11 вересня — напередодні початку російсько-білоруських навчань «Запад» і закриття польсько-білоруського кордону, і наступного дня після атаки російських безпілотників на Польщу — Мінськ відвідав Джон Коул, посланець президента США Дональда Трампа. Прийняли його привітно — сам диктатор Олександр Лукашенко, а чільне місце за столом зайняв голова КДБ Іван Тертель. Гість також не скупився на люб’язні жести, обдаровуючи господаря запонками із зображенням Білого дому.
Тепла атмосфера зустрічі, яка тривала майже п’ять годин, і попередження про подальшу співпрацю були зумовлені тим, що Вашингтон і Мінськ досягли угоди. Зрештою, чергової за останні місяці, а її суть у тому, що політв’язнів випустили за межі Білорусі в обмін на легітимізацію Лукашенка і — це якісна зміна — скасування деяких санкцій. Цього разу Лукашенко звільнив 52 політв’язнів. Серед них, зокрема, Миколу Статкевича — колишнього кандидата у президенти 2010 року, який одразу відмовився від виїзду до Литви, та Ігоря Лосіка, журналіста Радіо Свобода. А також кілька громадян інших країн, серед яких є й поляки.
Джон Коул також оголосив, що президент Трамп особисто скасував санкції з білоруської авіакомпанії «Белавіа», і це рішення негайно набуває чинності. Він попередив, що США прямуватимуть до нормалізації дипломатичних відносин, зокрема відновлення роботи посольства в повному вимірі, що означає приїзд посла. Нагадаймо, це не перший візит Джона Коула до Білорусі.
Останнього разу він був у Мінську в червні, супроводжував генерала Келлоґа, тоді також розмовляв з Лукашенком і Тертелем. Результатом стало звільнення 16 в’язнів, зокрема Сергія Тихановського, чоловіка Світлани, в надії посіяти розбрат у лавах білоруської демократичної опозиції за кордоном. Взамін диктатор отримав визнання у вигляді рукостискання з боку високопоставленого американського чиновника, а два місяці потому — телефонний дзвінок від Трампа, який назвав його «високоповажним президентом Білорусі Олександром Лукашенком».
Зняття санкцій із «Белавії» на практиці означатиме можливість імпорту американських запчастин і надання послуг технічного обслуговування для літаків Boeing і Embraer, які належать до флоту білоруського перевізника. Вони зможуть частіше літати, зокрема, до Ірану, Лівії та Пакистану, з якими Мінськ останнім часом намагається зміцнити військову співпрацю і домовляється про запуск прямого авіасполучення. У цьому контексті відповідь на запитання, чи можемо очікувати в Польщі, Литві та Латвії зменшення тиску на кордон з боку мігрантів, здається очевидною.
Олександр Лукашенко надалі експлуатуватиме транзакційний підхід Дональда Трампа і пропонуватиме чергові партії в’язнів в обмін на нові жести визнання та економічні вигоди. Його мета очевидна — у політичному вимірі це зустріч із Трампом, найкраще в Мінську, хоча б при нагоді саміту Трамп-Путін. ʼ
Білоруська столиця — це для нього також омріяне місце на українсько-російські переговори, адже такі ж переговори у 2014 та 2015 роках дозволили йому оголосити себе майже головним гравцем так званого мирного процесу. В економічному вимірі найважливіше для нього скасувати американські санкції на експорт калійних добрив — до їх введення це був флагманський білоруський товар на світових ринках. Таке рішення США означало б автоматично тиск на Вільнюс, щоб дозволити транспортувати добрива через Клайпедський порт, тобто найвигідніший для режиму маршрут.
Втягуючи Дональда Трампа у торги в’язнями в обмін на припинення політичної та торговельної ізоляції, Мінськ виконує одну з головних цілей Росії, тобто підривання єдності Заходу. Діалог між Вашингтоном і Мінськом, який розвивається, співзвучний із регулярними поїздками до Білорусі очільника МЗС Угорщини Петера Сіярто і з поновленням останнім часом посла в Мінську з боку Словаччини.
Це різко контрастує із дедалі жорсткішою політикою стосовно режиму більшості європейських держав, передусім Варшави та Вільнюса, які сприймають військові маневри «Запад», а також напруженість на кордоні, що її створює Білорусь, як відверто ворожі дії. Росія офіційно не реагує на цю політику Мінська, але стежить за реакціями і сподівається, що Лукашенко поглибить поділи серед західних держав.
Тадеуш Іванський — керівник Групи Білорусі, України та Молдови в Центрі східних досліджень. У 2006—2011 роках працював на Польському радіо для закордону