I.
У західних ЗМІ часто пишуть про те, що кремлівська пропаганда порушує перебіг демократичних виборів у країнах ЄС, США та Великій Британії. Про це говорять, бо воно болить найбільше. Менше звідти видно не менш болючий процес, який робить із Росії те, що зараз можна назвати путінською Росією, бо саме він є головним джерелом проблем, які створює світові гібридна війна.
Хто такий нинішній колективний Путін, який виник у Росії на місці колишнього homo sovieticus? Як його створили за відносно короткий час із погляду історичних періодів? Звідки взялося висловлювання «покусані телевізором», що стосується і російськомовних людей з-за меж Росії, які нерідко вже навіть стали громадянами західних країн? Як з’явилися сучасні технології «промивання мізків», здатні перетворити весь народ на отару слухняних баранів, яких женуть на війну?
Щоб дізнатися про це, варто глянути в недавнє минуле. Хоча б у період обох чеченських воєн наприкінці минулого століття або до першої відкритої російської агресії проти сусіда, тобто нападу на Грузію 2008 року. Це була лише п’ятиденна війна, в якій на боці Росії загинуло 67 солдатів, а на боці Грузїї — 170. Більше жертв було серед мирного населення з обох боків кордону між нинішньою Грузією та її регіонами. Кордону, якого згідно з міжнародним правом зовсім не повинно існувати. Тоді там загинуло щонайменше 850 людей.
Реакції світу на цей російський напад на сусідню державу майже не було, і це значною мірою заслуга ефективної медіапропаганди, яка вже тоді існувала в Росії. Після закінчення бойових дій, у Кремлі відбулася довготривала церемонія нагородження державними відзнаками. Тоді відзначено не військових, а журналістів «за правильне висвітлення цієї війни». Багато з них пізніше стало найвідомішими кремлівськими пропагандистами.
Ймовірно, це був поворотний момент, після якого російська влада зрозуміла, що війну можна виграти ще до її початку, якщо вчасно застосувати технології маніпулювання інформацією. Влада в Росії почала вкладати мільйони, а відтак сотні мільйонів доларів у розчинники мозку споживачів ЗМІ в цій країні, а згодом і за кордоном.
Москва при цьому посилалася не лише на аргументи та сфабриковані «докази». Дуже сприятливим ґрунтом для посилення ефектів дії пропаганди та дезінформації стала величезна постімперська ностальгія та «фантомний біль» після втрати територій. Це задіяло на внутрішньому ринку. А дещо інші досягнення соціальної психології та застосування соціотехнік і нових технологій спричинили глобальні наслідки гібридних операцій Росії. Совєтські міфи перетворилися на новий, цього разу російський постсовєтський наратив.
Брехня замість терору
Пропаганда — один із улюблених інструментів сучасних диктаторів, який дозволяє їм за відносно невеликими витратами контролювати, наприклад, суспільні протести. Сучасні пропагандистські машини нагадують багатоголового дракона: контролюючи наратив, вони використовують як традиційні платформи (телебачення, радіо та друковані ЗМІ), так і нові медіа. При цьому вони використовують і факти, і напівправду, маніпульовану інформацію, й повну вигадку. Останнім часом і можливості штучного інтелекту, який масово створює фейкові новини, зокрема у відеоформаті, наприклад, діпфейків. На пропаганду працюють також цілі армії добре оплачуваних тролів у соціальних мережах та на інтернет-форумах.
Загальний тон російської пропаганди невипадковий. Його формують на щотижневих зустрічах в адміністрації президента Росії з керівниками ключових каналів, а також за допомогою спеціальних інструкцій стосовно тематики та характеру повідомлень, які в народі називають «темниками» (від слова тема) або «методичками» (від російського визначення методичних посібників), які регулярно відправляють російським ЗМІ. Звичайно, керувати вручну тисячами співробітників ЗМІ, а в Росії існують сотні самих лише телеканалів, неможливо навіть у Росії. Проте, можна сформувати загальну лінію, яку творчо розвинуть рядові журналісти.
Протягом останнього десятиліття російське телебачення розробило спеціальний формат, який поєднує в собі поширення інформації ідеологічного характеру з розважальним контентом, його метою є привабити менш активну, а навіть скептичну до влади аудиторію. На відміну від «інфотейнменту» — жанру, що спирається на розважальні формати з метою подання потрібних владі новин апатичній аудиторії або просто досягнення ідеологічних цілей, «агітейнмент» використовує популярні світові медіаформати (такі як ток-шоу), щоб нав’язати кремлівський наратив внутрішній аудиторії. Саме в цьому форматі кремлівська пропаганда ефективно поширює фальшивий наратив не лише серед російськомовної, але й міжнародної аудиторії.
Кремлівські телепропагандисти дуже швидко відмовилися також від формату «однієї зірки» в студії, замінюючи його багатоголоссям з участю відповідно підібраних експертів. Так створюють найвідоміші програми. Такі як ток-шоу Соловйова чи Скабеєвої. Зрежисована суперечка між учасниками має розпалювати глядачів як у студії, так і перед телевізорами. Ведучий виконує роль ментора і модератора, за яким залишається останнє слово.
Також варто нагадати офіційні дані про динаміку російських соціологічних опитувань щодо України та роль, яку відіграла в цьому процесі пропаганда. У листопаді 2021 року громадська думка в Росії стосовно України була поділена майже порівну: 45% опитуваних були налаштовані позитивно, 43% — негативно. У лютому 2022 року частка останніх становила 52%, а в липневому опитуванні (після того, як Росія розпочала війну) — 66%. Хвилі негативного ставлення збігалися з великими кремлівськими пропагандистськими кампаніями проти України. А після їх завершення проводили опитування.
Яка пропаганда? Адже в кожного є Інтернет!
Чи можна в епоху Інтернету промити мізки такій значній частині суспільства? — Звісно!
Наприклад, завдяки створенню суттєвих перешкод у пошуку з боку homo internetus достовірної інформації. Після вторгнення в Україну Росія здійснювала такі дії в кількох напрямках. По-перше, Державна дума дуже швидко ухвалила закони, які вводять адміністративну та кримінальну відповідальність за «дискредитацію» Збройних сил Російської Федерації та поширення нібито «фейкових новин» про російську армію. В усій Росії за цією статтею вже сотні людей засуджено до тривалих термінів ув’язнення — по суті за те, що вони говорили правду, наприклад, про російські воєнні злочини.
Паралельно підривали довіру до незалежних медіа, створюючи в мережі їх майже ідентичні копії, які мали однакову структуру та стиль, але наповнені пропагандистським контентом, що потрібний Кремлю. Така практика виправдала себе ще першому десятилітті 2000-х років, коли Кремль розпочав системну боротьбу з вільними ЗМІ, а останнім часом її розширено.
Інший метод — це інвертування значень. Російська пропаганда використовує слова «дезінформація» та «фейкові повідомлення» стосовно критичних голосів та незалежних ЗМІ, щоб підірвати довіру до таких джерел. Вона приписує своєму псевдо-противнику те, що робить сама. Частота використання цих слів зростала в ключові моменти війни в Україні. Наприклад, під час виведення російських військ з Бучі та окупації Маріуполя. Після виведення окупаційних військ з-під Києва на різних каналах російського телебачення показано аж кільканадцять пропагандистських програм, які «доводили» тезу, що в Бучі під Києвом «не було масових убивств мирного населення, а якщо й були — то це нібито вчинили самі українці. Значна частина аудиторії російських ЗМІ вірить у це й досі.
Іншим поширеним прийомом російської пропаганди є використання для опису того, що відбувається, маніпулятивної мови, яку нацисти застосовували під час Другої світової війни. Наприклад, термін «війна» зараз досить часто використовують у російських телепрограмах, але не щодо так званої спеціальної військової операції (як російська влада називає агресію проти України). У Росії звинувачують Захід у веденні проти неї «інформаційної» або «санкційної» війни та наголошують на загрозі «світової війни» внаслідок дій українського керівництва та західних країн. Приймають як факт, що дії Росії в цій ситуації є «вимушеними». А отже, боротьба йде не лише за територію, але й за зміну значень слів, якими описують ситуацію. За використання, як в епоху Холодної війни, новомови, тобто коли мова служить пропаганді.
II.
Простими засобами до мети
Згідно з нещодавнім аналізом кремлівської пропаганди, який провели експерти Шведського інституту, російські пропагандисти найчастіше використовують п’ять основних технік маніпулювання. Це звернення до емоцій, що руйнує бар’єр критичного мислення в адресата; атака на опонента, класичний поділ «ми – вони». Техніка отеплювання каналу комунікації, що створює атмосферу довіри; пристосування типу і температури повідомлення до аудиторії і, нарешті, п’ята техніка — ще ґеббельсівського походження — постійне повторювання цього самого, що призводить до ефекту «ілюзорної правди». Правди — адже користувач чує її в різних російських ЗМІ разів сто на день у різних контекстах. «Брехня, повторена сто разів, невідворотно стає правдою», — часто заявляють на сході Європи.
То яким же насправді є масштаб поширення пропагандистських наративів Москви, спрямованих на руйнування Заходу зсередини? Європейська комісія торік опублікувала детальний звіт про те, як найбільші соціальні мережі світу виконують вимоги нового європейського закону про цифрові послуги (DSA) в сфері поборення російських дезінформаційних кампаній. Певною мірою він дає відповіді на поставлене запитання. У базі даних Європейського Союзу стосовно випадків навмисної дезінформації в ЗМІ та Інтернеті під назвою EuvsDisinfo, із 18001 випадку, що зафіксовано в цілому світі, аж 9567 стосується регіону Росії.
Після того, як почалося російське вторгнення в Україну, державні та прокремлівські телеканали і видання, зокрема сумнозвісне Russia Today (RT), заборонено та витіснено з інформаційного простору в більшості європейських країн, Сполучених Штатах і багатьох інших країнах світу. Тоді Москва перенесла фокус дезінформаційних атак на соціальні мережі.
У відповідь Європа розробила нову політику і правила, що мають зменшити її вразливість до кремлівської пропаганди, одним із них став ухвалений Європейським парламентом закон про цифрові послуги (DSA), «юридичний інструмент, що уможливлює поборення атак на демократичну цілісність та основні права громадян європейських країн, які спонсорує Росія».
У звіті ЄК зроблено висновок, що саме відкритість і «нерегульований характер» більшості світових соціальних мереж «дозволили Кремлеві, хоча лише першого року незаконної війни Росії в Україні, вести широкомасштабну дезінформаційну кампанію, спрямовану проти Європейського Союзу» та його союзників — загалом охоплено щонайменше 165 мільйонів людей і зібрано принаймні 16 мільярдів переглядів.
Це приклад масштабу дій кремлівської пропаганди у країнах Заходу.
ШІ на службі Кремля
Новий вид російської пропаганди намагається також використовувати сучасніші технології, ніж лише ностальгія російського суспільства за періодом нібито супердержави СРСР. Головний інформаційний портал Росії, тобто Yandex.News, протягом багатьох років дозволяв автоматичне індексування новин із закордонних російськомовних сервісів, зокрема навіть із Польщі. Сьогодні вже цього не побачимо в жодному внутрішньоросійському новинному агрегаторі. Так діє стара совєтська цензура на новому етапі розвитку технологій.
Російська пропаганда також почала активно використовувати штучний інтелект у своїй щоденній діяльності. Варто нагадати хоча б такий приклад: «Єлена Зеленська (укр. Олена), дружина президента України Владіміра Зеленського (укр. Володимира), купила особливий спортивний автомобіль Bugatti Tourbillon за 4,5 млн євро (4,8 млн доларів) за гроші, які Україна отримала в межах американської програми військової допомоги», — заявили в одному з російських пропагандистських фейків.
Джерело відео цього повідомлення, згенероване нейромережею, швидко викрили як фальшиве, але його вдалося переглянути 12 мільйонам користувачів соціальної мережі X.
Лише в період від березня до травня 2024 року OpenAI зірвала п'ять «операцій таємного впливу», дві з яких були пов'язані з Росією. Найпопулярнішими виявилися deepfake-новини на політичні теми. Щоб виглядати автентично, пропагандисти, які використовують ШІ, повинні розуміти настрої в цільовій країні, писати правильно та наслідувати стиль пересічного користувача з країни адресата. Чи вдалося росіянам досягти запланованої мети, можна зробити висновок хоча б із того, що OpenAI, яка боролася з операцією автоматизованого російського коментування, дала їй кодову назву «Bad Grammar».
Попри це, фейкове відео, ймовірно, російського походження, що представляло Байдена на колісному кріслі, як він роздає гроші нелегальним мігрантам та українцям, замість американцям, мало 5 мільйонів переглядів у оригіналі та 6,5 мільйона поширень у мережі X протягом лише місяця. Не задіяли фільтри соцмережі, які мають викривати згенеровані фільми: автори обрізали по кілька мілісекунд у кожному кадрі, щоб людське око нічого не помітило. Завдяки цим маніпуляціям автоматичні системи протидіїї зловживанням визнали фільм оригінальним. Експерти не змогли встановити, яку нейромережу використали автори цього «творіння».
Кремлівська пропаганда зараз діє на багатьох фронтах — і внутрішньому, і направленому на закордон. Це чітко видно на прикладі Білорусі, де медіапростір повністю здомінований російським пропагандистським наративом. За даними дослідження, з весни цього року два з трьох найпопулярніших у Білорусі телеканалів редагують у Москві з невеликим вмістом реклами та місцевих новин — це «Росія-Білорусь» та «НТВ-Білорусь». Офіційний білоруський канал «ОНТ» опинився лише на третьому місці.
Ця ситуація цілком влаштовує 70-річного вже Олександра Лукашенка, який у січні наступного року знову планує очолити державу в черговому виборчому фарсі. У публічних виступах він відкрито висловлює впевненість, що це йому вдасться. Зокрема через те, що посол Росії в Мінську Борис Гризлов майже місяць тому виступив зі зверненням про те, що Росія допоможе білоруським силовим відомствам утримати ситуацію в країні під контролем, якщо від час виборів або після них, як він висловився, відбудуться спроби дестабілізації або провокаційних дій з боку Заходу.
З Мінська для Польського Радіо – Ян Кшиштоф Міхаляк.
PRdZ, Jan Krzysztof Michalak/опрац. Н.Б.