Виправдувальний вирок Бородянського районного суду Київської області щодо російського росгвардійця Євгена Мурзінцева, обвинуваченого у мародерстві під час окупації Київщини, спричинив один із найбільших юридичних скандалів воєнного часу. У соціальних мережах миттєво піднялася хвиля обурення: українці не розуміють, як представника армії-агресора, за даними слідства, викритого у пограбуванні приватного будинку, могли визнати невинним. Прокуратура вже подала апеляцію, проте сам факт рішення викликав дискусію про межу між правосуддям і справедливістю під час війни.
Політолог Ігор Чаленко вказує, що масштаби злочинів російських окупантів на Київщині створюють контекст, у якому подібні вироки сприймаються як моральний шок. Він нагадав, що слідство встановило, що Мурзінцев перебував у складі військової частини Росгвардії №6720, а під час відступу через Білорусь відправив з Мозиря посилку вагою 24 кілограми з так званими «особистими речами», що фактично збігалися з переліком викраденого з будинку мешканки села Блиставиця. У матеріалах справи містяться фото та відеодокази, деталізація телефонних з’єднань і свідчення потерпілої.
З огляду на це Ігор Чаленко вважає незрозумілим, чому суд вирішив, що доказів недостатньо. «Коли адвокат, оплачений українськими платниками податків, домагається виправдання російського мародера, це виглядає не як тріумф права, а як підігрування агресору», — сказав політолог. Він додав, що навіть якщо доказова база не є абсолютно бездоганною, її обсяг «на 99,9%» вказує на причетність підозрюваного до вчинення воєнного злочину.
Проте експерти з прав людини наголошують: юридична реальність не може базуватися на емоціях, і найскладніші, навіть морально нетерпимі справи мають розглядатися відповідно до міжнародних стандартів справедливого суду. Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко пояснив, що адвокат в системі безоплатної правової допомоги не є представником держави та не виконує політичних завдань, а має виключно захищати інтереси обвинуваченого.
За його словами, особливо в справах, де загрожує довічне ув’язнення, присутність захисника є обов’язковою, бо в заочних процесах він має контролювати дотримання процедури та вказувати на слабкі місця у доказах. «Адвокат стежить за дотриманням процесуальних норм і забезпечує ефективний захист. У цій справі він поставив питання, чому саме ім’я Мурзінцева фігурує у звинуваченні. Факт розкрадання майна встановлений, але залишилися сумніви, чи був це саме цей військовослужбовець», — пояснив правозахисник.
Він зазначив, що рішення суду першої інстанції ще не набрало законної сили, а прокуратура має місяць, щоб оскаржити його в апеляційному порядку. Апеляційні інстанції в Україні вже не раз змінювали вироки навіть у чутливих справах. Так у справі російського сержанта Євгена Шишімаріна суд першої інстанції засудив його до довічного ув’язнення за вбивство цивільного на Харківщині, але апеляційний суд скоротив термін до 15 років, спираючись на правову оцінку обставин злочину.
За словами Павліченка, виправдувальний вирок Мурзінцеву може стати важливим прецедентом: «В Україні немає виключно обвинувального правосуддя. Із 180 справ про воєнні злочини росіян є 180 обвинувальних вироків. Тепер з’явився перший виправдувальний, що свідчить про реальне оцінювання фактів і дотримання принципу змагальності».
Статистика свідчить, що українське правосуддя має справу з безпрецедентною кількістю злочинів російських окупантів. Генеральний прокурор Руслан Кравченко раніше повідомляв про близько 190 тисяч кримінальних проваджень, що стосуються воєнних злочинів РФ. Цей масив роботи створює тиск на систему, але водночас посилює вимогливість до процесуальної роботи та доказових стандартів.
Суспільна реакція на вирок Мурзінцеву оголює фундаментальну дилему: як поєднати справедливе покарання для злочинців із вимогами правової держави, яка не може дозволити собі спрощення процедур навіть в умовах війни. У ситуації, коли країна переживає трагедію масових убивств, катувань і пограбувань, кожен формальний прорахунок у суді сприймається як образа для всіх потерпілих.
Водночас правозахисники нагадують, що саме здатність дотримуватися закону й уникати емоційної упередженості визначає, чи зможе Україна після війни домогтися міжнародного визнання рішень щодо злочинів Росії. Від того, наскільки зразково було проведено кожен процес, залежатиме сприйняття українського правосуддя у світі та готовність міжнародних партнерів визнавати його вердикти.
Олександр Савицький