Динаміка конфлікту на Близькому Сході та внутрішня трансформація іранського режиму створюють нову конфігурацію глобальної безпеки і нові виклики для України. Ядерна програми Тегерана, балістичні розробки та підтримка іранських проксі-угруповань залишаються критичними точками дотику інтересів США, Ізраїлю та Європи. Водночас ці події безпосередньо впливають на позиції України в її протистоянні російській агресії, змінюючи акценти в міжнародній підтримці та системі санкційного тиску.
Поточна ситуація навколо Ірану демонструє відсутність готовності Тегерана до фундаментальних поступок, попри тиск міжнародної спільноти. Ексміністр закордонних справ України Павло Клімкін вважає, що безпековий статус-кво в регіоні не влаштовує ключових гравців, проте іранські еліти продовжують триматися обраного курсу.
Режим каже, ми будемо продовжувати, фундаментальних змін не буде, ядерна програма має залишитись з нами, балістична програма і програма виробництва і дронів, і крилатих ракет має залишитись з нами. Ми відмовляємося від підтримки своїх партнерів, чи це Хезболла, чи це Ємен, чи це Судан, чи це Сахель і так далі, хоча готові про це говорити. Чи є це станом на сьогодні основою для подальшої домовленості – ні, це не влаштовує, звичайно, Штати, це не влаштовує на сьогодні Ізраїль і для Ізраїлю повне перезавантаження режиму і отримання домінування в регіоні – це свята історія. Чи влаштовує Європу те, що зараз відбувається – теж ні, оскільки через Ормузську протоку проходить приблизно 20% трафіку світових енергоносіїв, якщо рахувати разом нафту і скраплених газ, в основному з Катару, але не тільки з Катару. Чи арабські країни готові на те, щоб все зависло у невизначеності – однозначно ні і я вважаю, що вони зараз краще зрозуміли, що в будь-якому подальшому розвитку подій вони найбільш вразливі і для них отримати безпеку в майбутньому – це краща історія. Все це я говорю для того, щоб пояснити майже на пальцях, що безпекова конфігурація навколо Близького Сходу, навіть сьогоднішній, навіть змінений статус-кво, не влаштовує майже нікого. Можливо, тільки сьогоднішні іранські еліти, які через вибір нового лідера Ірану показали, що вони не готові міняти жодної зі стратегічних пріоритетів. Що це означає далі? Чи вдається поки що якось модерувати світову економіку? Питання так. Нафта дійшла до ста за барель. Чи вона ефективно піде далі – не факт, оскільки зараз ресурси скидаються на ринок і американські, зараз, я так розумію, і японські ресурси будуть скидатися. Чи проб'є нафта там якісь шалені стелі – навряд. Нафти на ринку достатньо багато і американці послідовно над цим працюють. Чи можна для Ірану залишитись зі всіма елементами ядерного циклу і балістичної програми? Станом на сьогодні, я вважаю, що ми це проїхали. Але чи може бути наступний проміжний компроміс? Питання так. Те, що ви бачите в новинах – це верхівка айсбергу. Іранці пропускають через Ормузську протоку частину танків, в тому числі індійських. Поки що світ здатний менеджерити ці виклики.
Глобальна нестабільність змушує провідні держави світу, зокрема США, балансувати між різними театрами воєнних дій. На думку Павла Клімкіна, розсіювання уваги Вашингтона несе для України ризики. Але також і певні переваги в контексті внутрішньополітичної боротьби в Сполучених Штатах.
От я вважаю, що бінарної відповіді це для нас добре або погано немає. Американці з одного боку і частина іншого світу все ж таки розсіюють свою увагу. Чи це для нас добре? Ні, але точно не погано. Оскільки якщо американці хочуть додати драйву в тиску на нас через те, що під час виборів у листопаді демократи можуть отримати контроль над Конгресом, теоретично навіть над Сенатом. Чи могли б ми потрапити під наступну хвилю тиску? Імовірність дуже висока. Чи шанс цей зменшився через події в Ірані? Я вважаю, що однозначно так. Тому з одного боку ми маємо непрості виклики. Ми маємо непрості виклики з постачанням певних видів зброї, наприклад, перехоплювачів для Patriot. Те, що ми можемо їм допомогти і допомагаємо, це нам великий плюс. По-перше, ми можемо показати, що у нас є не тільки технології, а й здатність їх використовувати. По-друге, ми можемо показати, що під час війни хоч і в обмеженому сенсі, але we готові допомагати. І для таких як араби з арабською ментальністю це історія, яка залишиться і буде потім для нас важлива. Це важливо для американців, які дуже нервуючі арабське суспільство, будуть і далі за ними. Чи зможемо ми повернути цю історію більше в плюс, ніж в мінус, поки це виглядає складно, але тим не менше маємо баланс. Цей баланс може, звичайно, змінюватися ледве не кожної години, в залежності від того, що відбувається. Але з точки зору американців дозволити собі реальний тиск на нас, домовлятися з Путіним про скасування всіх санкцій, це теж погана історія. Європейці, наскільки я знаю, поки що доволі чітко і твердо стоять в тому, що санкції стосовно Росії не до торкання. Ну і великий плюс, американці зараз потребують європейців. Вони прекрасно розуміють, що щоб не відбувалося, європейська підтримка навколо Західної Азії дуже і дуже важлива. Тобто більше зав'язок і більше викликів, насправді, я вважаю, працюють в нашу сторону. Але те, що показали іранці, і так як вони довбають і будуть довбати, жити з цією загрозою навколо Західної Азії більше ніхто не хоче. Може бути, звичайно, що рішення буде відкладено, тобто буде якийсь тимчасовий компроміс, але за Іран все одно візьмуться. А шансів у нас в цій реальності, насправді, навіть дещо більше, ніж потенційних втрат.
Важливим чинником стає не лише геополітика, а й особисті рішення лідерів держав, що безпосередньо впливають на розвиток подій. Експосол України в США Валерій Чалий вказав на можливості України зіграти власну роль у цьому процесі. Він вважає, що Київ може використати зближення з європейськими партнерами для посилення тиску на Росію.
Дуже багато зараз визначається, на превеликий жаль, не розвитком світу, не геополітикою, а внутрішніми цінами конкретного лідера в конкретній країні. І це можна сказати і про США, і про Ізраїль, і про Україну, до речі, також можна сказати. В даному контексті тут важливо не самі заяви, як це буде, ми можемо зіграти свою гру. Треба цим скористатись, обов'язково, це не тільки якісь зв'язки встановити з країнами регіону, тільки тут треба дуже акуратно. Тут в чому позитив? Бачите, як вийшло, Іран позиціонував себе зараз один проти інших країн, які в іншій ситуації дуже складно разом були. Ізраїль, Саудівська Аравія, США, і Туреччина по-своєму, хоч заяви йдуть, але турки намагаються бути нейтральними. Все залежить від того, як піде процес. Чи це довго буде, чи це буде все-таки коротко. І от від цього все і залежить, ця ситуація. Справа в тому, що в Конгресі царівно поставлене питання, що президент Трамп має право на такі одноосібні накази. Вони думають, за той час, поки до Конгресу ще не дійшло, вони вирішать це питання. І тут можемо ставити питання. У нас переговори ведуться, далі б'є по Україні. Далі Європа, що важливо. У цій ситуації європейці зараз набудуть іншого звучання для Дональда Трампа, тому що вони дають свої бази. Поїхав представник важливої країни, канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, зустрічався з Трампом, напряму сказав, без Європи далі переговори з Росією вести не можна. Трамп з цим вже зараз погодився. Глухий кут в переговорах російсько-українських. І тут створюється нова ситуація. Вона вибухає і це впливає на цю ситуацію, на нашу. Для нас дуже важливо, щоб ми з європейцями зблизились з точки зору механізмів реагування на такі загрози. Якщо європейці йдуть в Близький Схід, а Путін що робить? Сидить і розказує, як він любить. А Лавров розказує, що ця угода союзницька з Іраном не зобов'язувала до втручання. Розумієте? Це ж українці вибули з росіян вже всі козирі. Вони вже не можуть їх задіяти. Якщо європейці з цієї ситуації вийдуть зближеними з США, а там Верховний суд прийняв рішення про незаконність тарифів торгівельних, це також збіглося дуже добре, тоді наші переговори з Росією можуть набути нової абсолютно форми. Там можуть зайти більше європейці. А якщо європейці після того, як наші спеціалісти будуть брати з ними участь на їх базах, прийдуть до нас на наші бази навчати, оце вже тоді покаже, що механізми, які дають результат на Близькому Сході, так само точно знають, дадуть результат в Україні. І Путіну буде посланий ще один сигнал, що далі немає сенсу витрачати гроші на війну. Тобто ця війна для них – мільярди.
Офіційний Тегеран виступає прямим союзником Кремля. Він постачає російській армії технології та озброєння. Цей конфлікт є частиною глобального процесу, де авторитарні режими намагаються змінити світовий лад, а Україна стає ключовим елементом у боротьбі проти цієї загрози, вважає Валерій Чалий.
Зв'язок абсолютно чіткий. Вона звала угоду, яку вони офіційно підписали. Союзницька вона. Як сказав Кремль, треба було, ну, це нічне, як вони зараз роблять. Путін сказав, я ж пропонував вам там ППО включити в угоду, або ми ж пропонували оборону записати. Ну, от вони там не записали входження в війну термом текстом, і в результаті це, до речі, є з Північної Кореї. Так от, тил російський, в першу чергу, а якщо брати військове постачання, це Північна Корея. До речі, зверніть увагу на Північну Корею, ніхто не нападає. Ядерне зброя, диктатор. А чому? Я вам поясню, тому що суспільство Північній Кореї, воно не просто радянське, воно затиснуте пропагандистськими штампами сталінських часів. Там ніхто не наважиться туди навіть зараз спробувати йти, і це свідчення, що якщо допустити перехід авторитарних режимів до тоталітаризму і диктатури, такі країни, на великий жаль, мусимо признати, міцні для війни такого типу, як ми бачимо. Тепер, що важливо? Іран — це наш ворог. Офіційний режим Ай-Атол — це наш ворог, бо вони постачали ракети, я вам нагадаю, ракети постачали росіянам. "Шахєди" і технологію передали росіянам. Тобто, вони фактично в війні, я вважаю, що вони в війні на боку Росії. Тобто, це наш ворог. Сказати, що як в випадку Росії дуже багато людей підтримують таку позицію атаки на Україну, то в Ірані, я би не сказав, що це та ж сама ситуація. Не така ситуація все-таки. Там менше знають про війну з Україною, і це можна використати. Але, при тому, я хотів би звернути вашу увагу, що тепер, я думаю, ключовим є не це. Той план, який американці собі намітили, мені здається, він не реалізується. На великий жаль для них і для нас. Короткої історії не вийде. Змінити режим, от повністю, за такий короткий час неможливо. Без наземної операції, без тиску подальшого. Санкції там вводились, набагато більше, щоб ви розуміли, санкцій, ніж до Росії. Але, при тому всьому, вони все рівно можуть виробляти центрифуги своїми способами. Тому питання Ірану, зараз, мені здається, націлилося вже на інше. Мета, як я її бачу, це дефрагментація Ірану і в ідеалі створення кілька різних країн. І тут є в цьому механізмі, на речі, ризики для нас. Що ворога таким чином, значить, знищить, це будуть нові правила. Тоді виникає питання, чому Росію не можна так дефрагментувати, чого боялися в 1922 році, коли Росія була слабка і не могла втримати тоді відповідь. Тільки втримувала загрозами ядерними. Ця війна, вона і виникла, і є частиною більш глобального процесу. Деякі експерти у світі говорять про Третю світову війну особливого прояву, де є цілий ряд конфліктів регіональних, локальних, і вони створюють велике залучення країн до війни. Тобто, така перманентна війна, яка не припиняється, бо вона може бути там.
Попри ризики дефрагментації регіональних гравців та загрозу перманентної глобальної війни, українські дипломати вбачають у нинішній турбулентності шанс на остаточне позбавлення агресора військовополітичних козирів. Близькосхідний конфлікт, що став частиною глобального геополітичного процесу, де-факто підтверджує: час пасивного стримування авторитарних режимів вичерпаний, а нова архітектура безпеки вже сьогодні дає перші паростки на перетині інтересів Заходу та Сходу.
Матеріал підготував Олександр Савицький