Терор проти цивільного населення на окупованих Росією українських територіях не лише не припиняється, а й набуває нових, більш системних форм. Про це свідчить черговий звіт «Центру прав людини ZMINA» під назвою «Як змінилася практика свавільних затримань і насильницьких зникнень в окупації: аналіз задокументованих випадків за 2023–2024 роки». Його автори наголошують на закономірній еволюції російської політики переслідувань та репресій, яка все більше набуває інституційних рис.
Документатор воєнних злочинів та аналітик Центру прав людини ZMINA Борис Петруньок пояснив, що тривалий характер окупації вплинув на зміну тактики загарбників. «По-перше, що ми повинні розуміти, що окупація триває, тих територій, які були захоплені після 24 лютого 2022 року. Триває вже понад три роки. А це означає, що, власне, практики злочинів, які російські військові вчиняли одразу по цій окупації, природним чином змінюються. Тобто, те, яким чином переслідують цивільних, те, яким чином цивільних затримують, як вони визначають, кого вони затримують, ці практики змінюються», — сказав він.
За словами правозахисника, якщо 2022 року головним завданням окупантів було придушення стихійного опору та залякування населення, то тепер репресії набули більш формалізованих форм. «Російська Федерація не мала і не має до цього часу чітких якихось критеріїв того, кого вона може затримати. І ми взагалі не говоримо про те, що всі затримання можуть бути якимось чином легітимними. Факт, що немає однозначно чіткого набору причин затримання, означає, що просто всі цивільні постійно перебувають під тиском і перебувають під загрозою», — застеріг Петруньок.
За його словами нині ризики для мешканців окупованих територій зросли в рази, адже до практики свавільних затримань додалося фабрикування кримінальних справ із тяжкими статтями. «Цивільні, яких свавільно затримують, зараз уже більше стикаються з ризиками неправосудного, політично мотивованого кримінального переслідування і тривалого ув'язнення. Людей звинувачують за важкими статтями, які зазвичай перебувають в компетенції ФСБ. Тобто дуже часто це всі статті, які пов'язані з тероризмом, шпигунство, державна зрада», — сказав він.
Аналітик порівняв теперішню ситуацію із практикою російської влади часів чеченських воєн. За його словами, тривалі терміни ув’язнення, катування та вбивства цивільних тоді так само виправдовувалися «боротьбою з тероризмом». Тепер це повторюється в Україні: «Не можна сказати, що росіяни десь були більш лояльні, десь були менш лояльні. Росіяни розуміли, що вони впроваджують певну політику на окупованих територіях. І в них ці злочини є інструментом офіційної російської держави», — заявив правозахисник.
Начальник відділу Управління з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин МВС України Дмитро Богатюк наголосив, що точні цифри зниклих і викрадених залишаються закритою інформацією. «Ми зазвичай цю інформацію не афішуємо, бо вважаємо, що такими людьми мають бути визнані всі, хто перебуває в місцях несвободи на території РФ. Всі, яких незаконно засуджують за ті чи інші діяння попадають під категорію насильницьких зникнень, під категорію міжнародного гуманітарного права, яке грубо порушується», — сказав Богатюк.
Своєю чергою правова аналітикиня Центру прав людини ZMINA Онисія Синюк підкреслила, що переслідування українців у російській окупації має характер державної політики. Вона звернула увагу на зміни після проведення псевдореферендумів: «Коли ми говоримо вже про ось цей другий етап, після того, як були проведені незаконні референдуми, як Російська Федерація видала федеральні закони про незаконне включення українських окупованих територій до свого складу, тоді змінився ось саме підхід організації цієї системи. З'явилася інституалізація, тобто були органи, через які можна було цих людей, по суті, провести».
За її словами, спершу затриманих тримали у підвалах, школах чи гаражах, тепер же їх депортують у віддалені колонії Росії. «Це переміщення утриманих осіб на територію російської федерації додатково ускладнює їх пошук», — сказала вона.
Дмитро Богатюк розповів про роботу з ідентифікації тіл загиблих і пошуку живих бранців. Він повідомив: «Ми всі розуміємо, що серед цих невпізнаних тіл, яких лише за останні місяці в нас понад 7 тисяч таких надійшло, серед них можуть бути як цивільні, так і військові. Інший напрямок — це пошуки, встановлення і підтвердження особи в полоні».
Службовець пояснив, що часто доводиться використовувати передові інформаційні методи для збору даних: «Ми цю інформацію можемо отримувати як від рідних, так і шляхом здійснення власного пошуку з використанням технології OSINT. Ми одні з перших, хто таку технологію почали використовувати вже два роки». За його словами, завдяки цьому виявлено інформацію про понад 2,5 тисячі осіб, з яких досі понад 600 залишаються непідтвердженими.
Богатюк наголосив, що відсутність механізмів впливу на Росію є головною перешкодою: «Ми не можемо, на жаль, вплинути на ворожу сторону, щоб вони підтвердили факт перебування в полоні… тут має набрати чинності міжнародне право, міжнародне законодавство. Нам в цьому мають допомагати міжнародні організації».
Своєю чергою родичі зниклих безвісти стикаються з відчаєм і психологічними труднощами. Брат викраденого агронома з Харківщини Сергія Удовіченка — Олександр розповів: «Для мене найстрашніше, це те, що про мого брата забудуть, про те, що його просто не підсвітять ніде, і він там залишиться. Тобто країна-агресор скаже, що в нас такого нема, і він там десь буде».
Як підсумувала Онисія Синюк, проблему насильницьких зникнень не можна зводити до суто територіального питання: «Першочерговий підхід до окреслення цього питання як чисто територіального питання — це вже хибний підхід. Тому що ми повинні говорити в першу чергу про тих людей, які залишаються і які хочуть повернутися. І це не тотожні, але паралельні процеси — розшук, встановлення місця перебування, адвокація і звільнення».
Правозахисники наголошують, що для подолання проблеми необхідне посилення тиску на Росію з боку міжнародної спільноти, активна участь моніторингових місій та використання міжнародних механізмів. Саме через міжнародну адвокацію й системну фіксацію злочинів можна домагатися результатів й не допустити забуття жертв окупаційного терору.
Олександр Савицький