«Розпалюй розбрат між його генералами. Роби так, щоб він не знав, що є правдою, а що — ні». Достеменно невідомо, хто автор цієї однієї з найстаріших в історії згадок про застосування дезінформації. Непрямі докази вказують, що це Сунь Цзи, автор знаменитого «Мистецтва війни». Так чи інакше, безсумнівно, використання дезінформації не є нічим новим і еволюціонує.
Останніми тижнями Москва розпочала нову хвилю інформаційних атак, вдаряючи у найчутливіші точки польсько-українських відносин. Мета: роз’єднати союзників, посіяти недовіру, поставити під сумнів сенс допомоги. А все це у форматі малобюджетного трилера з телеграму.
У мережі з’явився відеоролик, на якому нібито співробітники СБУ затримують двох поляків за... вивішення плаката з гімном і польського прапора. Уся сцена розігрується у квартирі, яка нагадує театральну сценографію групи продовженого дня періоду ПНР. Персонажі не знають польської мови, не поводяться як громадяни України, а написи «СБУ» виглядають, наче розміщені в редакторі Paint. На фоні екран телевізора... із програмою російського каналу «Звєзда». Важко знайти більш гротескного «ньюза»....
Експерти не сумніваються — це класична російська фальшивка, зреалізована за добре відомим шаблоном: швидке виготовлення, сильний емоційний імпульс без уваги до деталей. Має значення ефект, а не якість. Чи не так? Залежить для кого.
План таких операцій простий, як конструкція совєтського ціпа: обери чутливу тему, яку можна подати у патріотичних фразах; зніми кадри з випадковими акторами; опублікуй матеріал на проросійському каналі в телеграмі та почекай, аж підхоплять його соцмережі. Додай кілька коментарів про «утиск поляків», «невдячність з боку українців» і спостерігай, як хвиля ненависті розливається мережею.
Що важливо — такі фейки часто зроблені неоковирно. Навмисне. Бо, як мовиться у старій приповідці з Пітера: «якщо все підозріле, нічого не є певним». Чим більше щось скидається на провокацію, тим легше викликає сумніви — а це, своєю чергою, послаблює захисну реакцію суспільства. «Можливо, це справді й було?» — починає думати глядач, який передивився лише 30 секунд.
Це не єдиний випадок за останні дні. Інша фальшивка стосується нібито «призупинення ексгумації жертв Волинської трагедії» з українського боку. Як мовиться в цьому фейку — поширюваному переважно в проросійських групах у фейсбуку та X — українці нібито в односторонньому порядку припинили роботу в Пужниках.
Російські фахівці у сфері брехні сфабрикували навіть документ українського міністра культури. Насправді ж — як повідомило польське Міністерство культури — ніяких робіт не припинено. Але що з того, якщо пост з брехнею потрапив до тисяч користувачів, поки його спростували?
Саме в цьому суть російської стратегії: не йдеться про те, щоб брехня протрималася століттями. Достатньо, що вона викличе гнів, занепокоєння, недовіру. Потім можна її покинути, бо вже готова наступна.
Кремль сьогодні діє за принципом «масовість замість точності». Пересічний фейк коштує стільки ж, скільки замовлення піци. Кілька акторів, трохи театральних реквізитів, камера на телефоні — і все. Порівняно з високобюджетними операціями — як у випадку дезінформації після збиття MH17 над Донбасом або після спроби отруєння Скрипаля — нинішні дії нагадують аматорський театр.
І хоч здаються несерйозними, вони ефективні. Чому? Тому, що пересічний глядач не перевіряє джерел. Тому, що багато людей діє під впливом емоцій. Тому, що ніхто не має часу аналізувати фон, якщо все базується на постах, роликах, мемах. Тому, що це спрацьовує швидше, ніж заперечення. І непоправної шкоди завдає поширення фейкових новин з боку відомих людей....
Анатомія російської провокації: 9 кроків до хаосу
У березні цього року американське агентство NewsGuard оприлюднило аналіз використання ШІ з метою створення не лише окремих фейк-ньюзів, а й планування цілих стратегій дезінформації. Стало справді небезпечно.
Спробуймо на мить ввійти у роль російського офіцера — фахівця у сфері дезінформації. Завдяки цьому ознайомимося з його методами роботи. Адже, хоча все ширше використовують штучний інтелект, на початку цього процесу завжди є людина.
Тож як могло виглядати планування та проведення дезінформаційної операції під назвою «СБУ арештує поляків за демонстрацію національної символіки»?
Спочатку визначають сферу дії
Російський офіцер визначає точку спалаху — найкраще таку, яка поєднує історію, емоції та сучасні напруження. Ексгумації на Волині? Чудово. Польський гімн у Києві? Ще краще. На жаль для нас, комфорт праці російського офіцера посилює факт, що Росія вже багато століть досконало знає ментальну карту і поляків, і українців. Це ж стосується, зрештою, і всіх інших народів, з якими Кремль вступає, перебуває або потенційно може бути в конфлікті.
Відтак необхідно визначити цільову групу
Тут робота офіцера також полегшена, тому що він обирає адресатів, які найлегше запалюються: націоналісти, люди з антиукраїнськими поглядами, ті, хто симпатизує Росії, або просто втомлені темою війни.
Тепер настав час створювати сценарій
Тут офіцер повинен знати, який у нього бюджет. Якщо він мусить показати перед начальством економність, сценарій буде простим, дуже зрозумілим: поляк проявляє гордість, українці реагують жорстоко. Додаємо прапор, гімн, якийсь чіткий символ, щоб ніхто не сумнівався, про кого йдеться, і все.
Пора на виробництво. З бюджетних міркувань, буде у формі дешевого VHS
Не вкладає коштів у якість. Навпаки — нехай виглядає по-аматорськи. Це збільшує «вірогідність» для наївних і полегшує можливі заперечення, якщо все провалиться. Адже відомо, що «якби це робили російські фахівці, було б якісно».
Час на перші вкиди — seeding
Найчастіше сфабрикований матеріал завантажують на канал телеграму, пов’язаний з Росією. Звідти він поширюється на фейсбук, X та різні форуми. Допоможуть у цьому боти, які згенерують перші коментарі. Дуже часто ці перші коментарі витримані в серйозному стилі, «обережні», навіть дистанційовані, зі знаком питання. Це має підвищити ранг фейк-ньюза.
Тепер час посилити емоції
Наступні коментарі вже не дистанційовані, у них мовиться про зраду, приниження, відсутність вдячності. Лайки та поширення (ботів поступово замінюють справжні користувачі) зроблять решту. Алгоритми полюбляють гнів.
Пора на важливий момент у житті фейку — підключення ЗМІ та авторитетів
Офіцер мусить подбати, щоб хтось із колишніх політиків або публіцистів «помітив тему». Найкраще такий, який уже має мережу користувачів і репутацію лідера громадської думки. Зробити це дуже просто. До фейк-ньюза приєднують адресу (хештег) відповідних осіб або медіа, найкраще нішевих, «голодних на новини».
Моніторинг та (можливо) швидке виправлення
На цьому етапі офіцер аналізує, що і якою мірою спрацьовує. Якщо треба, коригує сценарій, записує другу версію, змінює субтитри. Матеріал живе лише 48 годин — потім знімають новий, «кращий», який створює враження, що фейкову подію зафільмували «під іншим кутом».
Як правило, фейк-ньюзи живуть недовго. З простої причини, що установи, які поборюють дезінформацію, також мають надійні інструменти розпізнавання брехні. Тоді їх прибирають і затуманюють. Коли починаються викриття, і висловлюються установи та особи з беззаперечним авторитетом, офіцер вирішує відступити, напасти на своїх опонентів: «це ваша провокація», «напевно, українська, бо вони постійно провокують», «ми тут ні при чому». Винних немає, хаос залишається.
На цьому етапі «коментатори» підсувають справжні події зі сфери політики на кшталт «польський прем’єр їхав у другому вагоні до Києва». Метою є поєднати реальність із фейк-ньюзом і створити враження «логічної послідовності» подій.
Офіцер може йти на горілку.
Як не дозволити обдурити себе?
Ми повинні усвідомлювати, що чим складніша політична ситуація в реальному світі, тим більше з’явиться подібних атак, ніби арештувань, сфабрикованих провокацій, фальшивих документів. І все це підлите соусом меседжів «Польщі набридла невдячна Україна». Вони ставатимуть дедалі абсурднішими, але й більш націленими на наші слабкі місця.
Завданням медіа, але й звичайних користувачів, є вчитися бути стійкими. Треба розпізнавати зразки. Тримати дистанцію. Мислити критично. А передусім — не ділитися кожною сенсацією лише тому, що щось «має вигляд справжнього». У кожного з нас під рукою інструменти, які дозволяють якщо не доглибно перевірити «ньюз», то принаймні вивчити ступінь його вірогідності — це веббраузери, також ті, які використовують двигуни ШІ.
Треба звертати увагу на дати публікації. Якщо «ньюз» уже не надто свіжий, повинен задіяти тривожний дзвіночок із запитанням, як такий «хіт» не дійшов «під стріхи»? І в протилежному напрямку, якщо «ньюз», має кілька годин, найкраще позначити його і почекати на перевірку, наприклад, з боку серйозних інформаційних агентств. Не змагаймося в конкуренції «хто швидший, тим кращий». Розуміймо, що ворожа держава може перетворити нас на звичайний інструмент. Навіщо це нам?
Важливо також перевіряти місце появи новини. Російська дезінформаційна машина створює фейкові портали, блоги — справжню «матрьошку» джерел.
Варто звернути увагу і на форму ньюза. Тривожний сигнал повинен ввімкнутися, коли у нас постає враження, що хтось намагається викликати в нас сильні емоції або підводить до «єдиного можливого висновку».
Викликати у нас занепокоєння повинні нетипові для польської мови помилки, наприклад, назви національностей, написані з малої літери або неправильний порядок слів у реченні, недоречні прийменники, помилкові ступені порівняння прикметників тощо.
Польща та Україна — це ідеальна ціль для Кремля: історія, обтяжена складними темами, надалі живі національні емоції, війна, яка триває відразу за кордоном. Кремль знає, куди вдарити.
Сьогодні війна триває не лише в Україні. Вона йде також у наших головах. І саме в них починається кожна перемога. Або кожна поразка.
Славомір Сєрадзький
Польське радіо для закордону