Немає сумніву, що більшість іранців прагне зміни політичної системи та відкриття Ірану до співпраці із Заходом. Проблема в тому, що створення вільного та демократичного Ірану як результату нинішніх протестів поки що є дуже сумнівним (хоча й не неможливим). А це було б поразкою Росії та Китаю. Однак більш імовірно, що Іран порине в хаос, а цим, безперечно, хотіла б скористатися Росія, хоча Китаю це стосувалося б значно менше. Можливими є також інші, більш негативні сценарії, вигідні для Росії.
Іранці, зокрема значна частина владної еліти та прихильників Ісламської Республіки, ніколи не любили Росії, а зараз мають для цього ще менше причин. Історично Росія асоціюється в Ірані з Туркманчайським договором, який у лексику іранської політики увійшов як синонім приниження. Іран втратив тоді контроль над Південним Кавказом, де після Першої світової війни більшовицька вже Росія створила державу, яку назвали Азербайджаном. Таким способом вона намагалася претендувати на історичний Азербайджан, що був частиною Ірану. Користуючись хаосом в Ірані, більшовики намагалися тоді захопити там владу, а протягом 1941-1946 років СРСР навіть окупував половину Ірану.
Тож не дивно, що творець Ісламської Республіки Рухолла Хомейні визнав СРСР таким же сатаною, як і США. Прорив у відносинах з Росією стався лише понад 10 років після його смерті і був результатом ізоляції Ірану у зв’язку з його ядерною програмою. Росія стала бенефіціаром санкцій. Завдяки цьому усунуто конкурента на ринку нафти і газу, який був охочим торгувати з Європою (зокрема з Польщею), коли 2014 року введено санкції на саму Росію.
Імідж Росії в Ірані ще більше погіршився після повномасштабної агресії Росії проти України. Влада жила ілюзією союзу з Росією проти США, та її швидко повернули на землю. Ісламська Республіка надала Росії безпілотники, а взамін не отримала нічого, зокрема не отримала системи оборони С-400 і літаків СУ-35, про які клопоталася роками. Розчарування режиму поглибили переговори Росії з Ізраїлем за спиною Ірану. А коли спалахнула ірансько-ізраїльська війна, стало зрозуміло, що Іран не лише не отримає жодної допомоги від Росії, але й що вона зацікавлена в ескалації. Найкраще — у військовому втручанні США в Ірані.
Вряди-годи з’являються різні інформаційні вигадки про «зламну» підтримку Росії стосовно Ірану, наприклад, про постачання ракет «Іскандер». Все лише для того, щоб підігрівати атмосферу і вести до конфронтації. Мрією Росії є, щоб Іран завдав удару по силах США в регіоні, так щоб США були змушені дати відповідь, яка остаточно могла б змусити США вторгнутися в Іран. Росія цього не боїться, бо очікує, що результатом буде хаос і настільки серйозне залучення сил США, що Європа і Тихий океан будуть повністю відкриті для агресивних дій Москви і Пекіна.
Поки що не видно, щоб Дональд Трамп вірив в успіх протестів. Якби було інакше, він повинен допомагати у створенні широкої опозиційної коаліції, яка перейняла б владу в перехідний період, щоб довести до виборів. Але Трамп, ймовірно, не вірить у демократію в Ірані і волів би домовитися з нинішнім режимом. Адже США повинні усвідомлювати, що встановлення в Тегерані сина останнього шаха Рези Пахлаві не протрималося б довго без американського сприяння.
Результат авіаударів також непевний. Бо варто пам’ятати, що надалі є сумніви стосовно ефективності американського бомбардування іранських ядерних об’єктів торік. А навіть якби США вдалося здійснити замах на вбивство іранського верховного лідера Алі Хаменеї та його найближче оточення, і знищити частину військового потенціалу Ірану, виникло б питання, що далі? Режим може вжити відчайдушних заходів, які доведуть до ескалації з непередбачуваними наслідками, а падінням Ісламської Республіки захочуть скористатися курдські та абхазькі сепаратисти, джигадисти белуджі, ІДІЛ (яка також має своїх людей в Ірані). Хто це контролюватиме? Реза Пахлаві, весь життєвий досвід якого зводиться до розкішного життя в США за гроші, вивезені з Ірану? Трамп це усвідомлює і, можливо, тому він поки що обережний. Можливо, він сподівається, що наляканий своїм падінням режим прийме його пропозицію і піде на компроміс зі США? Звісно, це було б поразкою Росії та Китаю. Але для іранців, які протестують, які прагнуть справжньої демократії, їхня досі пролита кров була б марною.
Кандидат політичних наук Вітольд Репетович, викладач Академії військового мистецтва