«Війна є продовженням політики іншими засобами», колись таке сказав Карл фон Клаузевіц – прусський генерал і відомий військовий теоретик.
У клаузевіцівському розумінні війни як продовження політики іншими засобами російська пропаганда виступає окремим фронтом – історичним і символічним. Пропагандистська, агресивна імперська візія минулого, що відтворюється в офіційному дискурсі, слугує виправданню агресії, підмінюючи історичну науку міфологізованими наративами про «спільну долю», «історичні землі» та «відновлення справедливості». Саме так російська пропаганда робить війну логічним і нібито закономірним наслідком історії, а не політичного вибору.
На цьогорічному XXXIII Ярмарку історичної книжки у Варшаві відбулася панельна дискусія: «Машина брехні: совєтська та російська пропаганда у війнах ХХ–ХХІ століть».
Під час неї доповідачі обговорили, яким чином совєтська пропаганда закладала підвалини імперського мислення, які методи впливу вона використовувала під час Другої світової війни, а також як ті самі наративи відроджуються сьогодні в російській інформаційній війні проти України та Польщі.
Першим з доповідачів був професор росієзнавець Геронім Ґраля з факультету Artes Liberales Варшавського університету. Він звернув увагу на історичну тяглість мислення в Росії в її агресивній політиці й інструменталізації історії в імперських цілях:
«Якщо придивитися до того, яким чином російська, а раніше московська держава, у своїх різних іпостасях, апелює до історії як до аргументації історичної й політичної, ми дійдемо вражаючого висновку: попри розвиток технологій, цей арсенал у своїй суті послуговується тими самими “зарядами”. Можна навести нещодавній приклад, коли в офіційно підготовленій розмові з російським школярем на запитання, де проходять кордони Росії, Путін відповів, що Росія не має кордонів. І мушу вас засмутити: Путін цього не вигадав. Не помітили цього й польські коментатори. Путін скористався класичною фразою видатного російського поета й дипломата Тютчева, який ще в ХІХ столітті стверджував, що у Росії кордонів не має».
Як каже Геронім Ґраля, історична політика путінської Росії апелює до певного канонічного пантеону героїв, який був сформований ще в совєтські часи:
«Добре це відображає відома промова товариша Сталіна під час параду з нагоди річниці Жовтневої революції 7 листопада 1941 року – того самого відомого параду, з якого війська, що маршували Червоною площею, прямували безпосередньо на фронт, стримувати Вермахт на підступах до Москви. Тоді генсек сказав так: “Нехай надихає вас у цій війні мужній образ наших великих предків – Алєксандра Невського, Дмітрія Донського, Кузьми Мініна, Дмітпія Пожарського, Алєксандра Суворова, Міхаіла Кутузова”. Нагадую, що вже зовсім незабапм частина цих героїв стане впізнаваними символами системи нагород у російській армії, де саме нагороди – ордени Суворова, Кутузова тощо – мають уособлювати патріотизм і заслуги».
Професор Ґраля наголошує: захопивши Крим і почавши у 2014 році війну з Україною, Росія використала цілий інструментарій задля легітимізації своєї агресії. Зокрема, Кремль оживив поняття «Новоросія» та «Малоросія» по відношенню до України та висунення нібито споконвічних прав Москви на українські землі:
«По-перше, це перетягування спадщини давньої Русі, тобто Русі Київської. Ковдру тягнуть на Москву: в Москві зводять гігантський пам’ятник Володимиру Великому як “апостолу Росії”. Крим трактується, як каже Путін, вже як “священна гора Росії”, а не Русі. Про Херсонес у Криму росіяни кажуть: “це наш Єрусалим”, “наша Галілея”, “купіль хрещення Росії”, знову ж таки – не Русі».
Тим часом, сьогодні у розпорядженні Росії є нові технології і методики, які дають можливість ще ефективніше діяти. Власне про це йшлося у виступі Марціна Костецького, керівника аналітичного центру «Демагог», який власне і займається аналізом, викриттям та протидією пропаганді і дезінформації.
Костецький звертає увагу, що є низка ресурсів, які вдають, що вони «незалежні», а насправді безпосередньо пов’язані з Росією, зокрема про це свідчать хоча б IP-адреси. Це вже не кажучи про контент.
У Польщі такими порталами є, наприклад, «Polski Kompas» чи «Niezależny Dziennik Polityczny».
Як каже експерт, любові до Росії у Польщі небагато, зате Кремль вміє експлуатувати теми, які здатні підвищувати рівень ненависті до України. Однією з таких тем є Волинська різанина, як цю трагічну сторінку історії окреслюють поляки, і Волинська трагедія, про що воліють говорити українці:
«Скажімо, був такий deepfake, тобто справжній відеозапис, у якому змінено звук і жестикуляції губ – із професором, який займається ексгумаціями жертв Волинської різанини в Україні. У цьому фейковому відео він нібито говорить, що український уряд заборонив проведення ексгумацій. Це ще й було підкріплено підробленим документом, нібито виданим якоюсь українською установою, яка нібито видала таку заборону.
Ця інформація, імовірно, мала викликати в поляків злість і ненависть, зруйнувати аргумент, який намагався використовувати польський уряд: мовляв, ситуація в політиці пам’яті не така вже й погана, Україна йде на певні поступки, дозволяючи ексгумації хоча б у кількох місцях. Навіть цей, треба визнати, слабкий аргумент намагалися знищити повністю фальшивою інформацією».
Експерт також звертає увагу, що є також теми, які на перший погляд не пов’язані з війною Росії проти України, але можуть послаблювати підтримку для країни, яка бореться з агресором:
«Наприклад, через ці канали активно поширюються різноманітні теорії змови. Можна було помітити, що після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну багато таких каналів змінили свій фокус із антивакцинаторського й антипандемічного на проросійський та антиукраїнський».
Ідеологічною основою для ведення цієї геноцидної агресії є міф так званої Великої вітчизняної війни і боротьба з міфічним «укронацизмом». Темі цього міфу в контексті нинішньої нинішньою агресією проти України був присвячений виступ третього учасника згаданої панельної дискусії, що пройшла в рамках XXXIII Ярмарку історичної книги. Ним був професор Григорій Касьянов з Університету Марії Склодовської-Кюрі у Любліні, де він працює з восени 2021 року, а до цього впродовж 18 років був пов’язаний з Інститутом історії України Національної Академії наук України:
«Йдеться про еволюцію міфу – від міфу «великої перемоги» до культу агресії, сьогодні спрямованої проти України, але потенційно й проти всіх сусідів. До прикладу, це формула “Ми можемо повторити”. Цю формулу було винайдено 2012 року, а особливої популярності вона набула у 2014-му, коли почалася агресія проти України.
Таким чином міф Великої вітчизняної війни стає інструментом національної інтеграції, особливо в багатонаціональній і багатоконфесійній державі. Важливим елементом є сакралізація – перехід від пам’яті до громадянського культу. Від початку XXI століття пам’ять про війну свідомо перетворюється на форму квазірелігійного державного культу».
Георгій Касьянов зазначає, що ключовим елементом є образ росіян як «народу-переможця»:
«Перемога тут має не лише військовий, а й моральний характер: росіяни постають як народ, що в найважчих умовах виявив незламність, самопожертву й здатність до мобілізації. Цей етос функціонує як універсальне виправдання сучасних дій держави. Якщо народ довів свою велич у минулому, він нібито повинен демонструвати ту саму поставу й сьогодні».
Загалом важко не погодитися з висновками і аналізом професора Касьянова. Проте є одне «але».
18 січня 2022 року Георгій Касьянов взяв участь у вебінарі, організованому Російським історичним товариством за участі керівника Служби зовнішньої розвідки Росії Сергія Наришкіна. Захід був присвячений Переяславській раді 1654 року.
Під час цієї онлайн-зустрічі, зрозуміло, лунали всі відомі російські пропагандистські тези, зокрема про «росіян, білорусів і українців», про що заявив той же Наришкін. Касьянов все це не лише не заперечив, але й під час онлайн зустрічі кепкував з української влади й українських колег-істориків і жалівся, що контакти російських і українських істориків викликають нездорове зацікавлення патріотичних кіл.
Власне після закінчення круглого столу за участі професора Касьянова, йому було поставлені публічні питання від УСПР.
Чи шкодує він про свою участь у такому заході за тридцять чотири дні до повномасштабного вторгнення, у момент, коли весь світ і розвідувальні служби попереджали, що готується повномасштабна агресія, коли путінські війська вже стояли на кордонах України?
І який був мотив здавалось би серйозного українського історика, який досліджував дисидентський рух і займався проблематикою Голодомору брати участь у такому псевдонауковому заході. І ось, що він сказав:
«Дякую за ці запитання. Добре, що я маю можливість відповісти на них публічно. Чи шкодую? Так, безумовно. Навіть не в моральному сенсі, а насамперед у тому, що це було використано різними людьми для організації проти мене хейт-кампаній — аж до погроз життю.
Чому я взяв участь у цьому заході? З 2021 року я працюю в Польщі, і це був науково-дослідницький проєкт. У межах цього проєкту був також дослідницький компонент — польові студії в Росії. Ви пам’ятаєте, що на той момент війни ще не було, так?».
Власне, в цьому місці була репліка професору Касьянову, що війна вже тривала, бо почалася ще в 2014 році. Відповідь була така:
«Так, з 2014-го, але хтось тоді говорив мені, що 9 травня піде їсти шашлики, так? І, звісно, ми теж можемо комусь про це розповісти. Отже, це був в мене був науково-дослідницький проєкт, а Російське історичне товариство було однією з організацій, залучених до цього проєкту саме як об’єкт дослідження. Мені було цікаво послухати, що говоритиме Наришкін.
Я ніколи раніше його не чув, і саме тому погодився взяти участь у цьому семінарі чи конференції. Формат цього заходу не передбачав можливості для виступів чи дискусії. На цьому семінарі я лише розповів про свій дослідницький проєкт і про плани проведення польових досліджень у Росії.
Звісно, після початку війни цей компонент було скасовано, а всі мої контакти, на жаль, у деяких випадках, на превеликий жаль, навіть контакти з моїми батьками в Росії, було перервано. Вони перестали мені писати.
Отже, безперечно, для мене особисто це був невдалий епізод, але він жодним чином не впливає на мою дослідницьку позицію та на моє ставлення до наукової роботи».
Слід додати, що позиція Григорія Касьянова в онлайн заході Російського історичного товариства викликала свого часу чималий резонанс в українських інтелектуальних колах. Ехо його чути і сьогодні.
Відома письменниця Оксана Забужко назвала у своєму дописі від 16 листопада 2024 року у Фейсбуці Георгія Касьянова «агентом КҐБ/ФСБ» і «академічним кротом». Він же іронічно відповів: «Як агент КҐБ/ФСБ мушу зазначити: моя колега пані Забужко забула згадати про те, що її законсервували трохи раніше, коли вона вступила до лав КПРС і за завданням кураторів друкувала книжечки/збірочки в жанрі "партія веде"».
Тим часом політолог і колишній колега Георгія Касьянова, професор Олексій Гарань у своєму фейлетоні від 25 вересня 2023 року для Української правди під заголовком «На підтанцьовці у Наришкіна: українському історику час визнати "помилку"» резюмував так: «Помиляються всі. Тому я припускаю, що зараз Георгій Касьянов щиро пише про псевдонауку в Росії. Але тоді не треба досі, на другий рік повномасштабної інвазії виправдовувати свої власні дії під час війни з Росією після 2014 року, і зокрема участь на підтанцьовці у Наришкіна, з пафосом звинувачуючи інших в доносах».
Ну, що ж пройшло ще два роки, понад два роки війни Росії проти України, а віз там, де й був.
Пропаганда, дезінформація, агентура впливу є потужним знаряддям Кремля і то не лише з часу, коли там засів Путін. Її традиції давні і відточені, але це не означає, що цьому не можна протидіяти. Варто лише критично думати, аналізувати і робити свою справу, кожен на своєму місці.
Повна версія програми в прикріпленому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник