Зміни, що охопили Південний Кавказ після ослаблення російського впливу, формують нову архітектуру безпеки не лише в регіоні, а й у ширшому євроазійському просторі. Україна, яка веде боротьбу проти російської агресії, дедалі більше сприймає Кавказ як стратегічного партнера, а не лише як об’єкт спостереження. Під час дискусії в Києві експерти наголосили: саме спроможність трьох кавказьких держав самостійно формувати зовнішню політику та обирати нових союзників визначить їхню роль у постросійському регіональному балансі.
Кандидат політичних наук, директор Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень» Юрій Олійник зазначив, що спільні загрози з боку РФ зближують Україну з державами Південного Кавказу і створюють основу для глибшої політичної координації. Він підкреслив реальну допомогу Азербайджану, яка надходить попри обмеження та тиск Кремля, і наголосив на вирішальному значенні України у глобальному протистоянні.
11:21 01E0C4B4.mp3 Південний Кавказ на роздоріжжі: як війна в Україні змінює регіональну геополітику
За його словами, результат війни визначить політичне майбутнє не лише України, а й регіону: «Попри тиск, Азербайджан надає безпекову, фінансову і гуманітарну допомогу Україні. Доля не тільки Південного Кавказу, а й Європи вирішується саме на фронтах російсько-української війни. Від того, хто тут переможе, залежатиме, хто пануватиме в наших регіонах». Олійник додав, що Росія має намір після завершення війни з Україною активізувати вплив на Кавказ, тож нинішнє послаблення Москви потрібно закріпити шляхом співпраці між державами, здатними захистити власні інтереси.
Експерти відзначили, що найпослідовніше у відриві від російської сфери впливу просунувся Азербайджан, який після військових операцій на території Нагірного Карабаху фактично повернув контроль над ключовими землями. Керівник Центру досліджень Південного Кавказу Фархад Мамедов вважає, що саме азербайджанська модель відновлення територіальної цілісності та дипломатичний тиск може стати зразком для України.
Він зауважив, що санкційний тиск був важливим чинником, а позиція Баку щодо України не змінилася навіть у періоди напруження з Москвою: «Територія може бути окупованою, але не можна відмовитися від права на неї — це ключовий урок для майбутнього. Важливо, щоб усі санкції були обов’язковою умовою звільнення території України. Тепер Баку почуватиметься більш впевнено і може розмовляти з Москвою на нових умовах». Мамедов також відзначив, що Азербайджан став одним з найбільших постачальників гуманітарної допомоги Україні серед країн СНД та навіть інвестує в українську економіку під час війни.
Важливим фактором нового регіонального балансу стала стабілізація відносин між Азербайджаном і Вірменією після Карабахського конфлікту. Доктор міжнародних відносин і професор Грузинського технічного університету Аміран Хевцуріані вважає, що послаблення Москви відкриває шлях для реальної політичної автономії всіх трьох держав Кавказу.
Він зазначив, що втрата Росією ключового інструменту впливу — карабахського конфлікту — створює шанс для формування нових союзів та переформатування регіональної стратегії: «Карабахський конфлікт багато років був важелем Кремля для контролю над регіоном. Тепер, коли цей важіль втрачено, вплив Москви постійно знижується. Життя стає більш мирним, а розвиток виглядає перспективнішим». Хевцуріані наголосив, що навіть Вірменія, яка колись була форпостом Росії у регіоні, починає проводити прозахідну політику, що було раніше неможливо у межах російської домінації.
Однак відхід Росії не означає повної самостійності південнокавказьких держав. Як зазначив доктор філософії з галузі соціальних та поведінкових наук Андрій Рудик, регіон уже стає об’єктом інтересів нових гравців — Ірану та Індії. За його словами, ці держави прагнуть замінити російський вплив, але сам Кремль також не зникне з регіону повністю, зберігаючи економічну присутність і канали співпраці у сфері торгівлі та енергетики.
Рудик наголосив на прагматичному характері відносин між Україною та Азербайджаном: «Навіть якщо всі вимагатимуть видалити Росію з регіону, вона залишатиметься присутня економічно. Вірменія, будучи найбіднішою з трьох країн, змушена буде орієнтуватися на Росію або дозволяти їй обходити санкції. Ситуація мінлива, і партнерські відносини вже не будуть такими, як до відновлення контролю Азербайджану над власною територією». Експерт додав, що віддаленість географічна не стала бар’єром для співпраці Києва і Баку, хоча їхні стосунки завжди мали більш політичний, ніж економічний характер.
Учасники дискусії зійшлися на тому, що нинішній перехідний етап є вирішальним. Якщо Україна і держави Південного Кавказу зможуть скоординувати позиції, послаблення Росії може стати незворотним. Якщо ж цього не станеться, регіон залишиться полем для боротьби чужих інтересів. Водночас саме Кавказ сьогодні стає тестом для Європи — на те, чи здатна вона формувати безпекову політику не лише на своїх кордонах, а й поза ними.
Зі слів експертів, спільним для України, Азербайджану, Вірменії та Грузії є одне завдання — зайняти своє місце у глобальній системі безпеки без посередництва Кремля. Для цього потрібні нові формати дипломатії, економічна стійкість, політична воля і розуміння, що майбутнє регіону вирішується саме зараз. Південний Кавказ уже не є периферією геополітики — він стає частиною нового стратегічного виміру, у якому Україна може і повинна відігравати активну роль.
Олександр Савицький