На порозі 12-го року неспровокованої війни РФ проти України та 4-го року від початку повномасштабного вторгнення російських військ на українську територію більшість українців залишається сповненою віри в перемогу. Водночас, згідно з результатами свіжого опитування громадської думки, в державі стало більше скепсису щодо захисту від НАТО як оборонного блоку навіть за умов набуття Україною членства в Альянсі.
Більшість українців продовжує покладатися на власні сили, але стримано оцінює західні гарантії – такий висновок із проведеного опитування населення України зробив науковий радник Фонду «Демократичні ініціативи» Олексій Гарань. Він зазначив, що в опитуванні «на першому місці залишається надія — 54%, на другому тривога — 40%», а довіра до вступу в НАТО як гарантії безпеки зменшилася за рік із 55% до 38%: «Підтримка вступу до ЄС становить 59%, а в перемогу у війні вірять 63% громадян» — підкреслив Гарань.
Він пояснив, що населення дедалі більше розглядає альтернативні формати безпеки, зокрема угоди зі союзниками. А також зберігає жорстке неприйняття будь-яких територіальних поступок РФ, що демонструє зрілість суспільного запиту.
Зростання недовіри до міжнародних структур є однією з найпомітніших тенденцій опитування. Директор соціологічної служби Центру Разумкова Андрій Биченко відзначив, що українці зберігають довіру до НАТО, ЄС та Ради Європи, але різко критикують ООН і ОБСЄ за нездатність реагувати на воєнні злочини РФ: «Всі бачать, як російські безпілотники ширяють над об’єктами ядерної енергетики або військовими базами країн НАТО… І тому це знижує цінність НАТО як оборонного союзу».
Як вважає Биченко, українці побоюються можливих блокувань української європейської та євроатлантичної інтеграції з боку окремих країн-членів Євросоюзу та НАТО, а ситуація з атаками дронів створює враження недостатньої спроможності Заходу стати в оборону бодай своїх власних територій, а навіть не територій союзників.
Серед важливих тем в результатах опитування – зростання вимогливості суспільства до чіткої позиції влади на міжнародних переговорах про завершення війни РФ проти України. Соціологи підкреслюють: українці очікують від держави твердості з проблеми захисту суверенітету та безпекових умов і дедалі більше відкидають сценарії, що передбачають поступки Росії.
Керівниця напряму «Регіональна безпека та дослідження конфліктів» Марія Золкіна вважає, що налаштованість українського суспільства не завжди враховується західними політиками. Водночас, за її словами, «громадські настрої… розглядаються як непереборний аргумент лише у питанні ставлення до територіальних поступок», і саме це стримує західні ініціативи щодо потенційного тиску на Київ. Золкіна зазначила, що ініціатива проведення референдуму, яка обговорюється як частина гіпотетичної мирної угоди, навряд чи може бути реалізована, адже позиція суспільства з цього питання цілком негативна.
Своєю чергою український полковник і учасник багатьох операцій НАТО Сергій Грабський назвав будь-які спроби винести на референдум територіальні поступки приреченими, оскільки результат вже очевидний: «83% українців… не підтримують ідею виходу з Донбасу попри те, що 87 % виступають за мир вже тут і зараз. Тож самі розумієте, якими можуть бути результати референдуму».
Навіть попри втому українців від затяжної війни, готовність української армії і суспільства до оборони і несприйняття тиску з боку Заходу або РФ залишаються надзвичайно високими.
З юридичної точки зору, експерти з конституційного права стверджують, що Основний закон України не передбачає можливості рішень зі скорочення територій держави на всеукраїнському референдумі. Це означає, що пропозиції про такий механізм є радше дипломатичною тактикою, ніж реальним інструментом врегулювання. Аналітики вважають, що згода президента України Володимира Зеленського розглядати сценарій референдуму є частиною переговорної гри зі США та способом нейтралізації тиску, який може виникати під час дискусій про мирні домовленості.
Свіже соціологічне опитування свідчить, що Україна входить у 2026 рік зі складною, але сформованою системою громадських пріоритетів. Серед них: орієнтація на перемогу, готовність до тривалої боротьби та недовіра до непрозорих або слабких міжнародних механізмів. За цих умов стійкість суспільства стає одним з вирішальних факторів майбутнього держави.
Олександр Савицький