Зустріч президента США Дональда Трампа і президента України Володимира Зеленського мала стати моментом надії. Натомість стала точкою тверезого усвідомлення ситуації.
«Давайте зупинимося там, де є», — сказав Дональд Трамп після переговорів, наче ставлячи крапку, яку Київ сприйняв як кому. Для когось це звучало як заклик до миру, для інших — як сигнал можливої капітуляції під соусом дипломатії.
«Досить крові, хай історія вирішить, хто переміг,» — додав Трамп.
Ця фраза стала каменем спотикання. У Києві її сприйняли як натяк на “замороження” війни — варіант, який уже коштував світу десятки тисяч життів у кількох локальних війнах, які проводив Кремль.
Posłuchaj Програма Тиждень. Політичні підсумки семи днів.
25:30 TY_1810.mp3 Програма Тиждень. Політичні підсумки семи днів.
Надія на Tomahawk і холодний душ після переговорів
Ще напередодні зустрічі в Вашингтоні серед українських дипломатів ходили чутки про можливе постачання крилатих ракет Tomahawk. Вони мали б забезпечити Києву можливість бити по тилових позиціях ворога.
Однак уже після телефонної розмови Трампа з Путіним, яка відбулася перед зустрічюю із Зеленським, стало зрозуміло: обіцянки — не означають наміри.
«Можливо, Дональд Трамп від самого початку розглядав це як інструмент для переговорів, а не як реальну бойову пропозицію», — коментує Мацей Мілчановський, професор з Ряшівського університету.
Для Києва це стало черговим сигналом: США більше не готові діяти так, як у перші роки повномасштабної війни. Політичний клімат у Вашингтоні після повернення гасла «America First» змінився — разом із ним змінилося розуміння ролі Америки у світі. Така позиція виглядає прагматичною, але для Києва — небезпечною.
«Ми не починали цю війну, але ми не можемо просто зупинитися, коли ворог стоїть на нашій землі», — відповів Володимир Зеленський, коментуючи ідею “замороженого фронту”.
Україна, виснажена після двох років повномасштабної війни, шукає не компромісу, а гарантій. Але у Вашингтоні дедалі гучніше говорять про економію, а не про розширення допомоги. І це — виклик, який Київ ще не навчився долати.
Невидимі втрати: війна, що триває
Професор Анджей Шабацюк з Інституту Центральної Європи не приховує скепсису: «Не бачу реальних шансів на великий прорив, хоч Дональд Трамп цього прагне. Путін не має стимулів до поступок, нинішня ситуація для нього вигідна. Зупинитися — означає визнати поразку».
Війна перетворилася на виснажливий марафон. Обидві сторони зазнають втрат, і жодна не має достатньої переваги.
«Україна не здатна повністю відбити окуповані території, але жоден політик не може сказати це вголос — це буде політичне самогубство» — зізнається один із українських розвідників, слова якого цитує польський експерт.
Фронт живе в реальності дронів і окопів, де навіть доставка води чи евакуація поранених часто відбувається за допомогою роботизованих систем. Війна стала технологічною — і саме тому може тривати роками.
Світ після ілюзій
Зустріч Зеленського і Трампа не принесла прориву, але стала дзеркалом епохи. США прагнуть миру, який не болить їм; Україна бореться за справедливість, яка коштує крові; Європа балансує між втомою і відповідальністю.
А тим часом історія нагадує, що спроби “зупинитися там, де ми є” ніколи не приводять до справжнього миру. Бо між миром і пасткою — лише тонка лінія. І сьогодні саме Україна стоїть на ній.
Лариса Задорожна