9 травня у Росії відбудеться традиційне відзначення Дня перемоги. Вже кілька тижнів там готуються та проводять різного роду заходи, які мають довести провідну роль Москви у перемозі над фашизмом і завершенні Великої Вітчизняної війни, тобто того періоду Другої світової війни, 1941—1945 років, коли СРСР боровся проти Третього Рейху. Ми пояснюємо, чому ця дата така важлива для Кремля.
Уночі з восьмого на дев’яте травня 1945 року Третій Рейх підписав акт капітуляції. Через різницю в часі у Москві було вже за північ. Коли на Заході було ще 8 травня, в Радянському Союзі — вже 9 травня. Так закінчилася Велика Вітчизняна війна. Цей термін уперше вжив міністр закордонних справ В’ячеслав Молотов 22 червня 1941 року, коли Третій Рейх напав на Радянський Союз.
Совєтські громадяни мали йти на захист нової батьківщини. Цей захист став основою нової радянської ідентичності. Москва намагається підтримати міф про спільноту постсовєтських країн, а День Перемоги має бути одним із його важливих елементів. 2021 року на Красній площі Владімір Путін говорив про те, що війну виграв «радянський народ» і досягнув цього самотужки. Президент повністю оминув увагою західні країни антигітлерівської коаліції.
Велика Вітчизняна війна пов’язана також із великою травмою. Протягом чотирьох років загинуло майже дев’ять мільйонів військових і майже вдвічі більше цивільних. Загалом 26,5 мільйона людей, понад 13 відсотків населення СРСР. Найбільших втрат у відсотковому відношенні зазнали Білорусь та Україна.
Відразу після закінчення війни ще не було місця на пишні святкування, що мали показати могутність СРСР та його наступниці, тобто Росії. Біль був надто свіжим. Тому перший парад на Красній площі відбувся 24 червня 1945 року, коли радянські війська поверталися з фронтів, а наступний — лише 20 років потому. Чергові — при нагоді ювілейних дат у 1975 та 1985 роках. Від 1995 року, тобто вже після розвалу Радянського Союзу, урочисті заходи організовували щороку, але важка військова техніка з’явилася лише 2008 року — того ж року, коли Росія напала на Грузію.
Для російської влади було важливо, щоб серед гостей параду на Красній площі були іноземні лідери. 2005 року, на 60-річчя, до Москви приїхали, зокрема, президенти Франції та Сполучених Штатів, а також Польщі — Алєксандер Кваснєвський. На 10 років пізніше, вже після війни в Грузії та анексії Криму і перших російських дій у Донецькому регіоні, на трибуні з’явилися лише гості з деяких колишніх радянських республік (Вірменія, Азербайджан, Казахстан) та країн, що дружно ставляться до Москви, таких, як Куба, Китай і Північна Корея. Не бракувало і більш екзотичних країн, зокрема Венесуели та Зімбабве.
2022 року, першого року російського повномасштабного вторгнення в Україну, на Красній площі не було іноземних лідерів. Кремль пояснював, що нікого не запрошено, бо це не була кругла дата. Справжньою причиною, найімовірніше, було побоювання поразки: мабуть, мало хто хотів би тоді з’явитися в Москві. Зате Владімір Путін висловив заяви, що нагадували ті, які він зробив у лютому того ж року, коли російські танки в’їхали в Україну. Він говорив, що «Росія дала випереджувальну відповідь на агресію», яку готувала Україна. Також розкритикував Сполучені Штати.
На рік пізніше російський диктатор був ще більш агресивним. Рівно половина його виступу була присвячена війні проти України, яку, за його твердженням, спровокували противники Росії, так як раніше Велику Вітчизняну війну. На трибунах уже були гості, але тільки з колишнього Радянського Союзу: Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану, Вірменії та Білорусі.
Ще за рік вони зустрілися там у майже такому ж складі, без Вірменії, зате з лідерами Куби, Лаосу та Гвінеї-Бісау. Цього разу Путін у своїх промовах був спокійнішим, навіть згадав про антигітлерівську коаліцію.
День Перемоги — це не лише парад, а й традиційна хода «Безсмертного полку». Його учасники йдуть, несучи портрети своїх предків, які воювали у Великій Вітчизняній війні. Громадську ініціативу, що виникла 2011 року, швидко перехопила влада. На маршах з’явилися портрети російських «героїв» із Сирії та Донбасу.
Іншим символом Дня Перемоги є чорно-помаранчева георгіївська стрічка, яку після 1945 року прикріплювали до медалі «За перемогу над Німеччиною». 2005 року цей символ повернувся як кампанія «Георгіївська стрічка», яку запустило державне інформаційне агентство RIA Nowosti. Носив її кожен, хто хотів показати, що пам’ятає про Велику Вітчизняну війну. 2014 року вона стала символом проросійських сепаратистів. Те, що її використання в Україні заборонено, не здається дивним, але дивує, що навіть такі віддані союзники Путіна, як Аляксандр Лукашенка, вигадують власні символи перемоги (червоно-зелена стрічка), тому що Георгіївська стрічка асоціюється їм із тим, що росіяни привласнюють собі перемогу. Подібно й Казахстан має власний символ.
Крім того, у зв’язку з 9 травня організовують багато різного роду заходів, присвячених Великій Вітчизняній війні. Часто вони мають карикатурні форми, як наприклад іграшкова військова техніка, яку підготовляють діти та їхні батьки, спеціальні знижки для ветеранів, вітрини крамниць, прикрашені макетами танків і ракет, наклейки на автомобілях: «Дякуємо дідові за перемогу», «На Берлін!», «Можемо повторити!». Збудження, пов’язане з цим святом, навіть здобуло свій власний термін — «побєдобєсіє».
Для Владіміра Путіна совєтський період є ключовим в історії, звідси його одержимість Великою Вітчизняною війною. Російський президент, ймовірно, бачить себе в ролі нового Сталіна, який боровся проти фашистського Третього Рейху, а він бореться проти вигаданих нацистів в Україні. Також надалі намагається нагадати про велич і могутність СРСР, якими приваблює мешканців колишніх республік. Відзначення Дня перемоги чітко показує, що Москва може запропонувати лише ілюзію повернення в минуле.
Пйотр Поґожельський/Н.Б.