У ніч з вівторка на середу, вперше в історії Третьої Речі Посполитої, Військо польське застосувало силу на власній території з метою захисту населення і держави. Цим актом переступлено ще один психологічний бар’єр — Росія, яка десятиліттями не приховувала своїх неоімперських амбіцій, перевірила на стійкість не лише польське суспільство, а й усе НАТО. Перша реакція демонструє єдність в умовах загрози, але найважливіше випробування лише попереду.
Інцидент 10 вересня сам собою не становить радикального прориву. Російські безпілотники-камікадзе «Шахед-136»/«Ґєрань-2» і їхні версії-приманки «Ґербера» регулярно порушують польський повітряний простір. Але досі їх не збивали. Також інші країни НАТО — найбільшою мірою Румунія — у таких випадках обирали стратегію ховати голову в пісок. Отже, справжній прорив стався лише з першою за майже чотири роки активною відповіддю натівських військ — цього разу польських — і виходом з глухого кута.
Навіть враховуючи порушення, спричинені українськими системами радіоелектронної боротьби, тут важко говорити про випадковість, якщо 19 безпілотників відстежувало територію Республіки Польща, і частина з них надлетіла з України, й друга частина — з Білорусі. Цікавішим здається питання реакції та співвідношення витрат, які понесли Польща і союзні сили, що відбивали навмисний чи ненавмисний наліт дронів. Відомо, що в польському просторі діяли польські F-16, нідерландські F-35, італійський AWACS E-550A CAEW, повітряний танкер A330 MRTT і польський AWACS Saab 340 AEW&C. Ймовірна вартість такої операції — це щонайменше кілька мільйонів злотих за годину. Щоб нейтралізувати російську «Ґерберу» вартістю приблизно 35 тисяч злотих, необхідно, однак, задіяти такий широкий спектр спроможностей.
Безпека, звичайно, не має ціни. Але варто задуматися, чи не було б економічно вигідніше унеможливити Росії виробляти ці безпілотники. Найпростішим способом є озброїти Україну так, щоб вона могла перетворити на попіл особливу економічну зону в Алабузі, де робітники з країн Глобального Півдня збирають ці дрони. Так само бажано засвоїти український досвід відбиття повітряних нальотів, яких були десятки тисяч, і адаптувати його до польських реалій. Зрештою, цей процес триває вже деякий час, але саме інцидент 10 вересня може (і повинен) надати йому нової динаміки.
Російська агресія, хоч надалі у сфері підсвідомості, надає противнику багато цінної інформації. Багаторівневе випробування — від реакції суспільства, через політичний клас до військових процедур. Також це дає Москві дані про потенційні гарячі точки, які потім можна використовувати в чергових дезінформаційних кампаніях і психологічній війні. Збіг атаки з навчаннями «Запад-2025», які починаються цієї п’ятниці, свідчить про те, що де-факто вони вже розпочалися «тестовою» фазою стосовно східного флангу НАТО.
Проте надалі невідомо, скільки солдатів насправді бере у них участь. Офіційно кажуть про 12 тисяч, у дійсності ж це число може дорівнювати 30 тисяч. Варто пам’ятати, що від 2013 року офіційні дані, які оприлюднює Росія, занижені у шість-п’ятнадцять разів стосовно реального масштабу навчань. І хоча ймовірність кінетичної атаки на східний фланг НАТО залишається мінімальною через повномасштабну активність Москви в Україні, гібридні операції, очевидно, зараз у фазі зростання.
Кращого сигналу для мобілізації в умовах міжнародної непевності, що нас оточує, не могло й бути. Тепер м’яч на полі тих, хто ухвалює рішення, зокрема і в НАТО. Кремль наче вампір живиться будь-якою ознакою слабкості, яка підштовхує його до перетину нових рубіконів. Якщо ми не зробимо висновків з нинішнього уроку і не змиримося з ймовірністю польотів над Польщею російських дронів, програємо ще до того, як почнемо боротьбу.
Лєон Пінчак, аналітик у справах безпеки та східних справ, Polityka Insight