Подію року в Білорусі визначити легко — це, безсумнівно, звільнення великої групи політв’язнів в обмін на скасування з боку США частини санкцій проти режиму Лукашенка. Набагато складніше її оцінити — з багатьох причин.
З одного боку, на свободу вийшли люди, засуджені до тривалих термінів ув’язнення в найсуворіших умовах лише за те, що хотіли справжніх виборів у своїй країні. Однак звільнено лише десять відсотків політичних в’язнів, тим часом режим у Мінську постійно засуджує нових. Білорусь надалі утримує в казематах понад 1100 в’язнів сумління. Цього року їхня кількість зросла ще на 509 осіб. Такі дані перед кінцем року наводять правозахисники із забороненої в Білорусі асоціації «Вясна».
Звільнено кількох поляків, несправедливо засуджених у Білорусі в політичних процесах, але польський журналіст Анджей Почобут надалі залишається в’язнем Лукашенка. Звільнених білорусів негайно депортували без можливості повернення на батьківщину, а деяких вигнанців Лукашенка навіть позбавили паспортів.
Кінець кожного року — це, звісно, умовний термін, а історія — не бухгалтерія, щоб складати остаточний баланс кожного 31 грудня. Для більшості білорусів питання є іншим — чи справи країни і нашого регіону йдуть у правильному напрямку? Відповідь проста: доки країною керує нинішній режим, нічого не зміниться на краще, радше буде навпаки. Однак варто задуматися, хто створює білоруський режим. Можливо, Лукашенко і його родина або міліція і КДБ? Чи, може, багато що має тут сказати Федеральна служба безпеки Росії? Скільки залишків суверенітету залишили Білорусі?
Білоруський диктатор дуже часто публічно повторює, що саме він є гарантом цього нібито суверенітету, але насправді економікою країни править російський бізнес, витісняючи білоруські компанії на задній план.
Депеша російського агентства ТАСС цього тижня наочно показала, що Росія де-факто керує процесами в Білорусі. Протягом останніх місяців Олександр Лукашенко часто погрожував Польщі тим, що незабаром у Білорусі будуть розміщені новітні російські ракети «Орєшнік» дальністю до 5000 кілометрів, і це він вирішуватиме, куди їх націлять.
Тим часом російське агентство висловилося на цю тему чітко, нещодавно відкликаючи свою власну депешу. «Інформаційний матеріал, — заявило ТАСС, — опублікований на tass.ru о 17:24 за московським часом під заголовком „Білорусь самостійно визначатиме цілі "Орєшніка", якщо буде така необхідність” скасовується у зв’язку з помилковою публікацією та її видаленням з боку телеканалу-джерела. ТАСС просить вибачення у своїх підписників і читачів».
Невеликий, але дуже показовий приклад, який підтверджує, хто насправді вирішує все у Білорусі.
«Орєшнік» — це нова лякалка Путіна для Європи, яку, найімовірніше, вже розмістили на сході Білорусі поблизу міста Кричев, — написав цього тижня «Reuters». Диктаторам, що старіють, залишаються вже лиш такі іграшки.
Коли Лукашенка 31 рік тому вперше хотів стати президентом країни, — говорив, що час сімдесятирічних правителів минув. Тоді йому йшлося про постсовєтську номенклатуру. Сьогодні йому самому 71 рік, і він стверджує, що «піде, але ще не зараз». Мій знайомий журналіст підсумував це дотепно: «Не зараз, тобто тільки ногами вперед». Я запитав його, чи уявляє він собі, коли буде краще. Він відповів: «Краще вже було, але ми не зуміли це зберегти. А тепер наближається війна, і треба жити, дякуючи Богові за кожен наступний день».
Я сам не поділяю такого песимізму, але ці слова, як у краплині води, віддзеркалюють цьогорічні грудневі настрої в країні під владою диктатора, чий час, за його власними словами, минув, а правління — надалі ні.
З Білорусі для Польського радіо – Ян Кшиштоф Міхаляк