З 19 березня 2025 року в Туреччині не вщухають масові протести, спричинені арештом мера Стамбула Екрема Імамоглу. Імамоглу, член опозиційної Республіканської народної партії (РНП), був затриманий за звинуваченнями в корупції та нібито зв'язках з терористичними організаціями, зокрема з Робітничою партією Курдистану (PПК). Його прихильники та незалежні спостерігачі вважають ці обвинувачення політично мотивованими, спрямованими на усунення популярного опозиційного лідера перед майбутніми президентськими виборами, адже РНП висунула його кандидатуру. Імамоглу отримав підтримку аж 15 мільйонів осіб, які взяли участь у внутрішньому голосування з висунення його кандидатури на пост голови держави.
Арешт і відсторонення від виконання обов'язків популярного мера найбільшого міста країни викликав хвилю обурення серед громадян, що вилилося в найбільші демонстрації з часів протестів у парку Гезі 2013 року. Сотні тисяч людей регулярно виходять на вулиці Стамбула, Анкари та інших міст, висловлюючи незгоду з діями уряду та вимагаючи звільнення мера. Протестувальники наголошують на необхідності дотримання демократичних принципів і справедливості в країні та домагаються відставки уряду і проведення нових виборів.
У відповідь на арешт Імамоглу опозиція, очолювана Республіканською народною партією, яку заснував в 1923 році батько Турецької Республіки Мустафа Кемаль Аттатюрк, закликала до масових протестів та економічного бойкоту урядових і проурядових підприємств. Лідер РHП, Озгюр Озел, закликав громадян не здійснювати покупки в середу як знак протесту проти арештів Імамоглу та студентів. Структури правопорядку безуспішно застосовують силу задля придушення потужного виступу проти уряду й особисто авторитарного президента країни Реджепа Таїпа Ердогана, який беззмінно править 20 років разом зі своєю Партією справедливості і розвитку (ПСР).
Що ж відбувається у Туреччині у зв’язку з протестами на захист Імамоглу, до чого тут курди і чи Ердогану загрожує крах — про це у програмі «Міжнародний (без)лад» говорив публіцист та сходознавець Вітольд Репетович з Академії військового мистецтва у Варшаві. Він — автор таких книжок: «Мене звуть Курдистан», «Аллах Акбар. Війна та мир в Іраку».
Він переконаний, що кримінальне переслідування Екрема Імамоглу у є суто політичною справою:
«Якщо говорити про звинувачення у підтримці тероризму, то це звинувачення є абсурдним. Воно загалом пов'язане з тим, що Екрем Імамоглу в Стамбулі уклав коаліцію з курдами, з Партією демократичної рівності (ПДР). І це абсолютно природна річ. Він отримав підтримку з боку курдів. Курди в Стамбулі становлять доволі значний відсоток населення міста. Там проживає кілька мільйонів курдів. І вони, зазвичай, отримували кілька відсотків голосів на виборах, що є досить значущим».
Експерт звертає увагу, що Ердоган і його команда самі вели переговори з курдами з ПДР:
«Це звинувачення в тероризмі тим більше абсурдне, що останнім часом у межах спроби перетягнути курдів на свій бік, а зокрема отримати підтримку з боку їхньої партії для внесення змін до конституції, які мали б гарантувати Ердогану можливість залишатися при владі, тобто «обнулити» президентський терміни й дати можливість йому переобратися на ще один термін, з представниками ПДР зустрічалися як політики Партії справедливості та розвитку (ПСР), так і її коаліційного партнера в особі Партії націоналістичного розвитку (ПНР)».
Репетович пояснює, що суть питання — це також досягнення миру з курдськими бойовиками з РПК:
«Представники чинної влади також вели переговори з ув'язненим на острові Імрали лідером Робітничої партії Курдистану Абдуллою Оджаланом. Тож ця справа глибоко занурена у лицемірство».
Експерт теж саме відзначає у випадку звинувачень Імамоглу у нібито корупції:
«Певні практики є досить поширеними в Туреччині. І самого Ердогана також обвинувачували у корупції. Нагадаю, у 2015 році була справа, яка завершилася арештом прокурорів, поліцейських і суддів, які брали участь у розслідуванні щодо родини Ердогана та кількох міністрів. Це, до речі, стало початком розправи Ердогана зі своїм колишнім союзником Фетхуллахом Гюленом. Тож однозначно, підсумовуючи, це, безперечно, політична справа, і лише так її можна розглядати».
До виборів ще досить багато часу, бо вони мають відбутися аж у 2028 році, тому виникає запитання: чому кримінальне провадження проти Імамоглу відкрили саме зараз? Чому саме зараз влада, особисто Ердоган, вирішив завдати удару по своєму політичному противнику, а не через рік чи півтора? Вітольд Репетович відповідає:
«Справа в тому, що не обов’язково вибори мають відбутися у 2028 році, оскільки одним із варіантів, як Ердоган міг би забезпечити собі ще один президентський термін, є скорочення терміну його нинішнього правління.
Для цього потрібна підтримка парламенту, а найкращим способом отримання такої підтримки є залякування частини депутатів. Це одна з тактик, яку Ердоган завжди використовував, — метод батога і пряника. І тут, знову ж таки, було дуже ймовірно та активно обговорювали, що вибори відбудуться набагато раніше, якщо буде скорочено поточний термін».
Сходнознавець звертає увагу на ще один момент, чому Ердоган саме зараз вирішив усунути Імамоглу як конкурента на президентський пост. Знову ж мова про курдів, яких турецька влада намагається перетягнути на свій бік і з якими вона веде переговори:
«Йшлося про обіцянку щодо можливого звільнення Абдулли Оджалана з в’язниці та надання певних поступок курдській громаді в обмін на самороззброєння Робітничої партії Курдистану та саморозпуск цієї організації.
Але насправді додатковою умовою цієї пропозиції, і це не викликає сумнівів, було те, що Партія демократичної рівності мала підтримати конституційні зміни, які намагається просунути Ердоган. Тож удар по Імамоглу відбувся у досить делікатний момент, що стосується процесу переговорів між нинішньою владою Туреччини та курдами, особливо це стосується Партії демократичної рівності».
Вітольд Репетович відзначає, що арешт турецькою владою Екрема Імамоглу поставив курдів з Партії демократичної рівності у доволі двозначне становище:
«З одного боку, вони симпатизують Імамоглу, оскільки завжди мали з ним хороші відносини. Але з іншого боку, їм довелося б зараз пожертвувати цим обнадійливим діалогом із турецькою владою заради підтримки Республіканської народної партії.
Відповідно, це питання вже не стосується лише Імамоглу, а загалом — усієї опозиції, тобто Республіканської народної партії. А треба пам’ятати, що ця сила, маючи кемалістські корені, впродовж десятиліть заперечувала існування курдів у Туреччині. Будучи при владі, кемалісти забороняли курдам розмовляти своєю мовою тощо».
Експерт підкреслює у зв’язку з цим один прикметний момент. Однією з причин поразки Кемаля Киличдароглу, попереднього лідера Республіканської народної партії, на останніх президентських виборах було загравання з антикурдськими силами перед другим туром голосування:
«Це зумовило те, що курди, які масово підтримали Киличдароглу в першому турі, відчули себе зрадженими. І тепер ті ж самі ультранаціоналісти з Zafer (Партія перемоги) з’явилися на протестах опозиції. До того ж, під час цих протестів на підтримку Екрема Імамоглу траплялися антикурдські інциденти з боку бойовиків цієї партії. Це також відштовхує курдів від участі в протестах, що, звісно, грає на руку Ердогану».
Влада намагається людей, які виходять на велелюдні протести на підтримку мера Стамбула і кандидата в президенти Туреччини, представити як радикалів-якобінців, як частину більш світської частини суспільства проти консервативної. Хоча це далеко не зовсім так, але цей пропагандистський образ має силу. Передовсім завдяки тому, що в Туреччині 90% ЗМІ підконтрольні владі.
Сходознавець підкреслює, що турецька влада на тлі соціально-економічних проблем вміло маніпулює суспільними настроями, апелюючи до національної гордості й ідеалів імперської величі:
«Якщо поглянути на останні 10 років, то правління Ердогана, особливо у внутрішньому вимірі, є низкою невдач. При цьому вони прикриваються імперською риторикою та створенням враження, що Туреччина є могутньою та що всі у світі рахуються з цією Туреччиною і бояться її.
Пропаганда Ердогана, переконує турків, що Туреччина — це імперія. Люди в це вірять і через те, що вірять, вони готові прийняти свою бідність, адже економічна ситуація погіршується».
Вітольд Репетович наводить приклад як працює, приміром, аргумент ердоганівської пропаганди:
«На останніх президентських виборах використали, зокрема, те, що Кемаль Киличдароглу є алавітом, і широко обговорювали ситуацію, коли він колись стояв на молитовному килимку, що було використано пропагандою, аби звинуватити опозицію в неповазі до ісламу, його символів, у їх профанації».
Водночас експерт також підкреслює, що проблемою також є внутрішні поділи серед опозиції, яка виступає проти Ердогана, що він вміло використовує:
«Не всі в РНП є такими, як Імамоглу, і сама партія містить два крила: одне — прихильники європейської соціал-демократії.
Інша частина — це кемалісти, старий націоналістичний кемалістський «бетон», який має авторитарні тенденції, не симпатизує курдам, а курди не симпатизують їм.
З іншого боку, є згадані ультранаціоналісти з Zafer. Ще є ісламісти, а в останні роки симпатії до ісламізму в Туреччині значно зросли. Розбіжності існують, і Ердоган, безумовно, їх використовує і буде використовувати. Через внутрішні поділи опозиції до падіння Ердогана ще дуже далеко».
Майже дев'ять років тому відбулася остання спроба військових змінити ситуацію, змінити хід історії в Туреччині, коли в ніч з 15 на 16 липня 2016 року армія вчинила невдалий путч, внаслідок якого загинули понад 300 осіб. Президент Туреччини звинуватив у спробі військового перевороту відомого богослова Фетхуллаха Гюлена. В країні розпочалися репресії і чистки в армії та спецслужбах.
Чи зараз є для Ердогана загроза з боку армії, яка в новітній історії Туреччини відігравала роль політичного актора і не раз вдавалася до переворотів? От що Вітольд Репетович думає стосовно такої можливості:
«Я не хотів би стверджувати на 100%, тому що цей заколот у 2016 році теж мало хто передбачив, майже ніхто, крім тих, хто про нього знав. Тож я не хотів би робити остаточні висновки, але вважаю, що чистки, які відбулися в армії після 2016 року, роблять ймовірність будь-якої військової інтервенції проти Ердогана дуже, дуже низькою. Я б сказав, що сценарій, за якого армія повалить Ердогана, є дуже малоймовірним. Можливо, не на 100% неможливим, але дуже, дуже малоймовірним».
Повну версію програми слухайте у прикріпленому аудіофайлі.
Матеріал підготував Назар Олійник