Стратегія війни Росії проти України за останні роки суттєво змінилася: Москва дедалі активніше поєднує військовий тиск із інформаційними та економічними інструментами впливу. Про це свідчать оцінки старшого аналітика фонду «Повернись живим» і консультанта Національного інституту стратегічних досліджень Миколи Белєскова, який вважає, що фронт уже не обмежується лінією зіткнення – простір війни перетворився на динамічну зону, де відстань між позиціями сторін заповнена багатокілометровим полем «смерті», знищення та тотального використання технологій.
Белєсков наголосив, що саме новий характер бойових дій визначає перспективи переговорів про завершення війни. На його думку, стабілізація фронту є передумовою для будь-якого діалогу з Москвою, але наразі цього не видно: у поточних умовах російське керівництво й надалі сподівається просувати лінію фронту щонайменше на локальних напрямках. За словами експерта, зрушення позицій у 2024 році вже перевищили рівень 2023-го, що свідчить про новий формат воєнної динаміки.
Він вважає, що попри патову ситуацію, Росія все ж здобуває ефект поступового «витіснення» українських сил: у попередні роки вона припустилася помилок, але здобутий досвід використала для адаптації та тактичного перегрупування. Як підкреслив експерт в одній із ключових оцінок, лінія фронту все ще рухається, а тому «поки Путін вважає, що може просуватися, переговори будуть беззмістовні».
Росія вже зробила висновки зі своїх невдач минулих років і почала застосовувати іншу тактику. Нині активізувалася стратегія інфільтрації та просочування, в той час як масовані штурми піхоти, які використовувалися під Бахмутом, відійшли на другий план. Белєсков вважає, що ключовою зміною стало формування нової безпілотної компоненти: дрони стали головним інструментом спричинення втрат і руйнування оборонних позицій. Він пояснює, що українська стіна дронів ефективна проти механізованих штурмів, але не проти тактики інфільтрації, яку Москва постійно вдосконалює.
13:09 01E141D0.mp3 Стратегія виснаження: як Росія адаптує війну проти України та що цьому може протиставити Київ
На думку експерта, в результаті фронт набув ширини і розтягнувся в глибину так, що класичні механізовані дії стають дедалі менш ефективними, а їхнє місце займають високоточні технології. Ці технології активно використовує і українська сторона. Белєсков зазначає, що українське військо навчилося використовувати рої ударних дронів із великою дальністю для знищення економічного потенціалу Росії.
Однак для справжнього стратегічного ефекту цього недостатньо – потрібні ракетні системи середньої та малої дальності, яких Україна досі не має у достатній кількості. Як наголосив експерт, збільшення інтенсивності ударів вже видно, але «щоб це мало стратегічний вплив, цих ударів повинно бути більше» і вони мають бути комбінованими. Запити України на системи озброєння не є політичними забаганками – це прямий воєнний запит, і лише дотримання симетрії в ударах дозволить Києву підвищити свої переговорні позиції.
За оцінкою Белєскова, потенціал ракетної промисловості в Україні існує, адже країна була одним із ключових центрів ракетобудування СРСР. Але надолужити втрачене за кілька років неможливо, тому військова допомога союзників стає критично важливою. Змінюється й ставлення Європи: там усвідомлюють, що війна вже виходить за межі України.
Аналітик навів промовистий приклад із риторики німецького політичного керівництва: «Європа ще не у стані війни, але вже точно не в стані миру». Водночас Росія чекає на новий електоральний цикл у країнах Європи, сподіваючись, що до влади прийдуть популісти, які відмовляться від допомоги Україні. При цьому, за словами експерта, Москва робить ставку й на розчарування біженців, інформаційний вплив на них та можливість їхнього використання для дискредитації України.
На думку Белєскова, війна – це не тільки бої на фронті, а й боротьба за сприйняття реальності. Інформаційний простір став ареною протистояння не меншою мірою, ніж фізичний фронт, і Росія активно використовує це. Експерт зазначив, що нинішній інформаційний потік має деструктивну функцію: «Більшість новин, які ми вважаємо важливими, такими не є».
Белєсков наголосив, що інформація часто є важливішою за військові механізми, а поширення соцмереж створює умови для впливу на цілі суспільства. Ситуація, на його думку, стала дзеркальною до холодної війни: тоді громадяни СРСР слухали західні радіостанції, а тепер Росія ізолює своє населення і намагається використати пропаганду проти інших країн.
Демократії, як зазначає аналітик, переживають кризу – політичну, соціальну та економічну. І авторитарні режими активно тиснуть на ці слабкі місця, намагаючись посилити недовіру до системи та підірвати віру в демократичну модель розвитку. Цим користуються Росія, Китай, Іран та інші держави, які в інформаційному полі намагаються показати Україну і Європу як вразливу та невизначену сторону глобального конфлікту.
За словами експерта, сучасна війна стерла межу між тилом і фронтом – поле бою перемістилося до свідомості людей: «арена протистояння – це мізки кожної людини», а це нові можливості для агресора. Белєсков також сказав, що попри сили Росії в живій силі та темпах виробництва військової техніки, головна перевага України – це її люди. Він пояснив: технології не замінюють людського фактору, і саме мотивація українців стала ключем до зупинення російського наступу у 2022 році.
Експерт наголосив, що людський потенціал – це те, що утримує фронт, не даючи йому остаточно впасти, попри загрози та виснаження. Повномасштабна війна триває вже майже чотири роки. Белєсков нагадує, що під час І Світової війни тривалість бойових дій спричинила падіння кількох імперій, проте сьогодні Україна стоїть попри всі втрати. Хоча фронт просідає, він не розсипався, а це означає, що країна не програла.
Війна застигла у складній фазі, але бажання капітулювати в України немає – держава продовжує шукати рішення, навіть якщо поки що не бачить швидких виходів із ситуації. Сам факт того, що Україна утримує фронт, на його думку, вже є важливим чинником її історичної стійкості та шансом на стратегічний перелом, впевнений експерт.
Україна сьогодні перебуває на межі технологічного розвитку та людської витривалості. Від того, чи зможе вона поєднати мотивацію суспільства, підтримку союзників та внутрішню здатність до адаптації, залежить не лише її виживання, а і безпека Європи загалом.
Олександр Савицький