У Києві представили дослідження «Німеччина у російській пропаганді на тимчасово окупованих територіях України», за проєктом Truth to Justice, німецькою неурядовою організацією Vitsche Berlin і Київською школою економіки за підтримки МЗС ФРН. Автори виявили новий вектор пропаганди, а саме активне використання історичних асоціацій із Німеччиною як інструменту виправдання агресії та легітимації російської окупації півдня та сходу України.
Журналіст-міжнародник Єгор Брайлян, один із авторів звіту, розповів, що російська пропаганда використовує наратив про Німеччину в різних контекстах, від історичних алюзій до сучасної політики. За його словами, одна з ключових ліній пропаганди полягає в маніпулятивному твердженні, що «санкції шкодять лише німецькій економіці, а не Росії» і що «саме Німеччина хоче колонізувати територію України». Він пояснив, що Росія прагне залучити представників німецької меншини на півдні України, зокрема в Криму та Запорізькій області, до формування окупаційної адміністрації.
Цей етнічний фактор активно використовують як аргумент для легітимізації псевдореферендумів і спроб створити ілюзію міжнародної підтримки. «Росія активно залучає представників німецької меншини, які мешкають у Криму та на окупованій території Запорізької області. Їх долучили до формування органів окупаційної влади», — сказав аналітик.
Він нагадав, що на псевдореферендум у Криму 2014 року, як і на референдуми 2023 року, Росія прагнула долучити волонтерів і громадських активістів із Німеччини. Крім того, організовували молодіжні фестивалі в Луганську, куди запрошували іноземних студентів, зокрема німецьких. «Це частина стратегії легітимації окупації», — заявив Брайлян.
Журналіст і телеведучий, головний редактор «Реальної газети» Андрій Діхтяренко підтвердив, що в перші роки повномасштабного вторгнення Росія намагалася утримувати німецький вектор у позитивному ключі, сподіваючись на помірковану позицію Берліна. Проте зі зростанням військової підтримки України з боку Німеччини, кремлівські меседжі змінилися: «У перші роки з початку широкомасштабного вторгнення Росії там не дуже хотіли сваритися з Німеччиною. Коли Шольц став канцлером, ще були сподівання на поміркованість. Але з часом це змінилося. І зараз повністю розчехлене твердження, що "німці — нащадки гітлерівців". І такого стає дедалі більше».
За даними дослідження основними каналами поширення проросійських меседжів на окупованих територіях є телеграм, «ВКонтактє» та «Однокласники», тоді як інші платформи, зокрема вайбер, ватсап та X, заблоковані. Ці канали використовують для дискредитації західної допомоги Україні, а Німеччину згадують у звітах проросійських ЗМІ як одного з основних постачальників озброєння. У листопаді 2024 року агентство «ДАН» розповсюдило «аналітичний матеріал» про постачання зброї з країн НАТО, в якому наголошували на «провокаційності дій Німеччини».
За словами Андрія Діхтяренка, робота незалежної преси на окупованих територіях ускладнюється через блокування інформаційних ресурсів і постійні спроби окупантів повністю ізолювати ці території в медіапросторі. «Зараз починається переведення на новий месенджер "Макс", який росіяни створили за аналогом китайського WeChat. Вони хочуть загнати туди все соціальне життя. Цей месенджер буде повністю підконтрольним. Ми не знаємо, як будемо спілкуватися з окупованими територіями, якщо це станеться. Кожне незалежне видання шукає відповідь самостійно», — сказав журналіст.
Зі свого боку Єгор Брайлян також наголосив на важливості інформаційного контрнаступу. На його думку, українська сторона має вміти «продавати перемоги» і активніше доносити правду до західної аудиторії: «Ми маємо вміти продавати наші перемоги. Наприклад, те, що ЗСУ знищили майже половину Чорноморського флоту. У світі про це мало говорять. А це приклад того, що нам є чим пишатися. Історія та культура — це теж наші інструменти впливу, вони можуть зацікавити іноземну аудиторію».
У контексті пропагандистських турів для західних журналістів, організованих окупаційною владою, автори дослідження наголошують, що ці візити слугують для створення картинки успішної окупації та реконструкції. Наприклад, російське «Інформаційне агентство Запоріжжя» хвалило дороги до Криму й новобудови в Маріуполі, водночас приховуючи насильницькі депортації дітей, катування, тортури і повну зневагу до прав людини.
Андрій Діхтяренко закликав до мобілізації зусиль держави, незалежної преси та західних партнерів для інформування світу про те, що реально відбувається під російською окупацією: «Те, що людина змушена брати російський паспорт, зовсім не означає, що вона підтримує РФ. Без паспорта неможливо отримати послуги, медичну допомогу. Треба розповідати ці історії. Треба транслювати страждання. Бо Росія активно формує викривлену картину подій. Поширює тези про відновлення Маріуполя, але водночас переслідує українців, допитує, вбиває. Вивозить дітей до таборів перевиховання. Це повсякденність окупації».
Автори звіту вважають, що Україні необхідно інституційно та наративно посилювати роботу в протидії пропаганді, залучаючи як державні, так і громадські інструменти, зокрема через співпрацю з німецькими партнерами. Водночас важливо не лише документувати злочини, а й активно розповідати про них світові мовами, які він чує й розуміє.
Олександр Савицький