Російська Федерація продовжує системну політику викрадення українських дітей, перетворюючи їх на інструмент своєї ідеологічної війни та засіб політичного шантажу. За даними правозахисників, десятки тисяч неповнолітніх українців опинилися в таборах або російських сім'ях за тисячі кілометрів від дому, де їхню ідентичність цілеспрямовано стирають, готуючи до майбутньої служби в армії агресора. Докторка філософії в галузі міжнародного права та експертка Регіонального центру прав людини Катерина Рашевська заявила, що Москва не просто утримує дітей, а свідомо вибудовує нові юридичні та бюрократичні перепони, аби унеможливити їхню репатріацію.
Головною проблемою залишається небажання Кремля дотримуватися будь-яких міжнародних норм, що робить переговорний процес надзвичайно складним. Катерина Рашевська підкреслює, що очікувати від агресора виконання гуманітарних зобов’язань у той час, як він продовжує щоденні обстріли, було б нерозважливо.
«Говорити про те, що раптом держава-агресор, яка це все організовує, дотримуватиметься того малюсінького положення, згадки про повернення дітей, мені здається, було би дуже наївно. Доки тривають переговори, Російська Федерація не зупиняється організовувати процеси насильницької передачі українських дітей у російські родини», — сказала Рашевська.
Особливе занепокоєння викликає нова тактика окупантів — запровадження обов’язкових російських біометричних паспортів для дітей, без яких виїзд навіть через треті країни стає неможливим. Це не лише затягує процес на місяці, а й використовується пропагандою як «доказ» лояльності дітей до РФ. Попри це, зусилля держави та громадських організацій, таких як «Save Ukraine» та «Українська мережа за права дитини», дають результати — наразі вдалося повернути 1980 дітей. Проте правозахисниця зазначає, що за кожною цифрою стоїть глибока травма, адже практично кожна дитина, яка перебувала під контролем росіян, стала жертвою численних порушень прав.
Процес повернення дітей в Україну сьогодні тримається на тісній співпраці волонтерів, неурядових організацій та державних інституцій. Оскільки Росія позиціонує повернення виключно як «возз’єднання родин», навантаження лягає на плечі батьків або родичів, які змушені проходити через складні випробування під супроводом правозахисників. Рашевська акцентує на тому, що робота організацій на кшталт «Humanity» чи «Save Ukraine» триває в режимі 24/7, оскільки кожна хвилина зволікання може коштувати дитині втрати зв’язку з Батьківщиною.
«У нас є більш маленькі організації, такі як Humanity, ще багато таких точкових ініціатив, які теж роблять багато для того, щоб це відбулося. Але не можна в жодному випадку нівелювати роль держави, бо так виглядає, немов у нас неурядовий сектор може замінити державу в суспільному договорі», — сказала Рашевська.
Незважаючи на певний дефіцит спеціалістів на місцях, Україна зуміла створити стабільну логістику та систему надання послуг для родин, що повертаються. Це «феноменальна річ» для країни, що перебуває у стані повномасштабної війни, проте для масштабування успіху необхідно змінювати саму стратегію повернення, залучаючи більше міжнародних інструментів тиску.
На міжнародному рівні ситуація залишається неоднозначною. З одного боку, створена Міжнародна коаліція за повернення українських дітей, до якої входять 46 учасників. З іншого — санкційна політика Заходу демонструє ознаки виснаження. Катерина Рашевська вказує на те, що санкції часто нагадують «решето», що дозволяє причетним до депортацій особам уникати відповідальності та зберігати активи в Європі. Більше того, російська пропаганда активно проникає в європейські та міжнародні інституції, маніпулюючи поняттями «порятунку» та «захисту інтересів дитини».
Особливу увагу Україна зараз приділяє країнам Глобального Півдня. Експертка переконана, що без адекватної реакції світу на викрадення тисяч дітей міжнародне право остаточно колапсує: «Якщо ми не будемо мати адекватну реакцію на викрадення тисяч українських дітей, ми не зможемо забезпечити мир та безпеку в Європейському регіоні чи де інде. Це буде промовистим колапсом міжнародного права і системи міжнародних інституцій, які зараз і так виглядають не дуже ефективними».
Важливим кроком на цьому шляху стала резолюція Генеральної Асамблеї ООН від грудня 2025 року, яку підтримала 91 держава. Підтримка з боку таких країн, як Бенін, Лесото та Коморські острови, свідчить про те, що Україна починає говорити з країнами Африки зрозумілою їм мовою — мовою нації, що бореться проти колоніальної політики русифікації. Водночас існують і тривожні сигнали: голосування Бурунді проти резолюції свідчить про необхідність посилення дипломатичної роботи, особливо з огляду на ротаційне головування цієї країни в Африканському Союзі.
Окремим викликом є позиція великих гравців та посередників. У Сполучених Штатах, попри певне послаблення санкційного тиску з приходом нової адміністрації, триває робота в Сенаті та на гуманітарному рівні. Рашевська відзначає роль Меланії Трамп у перших етапах возз'єднання сімей, проте наголошує на важливості збереження динаміки та недопущення перетворення теми дітей на предмет політичних торгів.
Щодо держав-посередників, як-от Катар чи Південна Африка, правозахисниця закликає до реалізму. Ці країни мають власні амбіції та інтереси, і Україна має використовувати це для розширення кола партнерів: «Держави Африки мають дуже потужні амбіції, і їм би не дуже хотілося просто список передавати, а поставати другим Катаром. Важливо, аби в нас була велика кількість держав-посередників, аби вона збільшувалася, але щоб вони не дублювали зусилля один одного».
Катерина Рашевська наголосила, що Україна не має права входити в «конкуренцію страждань» з іншими конфліктами у світі. Натомість потрібно демонструвати світові реальні докази злочинів, як-от відео з таборів «перевиховання», де українських дітей готують до війни. Тільки через поєднання жорстких санкцій, міжнародного тиску та активної дипломатії з усіма регіонами світу можна забезпечити повернення маленьких українців додому. Росія має заплатити за свої злочини, і ця плата повинна включати повну репатріацію кожного викраденого громадянина України.
Олександр Савицький