Спроби Росії запустити «мирний процес» навколо війни проти України знову перетворилися на інформаційну спецоперацію, що мала на меті розхитати ситуацію всередині України. За оцінками експертів, жодного повноцінного переговорного процесу не існувало — було радше відпрацювання побажань і документів, які відповідали російським інтересам. Кремль не змінив своєї позиції: вимога відмови України від НАТО, вихід із чотирьох областей і скорочення армії залишаються незмінними. На думку аналітиків, усе це свідчить про відсутність готовності Москви до реальних компромісів.
Американська сторона певною мірою була втягнута у процес обговорення. Однак Кремль скористався ситуацією у власних інтересах, щоб створити враження розколу в українському суспільстві. Учасники аналізу підкреслили, що галас навколо перемовин радше був спецоперацією, покликаною «розхитати Україну зсередини». Проте час працює на Київ: триває ураження тилів Росії, зокрема нафтогазової промисловості, а українські спецслужби продовжують завдавати ударів по Новоросійську.
Український політтехнолог Тарас Загородній вважає, що дипломатичні ініціативи Кремля наштовхнулися на протидію як в Україні, так і на Заході. Він зауважив, що у США існує внутрішня дискусія, але «американський народ категорично проти тиску на Україну», попри те, що на адміністрацію чиниться тиск з боку політичного істеблішменту.
11:21 01E17D70.mp3 Переговори навколо мирного плану: стратегічні ілюзії Кремля та реальні тенденції
На тлі наближення виборів і внутрішніх скандалів у США Кремль намагався використати момент, але не врахував системного опору. Зберігається відсіч і на військовому рівні, адже Україна продовжує «мочити нафтогазову промисловість Росії», а удари по енергетичній інфраструктурі не припиняються.
Водночас експерти звертають увагу на те, що Росія втратила контроль над сценарієм переговорів. За словами співзасновника Національної платформи стійкості та згуртованості Олега Саакяна, Путін нині змушений «якось з’їхати» з процесу, який почали надто серйозно розглядати у США. Він наголосив, що 19 пунктів умов, які розглядалися, не задовольняють ні Україну, ні Росію — це компроміс, який виявився неприйнятним для обох сторін. Кремль сподівався «взяти кавалерійським наскоком», але це не спрацювало, і росіяни не можуть погодитися на жорсткі умови.
Особливу роль, на думку Саакяна, відіграє політичне мислення Дональда Трампа. Останній, як зазначається, живе у парадигмі сили, де Росія сприймається як потужніша сторона, тому Україна нібито має «радіти самому факту збереження держави». Ця логіка випливає з уявлення про силу як основу політичного рішення. Однак, підкреслює експерт, війна між Росією та Україною — це не гра великих проти малих на ринку, а війна витривалості, де перемагає не той, хто сильніший, а той, хто здатен довше протриматися.
У цьому контексті наводиться ключовий аргумент: слабке місце України — проблеми сил оборони, кадрові виклики, потреба реформування військової системи та мобілізаційної політики. Водночас найуразливішою ланкою Росії є економіка, яка «буквально сиплеться шматками». Експерт переконаний, що реальна ситуація в РФ гірша, ніж навіть припускають у відкритих оцінках, оскільки відомості про економічні проблеми частково приховуються, але те, що «вилазить крізь пальці», вже вказує на глибоку кризу.
Проте Москва намагається нав’язати свої умови і просуває ідею заморозки конфлікту. За повідомленнями західної преси, відбулися зустрічі в Абу-Дабі, де обговорювався меморандум про завершення війни. Аналітики звертають увагу на можливу присутність голови Головного розвідувального управління Міноборони України Кирила Буданова, що свідчить про фокус переговорів на військовій площині: починає домінувати логіка ресурсів та можливостей тривало вести війну.
Обговорювався варіант замороження конфлікту на двох областях із включенням питань Каховської ГЕС та Запорізької АЕС. Росія нібито сигналізує готовність дозволити добудову гідроелектростанції та спільне використання енергоресурсів під контролем США або навіть України. Це, як визнається, мінімальні поступки, але вони свідчать про визнання проблем із відновленням критичної інфраструктури на окупованих територіях.
Експерти припускають, що у військовій площині сторони можуть дійти порозуміння, що перемогти неможливо, і тоді військові можуть запропонувати «стоп». Політичне рішення при цьому буде залежати від Києва. За оцінками, все може залежати від того, наскільки швидко команда Зеленського буде готова опрацювати можливий план, який у формулі «50 на 50» міг би бути прийнятним для обох сторін. Проте наголошується, що навіть у такому сценарії вирішальним стане питання дотримання червоних ліній — без цього Україна не погодиться на угоду.
Такі ж обмеження існують і для Росії: Кремль претендує на значно більше, ніж можуть запропонувати європейці чи американці. Якщо пропоновані умови не збігатимуться з очікуваннями Москви, вона їх не підпише. Таким чином, нинішній формат перемовин має значні внутрішні суперечності і поки не демонструє реального виходу на політичний компроміс.
У підсумку, як стверджують українські експерти, переговорний процес може перейти до активної фази в найближчі пів року. Однак кожна зі сторін має різні стратегічні інтереси, а отже перспектива замороження війни зберігається, але не гарантується. Вирішальними стануть не лише дипломатичні, а й економічні та військові ресурси. Саме вони визначатимуть, хто зможе триматися довше, і чи буде будь-який компроміс можливим взагалі.
Олександр Савицький