7 жовтня 2023 року палестинський фундаменталістський рух ХАМАС, який контролює Сектор Гази, здійснив неочікуваний напад на Ізраїль, жорстоко вбивши близько 1200 осіб. Окрім того, ХАМАС і «Палестинський ісламський джихад», за якими стоїть Іран, викрали 251 особу — солдатів і цивільних, серед них дітей — оголосивши, що заручників буде використано як розмінну монету під час переговорів.
Операція була проведена під кодовою назвою «Потоп Аль-Акси». Ізраїльські ЦАХАЛ, Моссад та інші відомства були цілковито неготові до вторгнення ХАМАСу і «Палестинського ісламського джихаду». Це була наймасштабніша терористична атака в історії Ізраїлю.
Уряди багатьох країн світу, органи ООН, а також правозахисні організації, зокрема Amnesty International і Human Rights Watch, прокуратура Міжнародного кримінального суду визнали напад ХАМАСу воєнним злочином або злочином проти людяності.
Вторгнення палестинських фундаменталістів спричинило негайне оголошення прем’єр-міністром Ізраїлю Беньяміном Нетаньягу війни Хамасу до повного його знищення та звільнення заручників.
Тотальна війна в Секторі Гази триває й досі. Внаслідок дії Ізраїлю загинуло понад 67 тисяч палестинців, левова частина з них жінки та діти, чотири з п’яти будинків там зруйновані або частково пошкоджені, працює лише 14 з 36 лікарень, 95% навчальних закладів зазнали руйнувань, в Газі найбільша кількість у світі дітей з ампутованими кінцівками. В Газі панує голод.
21 листопада 2024 року Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт прем’єра Беньяміна Нетаньягу та колишнього міністра оборони Йоава Галанта за злочини проти людяності та воєнні злочини. Військова операція Ізраїлю в Секторі Гази, яка, на думку ООН та міжнародних правозахисних організацій, є геноцидом, викликала хвилю протестів у світі і засудження з боку ЄС та його членів, зокрема Польщі, яка визнає право палестинців на власну державу.
Тим часом після двох років війни є якась перспектива її завершення з огляду на ультимативний план миру, висунутий Дональдом Трампом.
План американського президента налічує 20 пунктів, передбачає негайне припинення вогню, обмін заручників та поступове виведення ізраїльських військ із Гази. Він спонукає до демілітаризації Гази — ХАМАС має відмовитися від влади та розброїти, а територія повинна перейти під тимчасове міжнародне управління та під контроль міжнародних миротворчих сил.
У рамках плану з ізраїльських в’язниць мають бути звільнені палестинські в’язні в обмін на ізраїльських заручників, залежно від виконання умов. Вважається, що в руках ХАМАС досі є близько 20 живих заручників і тіла ще 30 заручників, які померли чи загинули у неволі.
План також включає амністію для тих членів ХАМАСу, які погодяться скласти зброю і примиритися з існуванням Ізраїлю.
Сторони погодилися сісти за стіл переговорів на нейтральній території в Єгипті. Переговори проходять за посередництва і участі представників Єгипту, США та Катару.
Чи вдасться досягти врешті завершення страшної війни в Секторі Гази, і як оцінити минулі два роки конфлікту? Цю тему в програмі «На перехресті подій і поглядів» прокоментував сходознавець, професор Кшиштоф Кубяк із Університету ім. Яна Кохановського у Кельцях.
Отож який з геополітичного погляду маємо баланс цих двох років кривавої війни на маленькому клаптику землі, який прикував увагу світу і впливає на міжнародну політику?
«У геополітичному вимірі, мабуть, найважливішим є те, що палестинська організація — ХАМАС — досягла значної частини поставлених собі цілей у площині іміджевій, пропагандистській, медійній, що, своєю чергою, вплинуло і на стратегічний рівень.
Якщо одразу після палестинського вторгнення на територію Ізраїлю, після тих подій, які палестинці називають "потопом Аль-Акси", світова громадська думка була на боці Ізраїлю, то згодом ізраїльські дії у відповідь — переважно військові операції, які мали характер колективної відповідальності — призвели до того, що Ізраїль втратив міжнародну підтримку. Ба більше, навіть традиційні й давні союзники Ізраїлю говорять нині про моральну делегітимізацію цієї держави у міжнародному просторі».
Експерт зазначає, що так є навіть попри те, що, принаймні на перший погляд, ця ісламістська організація стоїть на межі поразки, а її союзники ослаблені або знищені — як, наприклад, «Хезболла» чи Іран. Здавалося б, Ізраїль є сьогодні ближчим до успіху, ніж будь-коли раніше:
«Ми маємо справу принаймні з двома площинами, які не перетинаються. Перша з них — це вимір суто військовий: тут Ізраїль, застосовуючи принцип колективної відповідальності й дії, які можна назвати воєнними злочинами, безперечно досяг військових успіхів. Військовий потенціал «Хезболли» було значною мірою, а можливо, й повністю знищено. Натомість у вимірі великої дипломатії, тісно пов’язаної з площиною етичної та політичної оцінки, Ізраїль, на жаль, веде справу до власної делегітимізації — що, як я казав, від самого початку було стратегічною метою Хамасу і це є мірилом його успіху, досягнутим попри поразку у суто військовому вимірі».
Пане професоре, повертаючись до подій ближчих у часі, йдеться, звісно, про ультиматум, пов’язаний із планом Трампа. Як Ви оцінюєте шанси на його реалізацію? Адже зараз тривають переговори, які розпочалися в Єгипті.
Від ХАМАСу надходять різні сигнали. Здається, він приймає частину тактичних положень, але є й дуже принципові питання, як-от передача зброї. Для такої організації, як ХАМАС, розброїтися —означає капітуляцію.
Експерт оцінив ймовірність того, що в останню мить і ХАМАС, й Ізраїль, маючи різні цілі, просто зірвуть це порозуміння:
«ХАМАС намагатиметься підтримувати переговори якомога довше. Адже переговори — це інформаційна тема для медіа, а присутність у медійному просторі, створення симпатії чи навіть підтримки палестинської справи — це для ХАМАСу мета, можливо, важливіша за суто військовий вимір.
ХАМАС використовуватиме всі можливі методи обструкції, аби не допустити відступу — або принаймні повного відходу з Гази, адже контроль над Газою, точніше контроль над цивільним населенням у Газі це один із небагатьох козирів, які залишилися в організації в площині реальної політичної дійсності. Без контролю над населенням Гази, без зброї Хамас фактично сам зійшов би з політичної шахівниці».
Професор Кубяк наголошує, що питання, хто мав би здійснювати адміністративне управління Газою, хто має достатній потенціал, щоб ввести туди власні сили, є надзвичайно складним:
«Варто пам’ятати, що європейські держави та Сполучені Штати неодноразово болісно обпікалися, намагаючись управляти близькосхідним хаосом. Пригадаймо хоча б теракти за участі смертників у Бейруті під час Ліванської війни, коли внаслідок вибуху загинуло понад 400 американських морських піхотинців і 50 солдатів французького Іноземного легіону.
Тому сьогодні охочих розміщувати там свої війська небагато. І саме тут виникає велика спокуса: хто б туди не увійшов, той, ймовірно, прагнутиме використати силові структури ХАМАСу, адже в нинішній ситуації фактично лише ХАМАС володіє розгалуженим апаратом безпеки в Газі.
Таким чином, ситуація справді надзвичайно складна, адже, з іншого боку, Хамас визнаний терористичною організацією, що унеможливлює контакти з ним для більшості урядових структур. Це справжній гордіїв вузол, заплутаний у безліч вимірів».
Однією з країн, яка життєво зацікавлена в тому, щоб цей гордіїв вузол залишався нерозв’язаним, щоб його не вдалося ні розплутати, ні розрубати, є Росія.
Наскільки можна говорити про залучення Росії до цього конфлікту? Кшиштоф Кубяк:
«Після вторгнення Хамасу на територію Ізраїлю з’явилася інформація, що частину технічних рішень, використаних палестинцями для прориву ізраїльських систем безпеки, було нібито надано Росією. У цьому контексті згадувалася група «Вагнера». Однак, повторюю, жодних твердих доказів цього немає».
Проте, з іншого боку, як звертає увагу експерт, не можна забувати, що близькосхідний хаос відповідає російським інтересам:
«Кожен осередок напруження, який відволікає увагу Сполучених Штатів або Європи від війни, яку Україна веде, захищаючи власну незалежність, фактично грає на користь Росії. Кожен день тривання кризи в Газі, в кінцевому підсумку, стратегічно узгоджується з російською політикою хоча б тому, що, як я вже казав, відволікає інтелектуальні ресурси дипломатів, а також увагу медіа.
Прошу звернути уваги на такий класичний приклад: Європа стежить за гуманітарною флотилією, що прямує до Гази — і добре, що стежить, це природна людська реакція. Але водночас спостерігає за цим настільки уважно, що відвертає погляд від українських міст, які піддаються бомбардуванням, — і це вже не можна вважати нормальним. Саме таким чином ця ситуація, безперечно, служить інтересам Росії».
Позитивною новиною в плані можливого закінчення війни в Газі є те, що дві мусульманські країни — Катар і Туреччина, які певною мірою є фінансовими донорами ХАМАСу, погодилися на пропозицію Трампа і, за неофіційними даними, вплинули на Хамас, аби той заявив про готовність розпочати переговори? Сходознавець висловлює обережну надію, що цей тиск справді принесе результат, і ХАМАС зрештою піде на поступки:
«Тиск Туреччини та Катару має велике значення, позаяк припинення фінансування з боку цих країн означало б для ХАМАСу політичне самогубство. Тож цей чинник безумовно відіграє важливу роль.
З іншого боку, буде надзвичайно важко змусити ХАМАС до роззброєння, адже, як я вже зазначав, зброя в руках ХАМАСу — це гарантія контролю над населенням Гази, а цей контроль є одним із небагатьох важелів, які залишаються в розпорядженні організації. Є ще один дуже важливий аспект: роззброєння ХАМАСу фактично означало б виведення принаймні частини його сил із Палестинської автономії. Але Туреччина та Катар, хоча й підтримують ХАМАС, навряд чи погодилися б на перебування великої кількості членів ХАМАСу на власній території.
Промінь надії дає покращення турецько-американських відносин. Варто звернути увагу, що саме США спочатку посприяли досягненню вірмено-азербайджанської угоди щодо Нагірного Карабаху, і президент Трамп оголосив це великим успіхом. Без зближення позицій із Туреччиною це було б неможливо».
Можна висунути твердження, що ХАМАС потребує Нетаньягу, а Нетаньягу — ХАМАСу. Тобто, обидві сторони прагнуть повного знищення одне одного і для цього використовують ворога як мобілізаційний чинник серед ізраїльтян та палестинців, аби тільки не шукати якихось мирних компромісів.
І загроза для компромісу з палестинцями у випадку Ізраїлю походить від Нетаньягу і його ультраправих коаліційних партнерів. Як сигналізує чимало оглядачів і міжнародні правозахисні організації зацікавлені в продовженні геноциду. Їх кінцева мета дощенту знищити Газу, вигнати звідти всіх палестинців і позбавити можливості поєднати Західний берег і сектор Гази в одне ціле, створити там самостійну державу.
Думка професора Кшитофа Кубяка щодо цього:
«Ви без сумніву праві в тому, що Нетаньягу певною мірою потребує ХАМАСу, і ХАМАС потребує Нетаньягу — відбувається взаємне, перехресне конструювання ідентичності. Однак чи реалістичні ці концепції ізраїльської крайньої правиці? Напевно, їх було б дуже важко реалізувати, бо, як ми вже казали, жодна держава не погодиться прийняти на своїй території кадри ХАМАСу. Також малоймовірно, що якась арабська держава, навіть у разі етнічного «очищення» Гази за волею ультрарелігійної єврейської правиці, погодилося б прийняти ці два мільйони біженців».
Експерт нагадує, що надання притулку палестинцям закінчувалося дуже погано для тих арабських країн, які це робили:
«Згадаймо епізоди на кшталт «Чорного вересня», тобто, збройного повстання у Йорданії, коли в підсумку палестинці намагалися захопити владу в короля Хусейна і взяти країну під свій контроль.
Прихід великої хвилі палестинців із Йорданії фактично похитнув уже крихку структуру Лівану й став однією з причин розвалу цієї держави. Два мільйони палестинців — це маса, яку дуже важко розмістити десь у регіоні Близького Сходу. Вже не говорячи про суто юридичні та етичні питання, існує й чисто фізична перешкода: хоча крайня правиця може голосно вимагати радикальних заходів і здобувати політичні бали, сама реалізація цих планів була б надзвичайно складною».
Сходознавець зазначає, що після подій 7 жовтня 2023 року спіраль ненависті і недовіри така висока, що це кардинально інша картина в плані можливостей мирного співіснування двох народів:
«Ізраїльтяни відчувають невпевненість, і цей дефіцит безпеки відображається в підтримці агресивних дій уряду — навіть якщо ця підтримка не означає схвалення концепції етнічного очищення Гази. Конфлікт загострився до такого рівня, так розюшився, що обидві сторони — і євреї, і палестинці — глибоко переконані: варто лише припинити вбивати супротивників, то вони одразу самі стануть жертвами. Це все надзвичайно важко вирішити, якщо взагалі можливо».
Повна версія програми в прикріпленому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник