Різні переговорні ініціативи щодо завершення війни Росії проти України залишаються малоефективними. Як засвідчило аналітичне дослідження, проведене War:Observe та Українським незалежним центром політичних досліджень, ключова проблема полягає у відсутності ознак готовності Кремля до миру.
Директорка Українського незалежного центру політичних досліджень Валерія Скворцова зазначила, що Глобальний саміт миру 2024 року у Швейцарії став символічним жестом консолідації світу навколо української формули миру. За її словами, «головна його сильна сторона — це консолідація міжнародної допомоги для України, це представлення і глобальна презентація української формули миру». Водночас вона визнала, що відсутність механізму примусу та ключових країн, а також ризик нав’язування Україні несправедливих умов перемир’я роблять перспективи цього формату невизначеними.
12:49 01D5C140.mp3 Формати миру: пошуки компромісу чи інструмент російського саботажу
Доктор історичних наук і політолог Вадим Денисенко підкреслює, що очікувати готовності Москви зупинити війну марно. «Чому Путін зараз не хоче і не може зупиняти війну? Перше, це психологічний фактор — він хворий наступом на Україну, він хворий розвалом України. Другий момент полягає в структурі російського суспільства. Приблизно 25% ура-патріотів є основою режиму Володимира Путіна. Як пояснити цій частині суспільства, що війна зупиняється навіть на вигідних для Росії умовах?», — сказав експерт.
Він окремо оцінив спроби нового американського керівництва змусити Кремль до переговорів. «Сполучені Штати Америки і Дональд Трамп особисто мають обмежений інструментарій для того, щоб змусити Путіна сідати конкретно за стіл переговорів з перемир’я мінімум на 30 днів. Лише сподіватися на те, що Трамп змусить Росію зробити щось, це, чесно кажучи, поки що виглядає достатньо примарно», — ствердив Денисенко.
Директор програми «Північна Америка» у Раді зовнішньої політики «Українська призма» Олександр Краєв звернув увагу на кризу формату Ramstein: «В тому форматі, в якому Ramstein планувався, він наразі, на жаль, не є можливим. Раніше приїжджали американці, давали основний великий пакет найбільш рідкісного обладнання, а європейці закривали інші лакуни. Але американці зараз не готові давати найбільший шматок м’яса до столу». На його думку, врятувати цей механізм можна, якщо перейти до більш колегіальної моделі та залучити великий оборонний бізнес, що має інтерес до інвестицій в Україну.
Таким чином, сучасні формати переговорів і міжнародних ініціатив демонструють переважно символічний характер. Росія, маніпулюючи уявними сигналами про готовність до миру, прагне лише зменшити тиск і виграти час. Тим часом союзники України шукають нові інструменти підтримки, адже без реальної консолідації міжнародної спільноти навколо чіткої стратегії перемоги, а не примарного компромісу, досягнення справедливого миру лишається віддаленою перспективою.
Олександр Савицький