Систематично нищаться польські цвинтарі та пам’ятки. За ґратами перебувають діячі польської діаспори на чолі з Анджеєм Почобутом.
В цій вкрай складній ситуації, яка, на Вашу думку, є найбільш раціональна політика Варшави щодо Мінська з огляду на те, що Лукашенка буде правити фактично довічно?
Мені здається, що складно щось тут вигадати у порівнянні з тою політикою, яка є зараз. За великим рахунком, діючий польський уряд проводить ту ж саму політику, що й попередники. Варто пам’ятати, що перед 2022 роком головною проблемою в польсько-білоруських відносинах власне було питання польської меншини в Білорусі і її переслідування лукашенківським режимом. Пізніше це змінилося. Сьогодні з погляду Варшави, першочергове значення має питання безпеки кордону.
В ситуації, яка склалася Польща не має інших важелів тиску на Білорусь, окрім тих, які вона мала до цих пір. Білорусь дуже тісно пов’язана з Росією, набагато сильніше, ніж це було перед 2022 роком. Йде війна. Можливості для переговорів з Лукашенкою дуже обмежені. Тим більше, що це він несе відповідальність за те, що відбувається. Власне, Ви вже сказали, він постійно вербально атакує Польщу. Анджей Почобут продовжує сидіти у в’язниці. Чесно кажучи, Польща зараз не багато, що може зробити, якщо йдеться про тиск на Білорусь. Можливо ще залишається питання загострення санкцій. Наприклад, можна повністю закрити переходи для товаропотоку. Проте тут треба пам’ятати, що ми є частиною ЄС. Тому це теж не було б таким простим. Окрім того, з огляду на війну, Білорусь залишається для тих же китайців останнім логістичним коридором у Європу для перевезення товарів, чи то автошляхами чи залізницею.
Я не чув з уст представників влади чи опозиції якихось особливо нових ідей щодо стратегії політики стосовно Мінська. Залишається лише продовжувати ту політику, яку ми маємо зараз. Винен у цьому Лукашенка. Загострення курсу зараз не має жодного сенсу, бо Польща нічого цим не досягла б. Можна теж піти іншим шляхом, піти на потепління, але цього ми також не можемо зробимо, бо Білорусь є союзником Росії у війні в Україні. Ситуація патова. Поки що я не бачу якихось можливостей для її зміни.
Вже тут прозвучала думка, що падіння Путіна однозначно призведе до краху Лукашенка. Проте чи тут так все однозначно? До прикладу, свого часу серед іспанських республіканців існувало тверде переконання, що поразка і крах Гітлера неодмінно зумовить кінець генерала Франко. Але так не сталося. Франко і його режим вистояв в умовах практично повної міжнародної ізоляції і це все затягнулося аж на 30 років, поки диктатор не помер у власному ліжку в 1975 році. Чи доречно прогнозувати майбутнє Білорусі Лукашенки з перспективи історичного досвіду Іспанії Франко?
Мені здається, що ні і це з одної причини. Франко вижив тому, що, на мою думку, попри все був значно вмілішим лідером, ніж Лукашенка. Він теж вистояв тому, що був настільки сильним гравцем, що він сказав Гітлеру «ні» й Іспанія не вступила у війну. Це зумовило, що Франко не опинився в таборі переможених. По-друге, кінець Другої світової війни, де-факто, був одразу ж початком Холодної війни. І він одразу ж знайшов союзника в особі Заходу. Захід зробив ставку на Франко. Іспанія була на боці Заходу у цій війні і це теж врятувало Франко. Іспанія поступово лібералізувалася, тому цей режим так довго протримався.
У випадку Білорусі важко розгледіти таку можливість в разі ймовірного краху Путіна, тобто, що виникне настільки сприятлива міжнародна ситуація, що раптом Лукашенка знайде потужних покровителів. Чи ним може бути новий проектор у Москві? Можливо. А може Китай? Так, але Китай знаходиться дуже далеко. Китайці тут є якимось варіантом. Проте попри все, це непорівняльні речі франкістська Іспанія і лукашенківська Білорусь, також з огляду на географічне розташування. Іспанія тоді була на периферії Європи. Щодо Китаю, то задля порятунку Лукашенки китайці мусили б втрутитися в справу в політично-військовому вимірі. Зараз це собі складно уявити. Тому я все таки схиляюсь до думки, що падіння Путіна означатиме падіння Лукашенки, навіть якби той хотів би якось домовитися із Заходом. В 2020 році він перейшов Рубікон і я не бачу якихось можливостей, щоб він утриматися при владі.
Матеріал підготував Назар Олійник