Система безпеки після Другої світової війни будувалася так, щоб більшість країн залишалися залежними від американського щита. США витрачали кошти на оборону, а європейці могли розвивати соціальні моделі та економити бюджети. За словами керівника Центру внутрішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень В’ячеслава Потапенка, більшість країн Європи свідомо погодилися на залежність від США, обмінявши оборонні витрати на розвиток соціальних програм.
Власне, завдяки американським вливанням на оборону країни Північної Європи, зокрема Франція, Велика Британія та інші держави змогли вибудувати соціальні моделі, які стали візитівкою європейського життя. Проте сьогодні ситуація змінюється.
«Європа може почати масово витрачати кошти на озброєння, проводити мілітаризацію, повертати призов і формувати резервістів. Але тоді вони зруйнують власні соціальні стратегії», – пояснює фахівець.
За його оцінкою, це призведе до того, що Європа може повернутися у своєрідні «шістдесяті» роки: з гіршим рівнем життя, меншою стабільністю, нижчою соціальною захищеністю. «Це буде Європа з абсолютно іншим образом життя – бідніша, менш спокійна та менш передбачувана. І це повністю змінить її вигляд», – підкреслює він.
Відтак, перед Європою стоїть фундаментальне питання: чи готова вона пожертвувати комфортом заради безпеки, і чи вистачить їй політичної волі, аби не лише адаптуватися до нових реалій, а й сформувати власну систему захисту.
Особливо тривожним фактором для Польщі та країн Балтії є нові форми війни. «Сучасна війна не виглядає так, як у ХХ столітті. Ніхто вже не поїде на танках, як 24 лютого 2022 року на Київ. Зараз все вирішують дрони, панування в повітрі, кібератаки, вплив на зв’язок, підводні кабелі, інфраструктуру. Це триває вже роками і буде лише посилюватися», – зазначає експерт.
Таким чином, ідея «великої угоди» між США та Росією про поділ Європи на сфери впливу виглядає малоймовірною. Реальність складніша: з одного боку – скорочення американської присутності, з іншого – прагнення Росії та Китаю посилювати тиск на європейські держави новими методами.
«Минула історія не повторюється. Часи, коли великі держави платили місцевим лідерам за правильні гасла, минули. Сьогодні ніхто не буде ні захищати, ні фінансувати просто так. Європа живе в новій епосі, і виклики лише зростатимуть», – підсумовує В’ячеслав Потапенко.
Вікторія Машталер