Політолог: Зростання україноскептицизму в Польщі не означає росту проросійських настроїв

Голова аналітичного центру «Ягеллонський клуб» Павел Мусялек про ставлення польського суспільства і політикуму до війни в Україні та питання українських біженців і мігрантів

Прапори Польщі й України.

foto: chatgpt.com

З самого початку повномасштабної війни Польща є непохитним союзником України в її боротьбі з Росією. Польща займає 7-е місце за об’ємом військової, фінансової та гуманітарної допомоги в перерахунку на ВВП країни. В 2022-2024 роках цей показник склав 0,8%. Лідерами тут є Естонія (2,20%), Данія (2,17%) і Литва (1,80%). За абсолютними показниками Польща посідає 9 місце -5,03 млрд євро. За цим показником лідером є США (114,15 млрд), далі йде Німеччина (17,26 млрд) і Велика Британія (14,81 млрд). Такі дані Кільського інституту світової економіки. Варто наголосити, що Польща оперативно надала широкий спектр техніки і озброєння в найбільш критичний момент на початку російського повномасштабного вторгнення, що дало змогу Україні вистояти у той скрутний час.

Польща як держава і суспільство проявила небачений рівень солідарності, прийнявши у себе мільйони українських біженців, які отримали широкі соціальні права і пільги. Зараз їх число становить близько мільйона, а загалом у Польщі проживає близько 1,5 млн громадян України.

Польща залишається непохитним союзником України незважаючи на зміну уряду, коли в грудні 2023 року владу втратила правоконсервативна партія Право і справедливість, і було сформовано кабінет ліволіберальних сил на чолі з Громадянською коаліцією Дональда Туска, який став прем’єром.

Водночас ситуація значно відрізняється від тієї, що була на початку великої війни. Соціологічні дослідження свідчать про те, що у польському суспільстві зростає критичне і менш прихильне ставлення до України й українців.

Так з опитування агентства United Surveys для Wirtualna Polska випливає, що аж 86% поляків виступає проти ідеї відправлення польських солдатів в Україну. А опитування IBRiS засвідчують, що в Польщі очікують більшої вдячності від України за допомогу. На запитання: «Чи виявляє Україна Польщі відповідну вдячність за надану підтримку?» 62% респондентів відповіли, що ні. Хоча 65% респондентів цього опитування виступають за подальшу підтримку України з боку ЄС, навіть якби вона відбувалася без США.

Постає питання, що є причиною цієї зміни? Чи це результат політичного дискурсу, де дедалі більше наголошується на необхідності раціоналізації допомоги Україні, уникнення ризиків для безпеки Польщі та очікуванні від Києва більшої вдячності за підтримку? Чи ж суспільство саме по собі втомилося від війни і тепер більш критично ставиться як до України, так і до політики беззастережної підтримки?

Польський політолог Павел Мусялек, голова аналітичного центру «Ягеллонський клуб» прокоментував цю проблему. Він виділяє цілий ряд чинників, які тісно переплітаються між собою:

«По-перше, польський уряд і громадська думка загалом розчаровані позицією адміністрації Зеленського, зокрема у важливому для Польщі питанні ексгумації жертв Волинської трагедії та ширше — історичної політики. Незважаючи на значну допомогу Україні з боку Польщі, українська влада не зробила жодних поступок у цьому питанні. Це викликало сильне розчарування, оскільки в польському суспільстві було переконання, що високий рівень підтримки Польщі зобов’язує Україну до певних жестів у відповідь».

Експерт вважає, що розчарування щодо відсутності позитивного вирішення історичних тем тісно переплітається з невиправданими очікуваннями щодо того, що Київ обере Варшаву як свого першочергово стратегічного партнера. Це особливо стосується правого електорату:

«Це почуття особливо сильне серед виборців польської правиці, де зростають україноскептичні тенденції. Розчарування в Зеленському пов’язане не лише з історичною політикою, а й із тим, що в кінці правління партії Право і справедливість склалося враження, ніби українська влада робить ставку на зміну польського уряду. У середовищі правиці виникло відчуття, що Київ свідомо дистанціювався від уряду Моравєцького, очікуючи на перемогу Дональда Туска та його політичної сили, які, на думку української влади, могли б виявитися більш сприятливими для України».

Політолог наголошує, що окрім цього, польська правиця, підтримуючи Україну, розраховувала, що та стане стратегічним союзником не лише у протистоянні з Росією, а й у внутрішньоєвропейській політиці, зокрема у питанні взаємин із Німеччиною:

«У перші місяці війни польська влада вважала, що Київ займе більш критичну позицію щодо Берліна, враховуючи його нерішучість у підтримці України. Однак згодом стало зрозуміло, що для України відносини з Німеччиною мають пріоритетне значення, а Польща поступово відійшла на другий план. Додатково на цю зміну ставлення вплинули суперечки навколо імпорту українського зерна, де Київ зайняв жорстку позицію, нехтуючи економічними інтересами Польщі».

Павел Мусялек додає, що теж спостерігається природна втома польського суспільства від українських біженців:

«У 2022 році польське суспільство мобілізувало всі свої сили на підтримку українців, демонструючи безпрецедентну солідарність. Проте така емоційна мобілізація не може тривати вічно. Після трьох років війни в Польщі з’явилося відчуття втоми, що зроблено вже все можливе, і що українські біженці тепер мають інтегруватися та самостійно забезпечувати своє існування.

Насправді ж поляки перестали сприймати біженців саме як біженців, а почали бачити в них просто мігрантів, оскільки ті більше не перебувають у критичній життєвій ситуації».

Як наголошує голова «Ягеллонського клубу», всі згадані чинники не могли не вплинути на сприйняття у Польщі війни Росії проти України:

«Частина поляків готова прийняти сценарій, коли Україна втрачає частину своєї території на користь Росії. Можна сказати, що на початках Польща була серед тих країн, які форсували, аби той мир був якомога справедливий, і виступали в опозиції до тих країн, котрі заявляли, що головне, щоб настав якнайшвидше мир, а не те, щоб він був справедливий. Ми перейшли в табір тих, хто виступає за чимраз скоріше закінчення війни. Для поляків образ війни йде в парі зі зростанням цін, інфляцією, непевністю і дороговизною».

Політолог теж відзначає серйозний вплив Дональда Трампа на праву сторону політичної сцени і її електорат у ставленні до України:

«Дональд Трамп у середовищі польських правих є політиком, який викликає надію на те, що, як лідер світової наддержави, він не тільки не підтримуватиме ліберальну сторону, а навпаки — буде підтримувати консерваторів. Оскільки Трамп є такою надією як у політичному сенсі — на підтримку окремих консервативних формацій, так і в ширшому масштабі — на створення глобального правого вітру змін, який би вивів праві погляди з тіні, це також породжує більшу відкритість правих до його підходу щодо України».

Негатив щодо України і українців є важливим електоральним паливом для кандидатів на пост президента, особливо з боку Кароля Навроцького, якого підтримує право-консервативна партія Право і справедливість, а також з вуст Славоміра Менцена, одного з лідерів ультраправої і проросійської партії Конфедерація. Павел Мусялек пояснює, що антиукраїнські мотиви зумовлені електоральною арифметикою:

«Славомір Менцен має сильну третю позицію. Для всіх кандидатів, які змагаються за перемогу, тобто для Тшасковського та Навроцького, очевидним є те, що, щоб виграти, потрібно боротися за голоси виборців Конфедерації у другому турі президентських виборів. Через це вони вже на досить ранньому етапі починають озвучувати наративи, які приємні для виборців Конфедерації, щоб схилити їх до підтримки свого кандидата. Тому навіть Рафал Тшасковський заявив, що хоче обмежити виплати 800+ для українців, які працюють у Польщі».

Чи після завершення виборчої кампанії цей негативний образ України і українців почне згасати? Чи це вже стане сталим елементом польської політики, особливо правого спрямування, але й суспільства загалом? Думка Павела Мусялека щодо цього:

«Суспільні емоції настільки значущі, що ми точно вже не повернемося до того місця, в якому були ще два роки тому — коли існувала справжня сердечність, коли народжувалося відчуття великого геополітичного союзу та братерства. Мені здається, що ще задовго до цих виборів було зрозуміло, що це був лише тимчасовий момент, і він не протримається довго. Тож я підозрюю, що після виборів емоції трохи заспокояться, але загальна атмосфера щодо України залишатиметься далекою від тієї, яку ми спостерігали два роки тому».

Водночас політолог підкреслює, що на позицію польського політикуму і суспільства щодо України впливатимуть геополітичні фактори:

«Якщо переговори Дональда Трампа почнуть рухатися в напрямку, який буде дуже небезпечним для України, не можна виключати, що ми знову повернемося до хвилі принаймні геополітичної підтримки України. І не виключено, що відбудеться певний, хоч і незначний, ренесанс — не хочу сказати «українськості», але ренесанс емоцій, які підкреслюватимуть, що Україну слід підтримувати активніше. Можливо, це станеться, але це вже точно не буде так потужно, як два роки тому».

Зараз чимало оглядачів відзначає, що назріває американо-російський ресет. А чи на тлі розчарування Україною і серйозного охолодження між Варшавою і Києвом можливе повторення польсько-російського перезавантаження, як це вже було за часів першого прем’єрства Дональда Туска у 2010 році?  Якщо, наприклад, великі європейські держави — передусім Франція та Німеччина — після якогось укладеного миру, умови якого ми ще не знаємо, ухвалять рішення відновити співпрацю з Росією, чи Польща піде вслід за ними? Чи не візьме гору точка зору, яку просуває Конфедерація, що з Росією потрібно якось домовлятися і не наражати себе на ризики в ім'я незрозумілих ідеалів? Павел Мусялек коментує:

«Навіть якби Конфедерація була при владі, Польща ніколи не буде країною, яка першою прагнутиме до перезавантаження. Розуміння загрози з боку Росії є дуже високим, тому Польща ще довгі роки вестиме політику, не скажу, що спрямовану на антиросійську боротьбу, але на створення стійкості до російських загроз. Росіяни сприймаються як загроза навіть у середовищі Конфедерації. Із зростанням скептицизму щодо України не з'являється жодних проросійських настроїв. Таких настроїв у польському суспільстві просто немає».

(Повна версія розмови в прикріпленому аудіо-файлі).

 Матеріал підготував Назар Олійник