2026 рік став для України часом остаточного дорослішання у відносинах із країнами Арабського Сходу. Після чотирьох років повномасштабного протистояння з Росією, Київ перейшов від пошуку емоційної підтримки до реалізації системної державної стратегії. Як засвідчили результати дослідження «Російсько-українська війна й Арабський світ: стратегічні виклики 2026 року», організованого Центром близькосхідних досліджень та Українським кризовим медіацентром, Україна більше не сприймається в регіоні як випадковий гравець, проте боротьба за суб’єктність у цьому складному геополітичному рівнянні лише загострюється.
Головною перешкодою для звільнення від маніпулятивних сторонніх впливів держав Арабського світу залишається не лише російська збройна агресія, а й засилля кремлівської ідеології в інформаційному просторі арабських держав. Виконавчий директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос констатував, що Росія втратила статус монополіста впливу в арабському регіоні, а 2025-й став роком «великої інвентаризації» двосторонніх відносин України з ключовими столицями.
За його словами, на зміну емпатії 2022 року прийшов прагматизм, де Україна є важливим, хоча ще й не ключовим елементом у балансуванні арабських урядів між полюсами сили: «У 2022-му році ми бачили емоційну підтримку України та великий прояв емпатії, але після чотирьох років війни ми спостерігаємо більше прагматизму. Арабські уряди зараз намагаються жорстко балансувати інтереси між різними полюсами сили — Росією, США та Китаєм».
Семиволос наголосив, що візити президента Володимира Зеленського до ОАЕ та Саудівської Аравії запустили нові економічні дискусії. Зокрема, йдеться про зацікавленість еміратського бізнесу в українських технологічних активах, таких як українська компанія з розробки бойових ракет Fairpoint. Важливою також залишається роль Саудівської Аравії як посередника у комунікації з адміністрацією Дональда Трампа.
Точкою зламу у відносинах регіону з Москвою стала невдала спроба Кремля використати війну в Газі для власної легітимізації. Запланований на жовтень 2025 року саміт «Росія — Арабський світ» у Москві провалився через колективний демарш арабських лідерів, які обрали американську модель врегулювання, фактично відмовивши Путіну у статусі ключового світового гравця на Близькому Сході.
Попри цей успіх, дипломатична картина залишається неоднозначною. Якщо в гуманітарних питаннях, як-от повернення депортованих дітей (де драйверами виступили Катар і Кувейт), Україна має підтримку, то в питаннях територіальної цілісності спостерігається дрейф регіону до нейтралітету. Кількість країн, що голосують «за» проукраїнські резолюції в ООН, скоротилася зі 141 в 2022 році до 93 у 2025. Водночас економічний блок демонструє зростання: експорт української продукції до країн Близького Сходу та Північної Африки збільшився на 60%.
Важливим фактором посилення українських позицій у 2025 році став ренесанс арабських громад в Україні, які перетворилися на ефективні канали комунікації. Особливу роль тут відіграла сирійська діаспора. Після падіння режиму Башара Асада саме українсько-сирійські підприємці стали тими «проксі-вузлами», які допомогли Києву швидко відновити відносини з новим урядом Сирії.
Ігор Семиволос підкреслив, що кожна громада має свій профіль впливу: «Сирійська діаспора стала агентами змін після колапсу режиму Башара Асада, а ліванська спільнота демонструє стабільну культурну дипломатію та найбільшу активність у публічній підтримці України. Палестинська діаспора, попри війну в Газі, відіграє величезну роль саме в гуманітарній сфері».
Україна залишається критично важливим гарантом продовольчої безпеки для агросектору арабських країн, і цей напрямок лише посилюється. Крім того, в 2025 році з’явилися нові партнерства у сфері військової дипломатії з країнами Перської затоки. Попри заповнення всіх дипломатичних квот у регіоні, стратегічними загрозами залишаються російська військова присутність, вплив Ірану та блокада Чорного моря.
Головне питання 2026 року для арабського світу — чи стала Україна самостійним суб’єктом чи лише об’єктом великої геополітики. Перспективи співпраці лежать у площині інвестицій із заможних нафтовидобувних держав. Попри очікування завершення війни, арабський бізнес демонструє величезну зацікавленість в українських активах уже зараз, зазначив Ігор Семиволос: «Стратегічна ціль для нас — це перехід від ситуативної торгівлі до стратегічного партнерства, де фундаментом є продовольча безпека та інвестиції у відбудову. Росія втратила статус альтернативного полюсу сили, і ми маємо це використати».
Попри руйнацію деяких зон впливу Росії, арабські суспільства залишаються вразливими до кремлівських міфів. Заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов зазначив, що арабські країни практикують «прагматичний нейтралітет», сприймаючи війну в Україні як чужу. Головною проблемою є не так довіра до російських медіа (яка становить лише 8%), як глибоко вкорінений антизахідний дискурс: «Росія майстерно маніпулює цими настроями, представляючи свою агресію не як напад на Україну, а як оборону від «експансії США та Заходу».
Данилов вказав, що арабські медіа часто використовують евфемізми замість слова «війна», нормалізуючи ідею поступок з боку Києва: «Арабські країни намагаються якомога сильніше дистанціюватися від визначеності у цій війні, сприймаючи її через призму антизахідного дискурсу. Україна часто сприймається не як жертва, а як учасник конфлікту або об'єкт, чиєю суб'єктністю можна знехтувати заради стабільності"».
Згідно з моніторингом, найбільша концентрація російського контенту спостерігається в Єгипті, що контрастує з роллю України як гаранта його економічної безпеки. В Катарі переважає дискурс про «втому Заходу», а в Саудівській Аравії стабільність ставиться вище за правову оцінку агресії. В Лівані медіа намагаються витримувати «симетрію сторін», де Україна не є жертвою. Російські наративи про «мир через капітуляцію», «тотальну корупцію» в Україні та «неминучість територіальних поступок» є надзвичайно поширеними. Мета Москви — переконати Арабський світ, що Київ сам перешкоджає миру, відмовляючись від компромісів.
Голова Центру стратегічних досліджень «Віжн» Саід Саллам детально проаналізував, як Москва переформатовує колективну свідомість арабського регіону. Протягом 2024–2025 років російська пропаганда в кілька етапів вміло використовувала історичні тріщини арабського суспільства та недовіру до Заходу. А згодом Москва перейшла до етапу виконання довгострокових геополітичних завдань: «Арабські ЗМІ перетворилися на поле інформаційної битви, де Москва використовує гібридну кампанію для зміцнення проросійських альянсів. Вони систематично порівнюють американо-ізраїльську політику в Газі з діями НАТО в Україні, зображуючи вторгнення як "законний захист суверенітету"».
Пропагандистська кампанія була розділена на чіткі етапи. В першому кварталі 2025 року акцент робився на «біолабораторіях» та необхідності «прийняття реальності на місцях», що підвищило підтримку РФ у Сирії та Лівані до 60%. В другому кварталі Росія експлуатувала війну в Газі, проводячи паралелі між Ізраїлем та Україною як «імперіалістичними проксі». Третій квартал був присвячений «неминучій перемозі» РФ, де мінімальні тактичні успіхи роздувалися до стратегічних масштабів. Зрештою, наприкінці року акцент змістився на образ України як «держави-невдахи», яка економічно зруйнована і нездатна боротися, тоді як Росія позиціонувалася як «раціональна сторона», готова прийняти умови миру.
На завершення голова правління Українського кризового медіацентру Валерій Чалий наголосив, що війна може затягнутися на десятиліття, створюючи нові точки нестабільності у світі. Єдиний шлях протистояти логіці «права сили», яку нав’язує Росія, це солідарність середніх та малих держав, які не мають ядерної зброї.
Дипломат закликав до усвідомлення спільної вразливості перед діями глобальних хижаків: «Вразливі від дій сильних маленькі й середні країни мають шукати спільних рішень, щоб не стати жертвами геополітичних гравців. Опиратися перемозі права сили великих ядерних держав можливо тільки через об'єднання тих країн, які хочуть зберегти свій суверенітет».
Олександр Савицький