У час, коли війна Росії проти України руйнує залишки ілюзій про стабільність світового порядку, Захід опинився в епіцентрі глибокої ідейної та політичної кризи. США, які колись були гарантом демократичних цінностей, дедалі більше демонструють симптоми відходу від цієї місії. Постать Дональда Трампа — це не лише внутрішній виклик для Америки, а й глобальний сигнал: домінує логіка сили, а не солідарності і взаємодії західних демократій. Разом із цим на авансцену виходить нова олігархія — транснаціональні технологічні гіганти, які концентрують владу, інформацію і ресурси, не раз не підконтрольні ані громадськості, ані демократичним інституціям.
У Європі ж зростають впливи популістських та авторитарних рухів, що грають на страхах і фрустраціях, породжених економічною нестабільністю і міграційними кризами. Україна, замість того щоб бути символом спільної боротьби за свободу, дедалі частіше стає об'єктом геополітичного торгу між великими гравцями, торгу між Америкою Трампа й Росією Путіна з Китаєм Сі Цзіньпіня в тлі. У цьому тривожному і вкрай небезпечному геополітичному контексті виринає питання про майбутнє ліберальної демократії, яка опинилася під подвійним ударом — ззовні й зсередини.
Чи Америка не відкине свою демократичну традицію? Чи здатна Європа вистояти, мобілізувати свої сили й принципи, щоб захистити власну ідентичність? Спробувати зрозуміти, в якому напрямку рухається світ, і що ще можна зробити, аби не втратити здобутків останніх десятиліть, допоможе гість програми «Міжнародний (без)лад» — філософ, професор Анджей Лєдер з Польської академії наук.
Пане професоре, власне, чи повернення Дональда Трампа і перші місяці його другого президенства свідчать про кризу — серйозну кризу американської демократії? Чи радше тут йдеться про перехідний складний момент, про проблему політичних еліт, які не змогли знайти відповіді на реальні соціальні та економічні виклики сучасності?
«Я власне бачу цю ситуацію саме так, як кризу. Хоча сказав би, що це криза, яка стосується не лише Сполучених Штатів, а й більшості країн Заходу. Це значною мірою наслідок виведення виробництва, насамперед промислового, з високорозвинених країн. У результаті цього відбулася деградація робітничого класу, його загнано в дуже складне становище. Водночас виник дуже своєрідний союз олігархії з цим робітничим класом, що зруйнував попередній демократичний лад, заснований на гегемонії середнього класу та його союзі з робітничим класом. І саме це найбільш помітно у США».
Трамп прийшов до влади під своїм гаслом Make America Great Again. Чи справді він прагне реіндустріалізації Сполучених Штатів, тобто повернення до тієї промисловості, яка колись вироблялася в США? Чи американському президенту вдасться це досягнути?
«Мені здається, що це малоймовірно з багатьох причин. Навіть якщо обкласти багато країн, зокрема Китай, високими митами, витрати на виробництво у США залишатимуться дуже високими. Тож це було б настільки обтяжливим для американського суспільства, що воно, ймовірно, просто повстало б і відкинуло б таку модель. До того ж значна частина сучасного робітничого класу не хоче працювати в традиційних галузях промисловості.
Втім, мені здається, що задум Дональда Трампа не є повною фікцією. Він насамперед хоче змінити становище Америки як головного гаранта глобальної безпеки і гаранта світового фінансового порядку».
Пане професоре, Ви згадали про американську олігархію, хоча нині олігархія асоціюється з її російським чи українським різновидом. Натомість у ЗМІ в поточному вжитку поняття «американська оліграхія» є скоріше рідковживаним. Але при президенті Трампі ця олігархія унаочнилася як ніколи раніше, вийшовши з тіні. Передусім мається на увазі власник концерну Tesla і SpaceX Ілон Маск та інші представники великих технологічних корпорацій. Чи ці люди намагаються серйозно взяти владу у свої руки? У тому сенсі, що вони хочуть бути не лише економічною чи технологічною силою у Сполучених Штатах, а й стати тими, хто безпосередньо формує владу?
«Мені здається, що саме це і відбулося. З огляду на вплив самого Ілона Маска та йому подібних, можна сказати, що саме фінансово-корпоративна олігархія, тобто група мільярдерів, разом із Трампом взяла владу у свої руки. Одним із таких інтересів, однією з дуже виразних цілей, є просто розвал Європейського Союзу, адже саме Європа, окрім Китаю, є єдиним реальним конкурентом для Сполучених Штатів у глобальному вимірі.
Це, до речі, частково пояснює ту певну симпатію, яку середовище Дональда Трампа має до Росії. Мені здається, що той тип «демократури», де все дуже жорстко закручено, як у Росії, цим людям зовсім не чужий. І можливо, саме така форма правління — це те, про що вони мріють».
А чи можливий тривалий розворот Сполучених Штатів у бік авторитаризму? Подекуди Трампа його опоненти називають «фашистом».
«Мені здається, ми просто цього не знаємо. Адже, потенційно, режими, більшою чи меншою мірою республіканські та демократичні, не раз у своїй історії еволюціонували в бік диктатури. Ми знаємо цю динаміку з ХХ століття, знаємо її ще з часів Античності. Тож не можна виключати, що тиранія в Америці вже майорить на обрії. І якщо цій групі, що згуртована навколо Трампа, вдасться перебудувати американське суспільство у цьому напрямку, то існує ймовірність того, що там такий тип влади встановиться».
Неодноразово говорилося про Сполучені Штати, що попри все там існує так звана «глибинна держава» (deep state). Йдеться про інституції, які нібито гарантують, що навіть у разі політичних потрясінь не відбудеться відхід від курсу ліберальної демократії. І саме ця «глибинна держава», якщо така справді існує, може діяти як своєрідна дамба проти того, що ми нині спостерігаємо в Америці. Чи це дійсно так?
«Я не дуже вірю в те, що інституційний лад, тобто демократичні інституції, позбавлені широкої суспільної підтримки, здатні ефективно протистояти авторитарним тенденціям — і це навіть меншою мірою, ніж це було під час першого президенства Дональда Трампа. Бо ми вже бачили, наскільки швидко можна нейтралізувати навіть настільки потужні органи влади, як Верховний суд США.
Отже, мені здається, що вирішальним тут є те, наскільки значна частина суспільства відмовить Трампу у своїй підтримці, і тоді опір інституцій також матиме велике значення».
У випадку нового-старого президента США шокують не лише його дії, спрямовані на згортання демократії та наступ на свободу слова і думки, зокрема, призупинення фінансування таких медіа, як «Голос Америки» і «Радіо Свобода» або державної підтримки програм Гарвардського університету. Так само тривожними є його експансіоністська риторика та реальні політичні плани: мрії про анексію Гренландії, ідеї перетворити Канаду на 51-й штат США, войовнича риторика щодо Мексики тощо. Це нагадує звернення до експансіоністських традицій Сполучених Штатів XIX століття. Здається, Дональд Трамп втілює образ одного з президентів тієї епохи.
«Справді, це нагадує не лише американську політику кінця ХІХ століття, але й загалом імперіальну політику того часу — коли відносини між європейськими імперіями будувалися за принципом: хто сильніший, той отримує більший шматок світу.
Мені здається, що Трамп або середовище, у якому він діє, яким керує, дійсно мислить саме в цих категоріях. І дуже чітко видно тенденцію до завоювання територій чи сфер впливу, що в майбутньому матимуть колосальне економічне значення — насамперед через наявність рідкоземельних металів та інших ресурсів. Здається, що аналогічне ставлення маємо і до України. Тобто Дональд Трамп, по суті, розігрує те саме, щоб отримати доступ до мінеральних багатств України».
Власне, очікується, що вже в найближчу суботу має відбутися підписання цієї угоди, яку вже вкотре не підписали й постійно переносили. І тут у випадку з Трампом це прагнення до нового прибутку просто приголомшливе. З цієї перспективи приписування Україні астрономічного боргу перед Сполученими Штатами за надану без будь-яких умов військово-фінансову допомогу або ж отримання доступу не лише до рідкоземельних корисних копалин, а й загалом до всього — до газу, до нафти — це шокує. Фактично, йдеться про викачування всіх природних ресурсів країни, охопленої і руйнованою війною, яку веде Росія, є шокуючим навіть, мабуть, й для консервативної аудиторії в самих Сполучених Штатах. Чи не так?
«Я, звісно, не настільки добре знаю американську громадську думку, щоб однозначно відповісти на це питання. Однак для всіх, хто уявляє себе на місці України, це абсолютно шокує і, перш за все, викликає серйозне занепокоєння. Я думаю, що для європейців, і тут я говорю не лише про східних європейців, поляків, чехів, а й про західноєвропейців, це приголомшливо усвідомлювати, що вони самі можуть невдовзі опинитися частиною подібного торгу».
І що ж нам, європейцям, робити з Трампом? Адже виникає засадниче питання: чи існує ще євроатлантична спільнота, якщо врахувати, що вона була не лише політичною, але й ідеологічною спільнотою? А тепер маємо Америку Трампа, яка є чимось абсолютно іншим, ніж ліберальна Європа — за винятком, можливо, кількох країн, як-от Угорщина. Як можна уявити собі так би мовити modus vivendi з кимось на кшталт Трампа та його команди?
«Європа має бути сильною. Проте наразі Європа не є сильною — принаймні не на політичному та військовому рівні. Вона й далі дуже залежна від США у питаннях безпеки. Хоча й має потенціал для того, щоб збудувати власну систему безпеки. Здається, Європа тепер пережила потрясіння, яке, можливо, виявиться для неї благотворним.
До речі, я думаю, що роль України тут величезна, бо саме Україна показала, що можна так мобілізуватись, щоб дати відсіч диктатурі».
Чи ці паралелі, які подекуди проводяться між сьогоднішньою Європою та авторитарно-фашистською Європою 30-х років, є доречними — також у контексті зокрема в робітничого питання, про яке була мова на початку розмови? Чи це радше необґрунтований страх, який не повинен нам заважати аналізувати сучасність?
«Мені здається, що джерела й характер переживання кризи в сучасній Європі відрізняються від того, що відбувалося в 30-х роках. Перш за все, ми живемо в значною мірою деіндустріалізованому суспільстві. У 30-х роках Європа була переважно індустріальним суспільством, тому маємо величезні відмінності в соціальній структурі. Це впливає на те, як формуються політичні сили й які гасла вони беруть собі на прапори.
Однак це не змінює факту, що існують певні подібні явища й процеси. Йдеться про втрату відчуття безпеки, зубожіння великих соціальних груп і, зрештою, руйнування усталеного соціального порядку, що викликає дуже сильну реакцію. Її можна назвати «відкотом назад», контрреволюцією, і вона спрямовує вибір у бік авторитаризму».
До цього слід додати, що в Європі триває велика війна, війна в Україні, але історики вже вказують на те, що це може бути передпокоєм чи навіть першим етапом Третьої світової війни.
«Це цілком можливо, хоча й не в тому сенсі, в якому ми уявляли собі цю війну раніше, коли всі воюють проти всіх, використовуючи ядерні боєголовки. Це можуть бути затяжні конфлікти в різних регіонах. Спроба, скажімо, нападу на Польщу та Прибалтику, прориву до Королевця з боку Росії, захоплення Тайваню Китаєм тощо. І все це супроводжується удаванням, ніби це не має перетворитися на ядерний армагеддон».
Повна версія програми в прикріпленому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник