Україна погодилася на зупинку вогню по всій лінії фронту на 30 днів за умови дотримання перемир'я Росією. Це стало результатом переговорів США і України у Саудівській Аравії. Як пише в соцмережах речник українського МЗС Григорій Тихий, Києву довелося «йти на важкі компроміси». 18 березня має відбутися черговий раунд переговорів між США та Росією. Якими будуть компроміси з російського боку, і, головне, чи будуть вони «важкими»? Це наразі інтрига.
Український військовий аналітик Олександр Мусієнко оцінює можливість тридцятиденного перемир’я між Україною і Росією.
Олександр Мусієнко: Тридцять днів, я так розумію, це термін, протягом якого треба буде перевірити волю сторін. Надалі мають бути обговорення і дискусії про встановлення сталого миру. З іншого боку, треба розуміти, що державний секретар США Марк Рубіо сказав, що тепер м'яч в питанні миру на полі Росії. Зараз ми бачимо, що США припиняють інструменти тиску на Україну у вигляді обмеження надання допомоги і розвідданих.
А далі два наступних моменти. Що робити, коли Росія, наприклад, відмовиться? Якщо Путін не погодиться зараз на припинення вогню? Ми чули від США, від президента Трампа, а також від сенатора Ліндсі Грема про запровадження санкцій. Окрім санкцій, потрібне збільшення допомоги Україні, нарощування підтримки, створення стаціонарних військових баз на території України. Саме американських баз, не миротворчих, а таких, які є в Європі, в Південній Кореї і в Японії, що можуть гарантувати безпеку Україні. Це може стримувати Путіна і Росію.
Навряд чи Путін погодиться, поки російські війська не спробують витіснити остаточно українські сили з Курської області. А далі — перемовини. Наскільки вони затягнуться? І чи не прикриється Росія перемир'ям для того, щоб потім спробувати знову атакувати більшими силами? Ось це — питання відкрите. Поки що ця хитка конструкція перемир'я для того, щоб Росія зупинилася, і в подальшому поговорити про мир.
А ось погляд українського політолога Олега Саакяна.
Те, що зараз команда Трампа трансформувала до повного припинення вогню, робить все профанацією. Я не буду зараз зупинятися на деталях, що таке процес припинення вогню, і чому його неможливо зробити не те, що за тридцять днів. Це — ціла низка механізмів, яким чином потрібно загальмувати гарячу фазу війни на фронті, контролювати. Там же відведення військ, контроль за цим відведенням, механізми забезпечення безпеки на цих ділянках, моніторингу того, хто саме вистрелив, не вистрелив, механізми превенції, тому що локальні зриви точно відбуватимуться, або хтось просто вирішив не погодитись з таким рішенням.
А десь просто потрібно замаскувати якісь інтереси. Повірте, це — дуже складна тема. І тільки, щоб реально досягнути припинення вогню при нинішній лінії фронту, дай Боже, десь до кінця року можна досягнути, якщо воля до припинення вогню буде з обох сторін. А от в повітрі і на морі — якраз той випадок, коли достатньо легко цього досягнути.
От тут реально криється диявол. В тому, що таке припинення вогню з самого початку є не здатним до реалізації. Воно може бути прологом до того, щоб спробувати зробити передишку для перегрупування російських військ. В них логістичне плече більше. Вони залежать логістично, з точки зору доставки снарядів, аж з Північної Кореї, і в них — потреба перекидання військ уздовж українських кордонів під українськими обстрілами.
Якщо взяти загальний висновок, то переговори закінчилися для України максимально корисним чином. Зараз я не бачу жодної реальної, серйозної, стратегічної загрози. Це хороше завершення, яке стало наслідком, зокрема, скандалу в Овальному кабінеті, який створив низьку базу порівняння. Потреба для Трампа зараз — ледь не виправдовуватись в тому, що він не збирається Україну згодовувати Путіну.
Інтрига зараз полягає лише в тому, чи буде тиск на Росію, щоб виконати припинення вогню. Якщо ні, це буде зрадою і демонстрацією того, що Трамп підігрує Росії. Якщо ж Трамп зараз почне тиснути на Росію, то тоді ми можемо переконатися в тому, що американський президент не виступає прокурором, суддею чи шерифом. Він виступає з позиції просто посередника країни з власним інтересом. Це призведе до того, що війна буде відкладена в часі. Це буде на місяці, можливо, на рік-два, можливо, до кінця каденції Дональда Трампа.
Президент України Володимир Зеленський прокоментував переговори. Він очікує, що Сполучені Штати підуть «на сильні кроки», якщо Росія відмовиться від пропозицій, вироблених під час переговорів у Саудівській Аравії. Зеленський підтвердив, що питання гарантій безпеки для України у разі паузи в російсько-українській війні було предметом перемовин із США. Але детальне обговорення, за словами українського президента, буде пізніше.
Мирні переговори аналізує доктор Беата Гурка-Вінтер з Варшавського університету.
Беата Гурка-Вінтер: Перш за все, важливо прокоментувати, що ці мирні переговори йдуть дуже дивним шляхом, фактично в протилежному напрямку від того, з чого вони мали б починатися. Що нібито Україна є агресором і, по суті, Трамп починає переговори з тиску на Україну.
Ми бачили, зрештою, що саме з цього все почалося, що Україна була стороною, яку примусили до певної покори. Плюс незрозуміла доля угоди про видобуток корисних копалин. Почалося все зовсім не так, як ми собі уявляли. Не за міжнародним правом. Мало йти за певним етичним компасом. Не можна змушувати до поступок того, кого побили. Першою мішенню, якщо можна так висловитися, має бути Росія.
Польський журналіст Павєл Боболович, який десять років висвітлює війну в Україні, каже, що наразі існує багато дивних моментів.
Павєл Боболович: З самого початку вимоги були поставлені до України, яка є жертвою цієї російської агресії. Можна було зрозуміти, що одразу буде реакція з боку Росії, не така, яка принесе успіх. Ситуація залишить багато можливостей Росії. Треба зрозуміти, що вона може не піти взагалі на перемир'я. Цей варіант є дуже правдоподібним. Ми це бачили з 2014 року. Від самого початку війни багато разів.
Другий можливий варіант. Росія йде на перемир'я. Ще не знаємо, з якими вимогами остаточно. Немає ніякої певності, що вона дотримається припинення вогню. Це також ми знаємо з 2014 року — під час Мінських домовленостей.
Я навіть не знаю, скільки разів було оголошено перемир'я. І за кожним разом ми бачили, що з російського боку воно не дотримувалося.
За кожним разом ми бачили звинувачення української сторони, що вона відповідальна. На жаль, цей досвід показує, що все може повторитися в майбутньому.
Отже, тепер головне питання для американських переговорників, як змусити Росію спочатку піти на припинення вогню, а потім рухатися до стійкого миру?
Лариса Задорожна
Повністю програму «Тиждень» слухайте в доданому файлі.