Мільярди, мільярди і ще раз мільярди, — росія вливає в свої приручені ЗМІ неймовірні кошти. А цього року виповнюється 20 років, відколи Russia Today почала свою руйнівну дестабілізаційну та дезінформаційну діяльність. Невдовзі після створення каналу першим напрямком, на який росія розширила свій когнітивний вплив, був регіон Близького Сходу. Охопивши незаповнений сегмент в арабському світі, росія здобула низку дивідендів: формує думку про Україну на своїх наративах, сіє розбрат в і без того нестабільному регіоні та підтримує своїх партнерів на Близькому Сході взамін за ті чи інші послуги.
Країни осі зла навчаються одна в одної та вдосконалюють набуті навички у своїх умовах. Це стосується і дестабілізаційної політики, і інформаційних спотворень, і способу спілкування із світовими демократіями, —переконаний експерт із близькосхідних відносин, редактор видання «Україна по-арабски» доктор Мохаммад Фараджаллах.
Щоразу я кажу: коли розпочалася війна на Донбасі у 2014-му році, й путін почав створювати ДНР/ЛНР, він навчався цьому в Ірану. Навчався створювати проксі. А в поєднанні із інформаційною політикою та пропагандою це найсильніша зброя. Не так давно було опубліковано звіт ВВС, де йдеться про те, що, як виявилося, російські медіа ефективніші за російську армію. Російські медіа та їхня пропаганда дала путіну більше плюсів і союзників, ніж його армія і вагнерівці на полі бою. Там насправді працюють спеціалісти. Вони досягають вершин. Але варто розуміти: один лише бюджет Russia Today в арабській версії — 250 мільйонів щорічно. Я ще не згадую про Russia Today російською мовою, Russia Today Еnglish, Russia Today Іспанія і так далі. Тобто там мільярди витрачається щорічно на ці фабрики брехні. Тож можна собі уявити: людина, яка потрапляє під їхній вплив, уже не може самостійно думати. Реальний приклад — житель Донбасу. Він був абсолютно мирним, абсолютно цивільним громадянином, жив простим життям, за енну кількість років став сепаратистом, послуговуючись фактами, яких насправді не існує. Ось яскравий приклад того, що таке російські медіа. І коли ці медіа скеровані проти тієї сторони, яка до такого не готова, як от Україна, звісно вона програє. Тож коли ми говоримо про країну, у якій панує диктатура, й ніякі закони цього не контролюють, а влада сама ж віддає наказ проводити дезінформацію, то це безумовно дуже сприятливе середовище для розвитку цієї індустрії.
Росія від самого початку існування своїх маріонеткових ЗМІ великий акцент робить на поширення дезінформації саме на Близькому Сході. Цей регіон настільки важливий для Кремля, що перша після російськомовної редакції філія телеканалу РТ охопила саме арбськомовний світ, а за приклад Москва взяла формат «Аль-Джазіри», розповідає Лукаш Фидерек.
Ви згадали про «Аль-джазіру» і не дарма. Адже це урядове ЗМІ, і ми повинні дуже чітко розрізняти, чи джерело інформації є джерелом пов’язаним з певною державною політикою. Коротше кажучи, чи оплачується це урядом певної країни чи ні. Al Jazeera є ЗМІ, що фінансується урядом Катару, і під цим кутом зору є інструментом політики Катару. Маленький емірат, але дуже багатий, зі своєю політичною лінією. Ця політична лінія Катару, у двох словах, має свої основні моменти.
Одна з них — популяризація мусульманської ідеології, особливо ідеології, пов’язаної з мусульманським братством, і в ширшому сенсі популяризація ісламу. З іншого боку — це доволі антизахідний підхід і поширення ідеї мультиполярного міжнародного порядку, у якому Катар або загалом арабські країни зможуть посісти фундаментальне місце. І тут сходяться інтереси Катару та росії, в інформаційній політиці яких, особливо спрямованій на арабський світ, дуже гостро стоїть проблема багатополярного світового порядку та занепаду Заходу. І це дуже чітко акцентують. Отже, у нас є певна конвергенція, що однак не є повністю зближенням, оскільки інтереси росії та Катару не є ідентичними, але в них є спільні точки. Наприклад, наратив про слабкість Заходу і просування багатополярного міжнародного порядку, це якраз ті спільні точки. Пам'ятаймо також, що росія, будуючи свій канал RT і Sputnik, певною мірою орієнтувалася на те, що зробив Катар. Крім того, варто нагадати, що російські канали, а точніше ті ЗМІ, які у базі своїй скеровані саме до арабського світу, були створені відносно давно. Тобто ці канали працювали вже від 2007-го року. Тобто це було значно раніше, ніж всі інші мовні редакції того російського конгломерату, які з'явилися пізніше, уже в другій декаді ХХІ століття. Тож бачимо, що росія робить великий акцент на цьому інформаційному середовищі, на дезінформації та на просуванні своїх інтересів в арабському світі, особливо арабською мовою, а також перською та турецькою мовами. Ви повинні це усвідомлювати. І коли ми говоримо про цей тип урядових ЗМІ, нам потрібно підходити до них дуже обережно, усвідомлюючи, що їхнє завдання полягає не стільки в просуванні правди про світ, скільки в просуванні певного бачення пропаганди цього світу, пов’язаного з діями того чи іншого уряду. Зокрема, якщо ми маємо справу, як у випадку з Катаром чи росією, з недемократичними урядами, над якими у нас немає механізмів внутрішнього контролю, і це стосується як росії, так і Катару.
Контроль над ЗМІ не завжди, однак, дає ті результати, на які розраховують. Брак відомостей із першоджерела відкриває ворота до продукування різноманітних припущень, спотворень та домислів. Так, каже політолог та автор подкасту Якуб Катульський, було у випадку Ізраїля, коли той почав боротьбу із ХАМАС після 7 жовтня.
Перш за все, ми маємо фундаментальну проблему з доступністю інформації західних ЗМІ. Коли після 7 жовтня в рамках заходів у відповідь почалася ізраїльська операція в Секторі Гази, Ізраїль суттєво обмежив доступу західних і незалежних журналістів до інформації, отриманої безпосередньо із місця подій, а також вдався до дій, спрямованих на перешкоджання місцевим редакціям транслювати різну інформацію. Ізраїльтяни, звісно, пояснюють, що припинення трансляції Аль-Джазіри відбулося через те, що Аль-Джазіра публікувала дезінформацію, і багато в чому це було в основному правдою, але це також ускладнило західним ЗМІ отримання інформації безпосередньо з джерела. Тому велика частина інформації, яка потрапляє до західних одержувачів, надходить або з арабських ЗМІ, які черпають відомості із "других рук" або від Al-Jazeera, або виключно з повідомлень, які передаються, як це було особливо помітно в перші місяці цієї війни, ізраїльськими ЗМІ чи ізраїльськими військовими структурами. Тому на цей момент дуже важко оцінити, яка частина інформації, доступна західним одержувачам, насправді відповідає дійсності, тому що обидві сторони, як я вже сказав раніше, намагаються маніпулювати цією правдою таким чином, щоб передати свої версії і мають на меті перешкодити противнику поширювати свою версію. Це ми бачимо не тільки в ЗМІ, а й у соціальних мережах. Уже понад рік фіксується дуже активний рух різноманітних ініціатив щодо інформації, з'являються різноманітні типи дрібних ЗМІ, блоги, профілі, які пробують передавати якусь інформацію одержувачам, однак вони також мають дуже обмежену кількість інформації, і її теж важко оцінити, і важко зрозуміти наскільки вона правдива. Ситуація змінилась, коли Ізраїль увійшов у Ліван. А все тому, що там ізраїльські військові уже не мали можливості аж так втручатися в сусідню країну, чи є Ліван суверенною державою, це питання другорядне, однак ізраїльтяни більше не мали можливості так сильно контролювати інформацію. А тому війна в Лівані висвітлюється набагато ширше в ЗМІ. Цілком ймовірно, що саме це посприяло тому, що Ізраїль був більше схильний до перемир’я.
Дуже часто західні ЗМІ при підрахунку жертв серед цивільного населення у Секторі Гази послуговуються цифрами, що їх подає палестинське Міністерство охорони здоров’я, яке як відомо перебуває під контролем ХАМАС. Як розповідає Лукаш Фидерек, Сектор Гази управлявся авторитарно ісламістською та недемократичною організацією ХАМАС, однак не все так однозначно.
З одного боку, це послаблює довіру до цієї влади. З іншого боку, є фактори, які роблять цей масштаб насильства проти мирних жителів видимим. У нас є матеріали від журналістів, у нас є матеріали від громадянських журналістів, від палестинців, які просто показують масштаби ситуації в соцмережах. Нарешті, у нас є матеріали ізраїльських ЗМІ, які також повідомляють і надають інформацію про те, як виглядає операція. І по-третє, ми також маємо фотоматеріали, які показують масштаби руйнування інфраструктури. Це можна побачити на доступних у продажу супутникових знімках. І всі ці потоки інформації впливають на те, що не тільки дані палестинського МОЗ, які контролюються бойовиками ХАМАС, є нашим єдиним джерелом інформації про цей надзвичайно жорстокий спосіб, у який Ізраїль веде війну в Секторі Гази.
Із таким твердженням погоджується і Мохаммад Фараджаллах. За його словами, цифри загиблих палестинців збігається із даними адміністрації в Раммалі.
Стовідсоткової правди ви ніде не знайдете. Це факт. Але щоб розуміти більше в загальній картині, потрібно читати всю пресу. Різну. І звичайно, ідеально, коли є джерела на місці. Коли були опубліковані цифри загиблих мирних жителів, то це не просто цифра була. Палестинське міністерство опублікувало їхні імена. Імена. Навіть дати народження. Можна надіслати запит до Рамали, наприклад. Вона, перебуває під контролем Ізраїля. І запитати про цифри, і вони їх підтвердять. Так, я припускаю, що це не сто тисяч загиблих, але точно поранених може бути саме стільки. Це ми ще не згадуємо про зниклих безвісти, про братські могили. Ми не знаємо цих цифр. Для цього спочатку треба туди увійти. Скільки знищили інфраструктури ми теж не знаємо. Для цього потрібні міжнародні розслідування. Однак Ізраїль проти, Ізраїль не пускає. Значить має на те причини. Хочу нагадати, Карім Хан, представник міжнародного суду, приїжджав у Рафіах, де він просив його пустити. Проте дозволу йому не дали. Єгипетська сторона запросила в Ізраїля дозвіл, а Ізраїль не дав такого дозволу представникові міжнародного суду. Питання чого боїться Ізраїль? Що міжнародний спостерігач міг там побачити? Ізраїль не впустив його, бо все стане очевидним. Повірте доказів більш ніж достатньо
Збільшення інформації про дії Ізраїлю в Секторі Гази ускладнюють Ізраїлеві підтримку свого хорошого реноме, — запевняє Якуб Катульський. За його словами, для Тель-Авіва важливим елементом є запевнити Західний світ у своїй правоті, і це також помітно у значній активізації ізраїльської дипломатії. І хоч до цифр, які подає палестинське Міністерство охорони здоров’я, варто підходити дуже обережно, підрахунки з огляду на попередні конфлікти переважно співпадали із прогнозами.
Так, абсолютно точно, це Міністерство охорони здоров’я Палестини в Секторі Гази, воно контролюється ХАМАСом. Однак ми також маємо зауважити одну річ: немає нікого іншого, хто контролює Міністерство охорони здоров’я в Секторі Гази, крім ХАМАС. Теоретично ми повинні мати сумніви щодо цих цифр, тому що це — міністерство, яке контролює одна з воюючих сторін. Однак альтернативою є оцінки, надані ізраїльськими військовими. Вони часто нижчі, хоча й не завжди. Однак у минулому, коли ми дивимося на попередні конфлікти між Ізраїлем і ХАМАСом, Палестиною, ісламським Джихадом, кількість жертв, про яку повідомляло Міністерство охорони здоров’я в секторі Гази, збігалося з підрахункам, проведеним після війни. Їх робили різні агентства ООН, і ці дані уже не ставили під сумнів. Це не означає, що в цьому конфлікті вони не будуть іншими, але маємо зауважити, що в таких конфліктах це коригування швидше за все відбувається, тому що із частиною потерпілих вдається зв’язатись. Встановлюють зв'язок із родинами, який було втрачено, хтось пропав безвісти, вважався загиблим, але через деякий час його знайшли. І також в Ізраїлі кількість жертв була скоригована. 7 жовтня, якщо мені не зраджує пам'ять, ізраїльтяни повідомили, що кількість жертв була близько 1800, і протягом кількох місяців це число також було скориговано. Сьогодні ми говоримо про 1200, що фактично на одну третину менше. Тому мені здається, що ми повинні з недовірою ставитися як до оцінок палестинських втрат, так і до оцінок ізраїльських втрат, ще й тому, що — як ми почали це інтерв’ю — цифри втрат, повідомлені в цьому конфлікті, є елементом когнітивної війни. Зростаюча кількість палестинських жертв також має на меті (особливо тому, що це ефективний механізм) переконати західну громадську думку в тому, що палестинці мають рацію, або переконати їх, що палестинці є слабшою стороною і жертвами ізраїльського гноблення. Подібно до того, як ізраїльський акцент на кількості жертв на початку 7 жовтня в перші тижні та місяці також мав на меті викликати певне співчуття Заходу. Сьогодні це співчуття ізраїльтяни вже майже повністю втратили. Тому скільки палестинців постраждало, ми не знаємо. Станом на зараз у нас немає способу перевірити, чи має ця цифра бути меншою на тисячу, дві тисячі, третину чи половину. Ми зможемо про це говорити тільки після закінчення бойових дій.
У всіх цих діях так чи інакше простежується потреба усіх сторін мати вплив на громадську думку західного суспільства. І також у це росія вкладає значні кошти, навіть якщо на перший погляд здається, що її співпраця із Північною Кореєю вже точно до Близького сходу ніякого стосунку не має. Світ так тісно поєднаний, що ефекти метелика простежуються на будь-якому малопомітному рівні, — каже Якуб Катульський.
Ну, якщо ми говоримо також про Північну Корею та росію, то питання залученості в цей конфлікт, звичайно, не таке просте, тому що Північна Корея і Росія в першу чергу беруть безпосередню участь у бойових діях в Україні, і може здатися, що російсько-корейська співпраця в Україна не має прямого впливу на ситуацію на Близькому Сході, але є обґрунтоване припущення, що Росія, навіть якщо вона не підживлює цей конфлікт, то принаймні ним активно користується. Їй на руку хаос в Ізраїлі, в Секторі Гази, в Лівані, хоча б тому, що, як ми бачимо, західні ЗМІ значною мірою втратили інтерес, або, можливо, не стільки втратили інтерес, скільки перенесли значну частину свого інтересу на те, що відбувається на Близькому Сході. В цьому контексті російська співпраця з Іраном, ХАМАС, Хезболлою, навіть якщо вона неформальна, безперечно дуже на користь Росії, яка не припиняє свого наступу на Україну. Тому їй сильно подобається, що вдалося відвести інтерес Заходу, західних ЗМІ та західної громадської думки, насамперед, з українського напрямку.
Усе що робить росія, в усіх сферах — від внутрішньої політики до дезінформації в арабському світі — геть усе спрямовано прямо чи опосередковано на те, аби загарбати Україну. І це не в останню чергу проявляється у її підходів до подачі інформації на близькому Сході, адже формувати думку арабського світу про арабський світ росіянам не вдасться
Їхню роботу видно лише, коли вона стосується однієї теми - України. Тому арабські медія не презентують Україну, вони про неї нічого не знають або знають дуже мало. І росія та російські медіа заздалегідь, можна сказати одразу на старті наймали багато тих, які цілеспрямовано скеровують арабсько мовний світ проти України.
Тож коли одна сторона представлена достатньо розгорнуто, це росія, а Україна не представлена взагалі, звісно росія заповнює цю нішу і створює Україні в арабському сегменті такий образ, як їй треба.
До цього додається абсолютно провальна зовнішня політика України, на жаль. І ось так це все грає росії на руку. А якщо ми говоримо про питання Близького Сходу, то ні, звичайно, росія не може вплинути на Міддл-Іст у питанні формуванні громадської думки про внутрішні процеси. Наприклад, у протистоянні між еміром Катару і саудівським принцом. Тут вони безсилі. Тому що ці медіа самі усе знають. Вони володіють ситуацією, знають передісторії, мають повну картину, на відміну від відомостей про Україну. Тож коли ми говоримо про Україну чи навіть Білорусь, то ці теми, ці медіа вони не знають майже нічого, і росія наповнює цю прогалину своєю дезінформацією. Як не крути, — це промах, на жаль, нашої держави України. На жаль, це правда.
Про свободу слова на Близькому Сході радше не йдеться. Хоча у цьому сегменті арабські медіа також до певної міри між собою конкурують. Як зазначив Махмад Фараджалах, близькосхідні медіа добре розбираються у своїх питаннях, тож навіть Іран не в змозі впливати на цей стан речей. Як і не до кінця може просувати власні наративи на заході, — розповідає Якуб Катульський
Якщо йдеться про саму дезінформацію, то іранці не мають достатньо сильного впливу на ЗМІ та громадську думку на Заході. Я вважаю, що інформація, яка надходить з Ірану, сприймається з великою обережністю. Також іранці не контролюють важливі ЗМІ, які могли б транслювати їхнього бачення світу. Навіть найважливіші арабомовні засоби масової інформації, такі як Аль-Арабія чи Аль-Джазіра, не повністю сприятливі для Ірану, Аль-Арабія точно ні, Аль-Джазіра прихильна до Ірану у певних аспектах, окремих вузьких питаннях. Адже Іран теж залучений до простияння та суперництва з іншими країнами в Перській затоці або на Аравійському півострові, тому іранці не в змозі здійснювати такий вплив на західну громадську думку, яка була б їм вигідна.
Власне тут на допомогу приходить росія. Тож постачання Шахедів для щоденних нападів на українські міста — не єдиний вимір співпраці. Країни ще й вчаться одна в одної, укріплюючи вісь зла уже не перший рік, припускає Лукаш Фидерек
Мені здається, що вони навчаються навзаєм. Великим зрушенням для розвитку цих відносин стала так звана арабська весна, яку також сильно підтримав Катар. 2011 рік став переломним як для Ірану, так і для Росії. Саме тоді лідери обох країн усвідомили, наскільки потужний вплив можна здійснювати за допомогою іноземного апарату дезінформації. З одного боку, вони злякались цього і посилили контроль над власними суспільствами, унеможливлюючи діяльність вільних ЗМІ шляхом цензури таких платформ, як соціальні медіа, або шляхом запобігання доступу до інформації з вільного світу. По-друге, вони дуже багато працювали, щоб розвинути у своїх громадян, як в Ірані, так і в Росії, таке переконання, що все, що йде із Заходу, є якимось поганим і непатріотичним, що не можна використовувати інформацію чи сприяти особистої свободи, будучи хорошим громадянином Ірану чи Російської Федерації. Так, це переконання дуже міцно закріпилося і продовжує вкорінюватись. Тому я думаю, що ці дві країни уважно спостерігають одна за одною та вчаться одна в одної. Мені важко сказати, хто з них учень, а хто вчитель у цій сфері інформаційної політики. Я думаю, що і один, і другий скеровують значні ресурси, вербуючи тисячі офіцерів, чи то зі служб безпеки, чи людей, пов’язаних із пропагандистським апаратом слідкувати за останніми тенденціями та реагувати на будь-які загрози шляхом дискредитації дисидентів чи незалежних експертів у країнах за межами своїх кордонів. Усе це для того аби мінімізувати загрози для режимів, тобто загрози критики цих режимів. З іншого боку, для того щоб розширити свої можливості на міжнародній арені, тобто здатність впливати та послаблення країн, які вони сприймають як конкурентів, противників чи навіть ворогів. Власне в російській інформаційній доктрині прямо говориться про війну, а не про конкуренцію. Метою операцій інформаційного впливу чи когнітивної війни є перш за все удар по бойовому духу та психологічній стійкості противника.
Саме на це скерована російська пропаганда у війні з Україною. Тож на думку експертів, заборона російських засобів масової дезінформації на заході значною мірою скоротили спроможності Кремля сіяти хаос та розбрат. Однак, як зауважує Якуб Катульський, Кремль, які і решта автократій, тримає руку на пульсі і переходить зі своїми бацилами фейків у соцмережі.
Великою мірою спроможність Росії теж скоротились впродовж останніх років. Хоча б через закриття та унеможливлення мовлення Russia Today. Разом із тим у нас є ще інший аспект. Йдеться про використання соціальних мереж. Бачимо чітко, що останніми роками та місяцями велику популярність здобув ТІК-ток. А ми також не розуміємо до кінця тих алгоритмів, які керують тік-током. Проте бачимо, що велика частина молодих користувачів, особливо молодих мужчин, отримують контент, який можна окреслити як крайньо правий. Цей зміст ставить під сумнів існування міжнародного права, ставить під сумнів ліберальну демократію світу, а до цього ще також контент, який формує невдоволення із стосунків між чоловіком та жінкою. І на мою думку, це все вписується в російсько-китайську проекцію сили, що дестабілізує громадський порядок. Це зовсім необов’язково зачіпає конфлікт на Близькому Сході. Але це саме та сила, і про це треба пам’ятати, яку Росія та Іран спроможні проектувати на суспільство.
Експерти сходяться на думці, що загострення ситуації із дезінформацією, маніпуляції фактами та відвертою брехнею — не уникнути. Відтак їхній заклик незмінний: читати якомога більше із різних джерел.
PRdU/І.Я.