«Україна виконала ремонтні роботи на ділянці нафтопроводу "Дружба", що була пошкоджена російським ударом. Нафтопровід може відновити функціонування. Хоча ніхто зараз не здатен гарантувати, що російські удари по інфраструктурі нафтопроводу не повторяться, наші фахівці забезпечили базові умови для поновлення роботи системи трубопроводу та обладнання», — написав президент України Володимир Зеленський у своїх соціальних мережах.
Відновлення транспортування сировини відкриє Європейському Союзу шлях до розблокування вкрай необхідного кредиту в розмірі 90 млрд євро для Києва, підкреслювали напередодні в агентстві Bloomberg. Зазначимо, що ці кошти є ключовими для здатності України продовжувати оборону в умовах російського вторгнення. Колеги з Польського радіо 24 запросили Анджея Шабацюка з Люблінського католицького університету та Інституту Центральної Європи в Любліні, аби запитати його, чи вірить він у такий збіг обставин, що саме зараз вдалося полагодити нафтопровід. Відповідь науковця — заперечна.
Це була також така спроба тиску на Угорщину, бо Україна вже давно чекала на 20-й пакет санкцій плюс пакет допомоги на 90 мільярдів євро. Додаймо ще одне: також з’являються позитивні сигнали в контексті переговорів щодо членства України в Європейському Союзі.
Звісно, це вимагатиме реформ, це вимагатиме далекосяжних кроків з боку самої України. Проте змінюється клімат, змінюється атмосфера, і це також дає українцям надію на те, що ця війна поволі, великими кроками наближатиметься до завершення. Бо це, мабуть, ключове. Якщо ми говоримо про всі ті зміни, які відбулися після виборів в Угорщині, то з точки зору України, ключовим є те, що Європейський Союз має реальні важелі впливу, може реально подбати про свою безпеку на східному фланзі НАТО і ЄС, а українці просто матимуть кошти на функціонування держави та продовження оборони.
Анджей Шабацюк прокоментував, як довго, на його думку, може тривати така ситуація одностайності, якщо взяти до уваги ситуацію у Словаччині, але також післявиборчу реальність у Болгарії.
Я думаю, що Європейський Союз має інструменти, аби переконати євроскептичних політиків — не лише, зрештою, у Словаччині чи Болгарії — до солідарності. Я вважаю, що в нинішніх геополітичних реаліях це питання базове, бо ми не можемо дозволити собі, щоб через популістські дії деяких політичних сил — бо додаймо, що не всі словацькі чи болгарські політики просувають таку політику — була заблокована дієздатність Європейського Союзу в контексті цієї загрози зі сходу. Бо на цей момент це ключова загроза, якщо йдеться про функціонування Європейського Союзу.
Це загроза настільки важлива, що вона вдаряє по безпеці, а без безпеки немає й економічного розвитку, немає й передбачуваної ситуації в економічному контексті. Тож тут очевидно, що Європейський Союз мусить дбати про своє майбутнє, про свою безпеку, а українці частково говорять тією ж мовою: що в наших спільних інтересах завершити війну в Україні. Тим більше, що ми спостерігаємо дещо непередбачувану політику з боку Сполучених Штатів, бо ситуація в контексті війни з Іраном є непередбачуваною, і насправді Європа буде змушена більшою мірою брати на себе тягар забезпечення власної безпеки в майбутньому, навіть якщо зміниться президент Сполучених Штатів.
Однак ці інструменти ЄС у випадку Угорщини не спрацювали. Ми ж не можемо говорити, що внутрішні парламентські вибори — це інструмент Євросоюзу, але саме вони спричинили зміну рішень, тож ці інструменти у випадку Угорщини виявилися неефективними. Питання у тому, що може статися у випадку Болгарії, бо є коментарі, що колишній президент, а майбутній прем’єр — це другий Орбан.
Я думаю, що вони парадоксально все ж були ефективними, бо показали суспільству справжнє обличчя цієї влади. Бо ключовим елементом кампанії, пам’ятаємо, було питання співпраці Віктора Орбана та його найближчого оточення з Росією. Просто угорці усвідомлюють, що така політика для них у довгостроковій перспективі невигідна. Також фінансові кошти, які надходили з Європейського Союзу, були заморожені, і більшість громадян визнала, що це ірраціональна політика з точки зору безпеки самих угорців, але також і розвитку країни.
Я думаю, що поки що не варто оцінювати нову болгарську владу, яка ще не сформувалася, бо побачимо, якою буде реальна політика. Бо те, що кандидати говорили в контексті виборчої кампанії, і те, що реально робитиме нова влада, може бути зовсім іншою реальністю.
Болгарія є однією з найбідніших держав Європейського Союзу. Вона залежна від підтримки ЄС. Якщо болгари намагатимуться блокувати дії Європейського Союзу, то мусять рахуватися з тим, що їх можуть спіткати подібні наслідки, які спіткали Угорщину.
Європейський Союз перебуває у складній ситуації, тож правда така, що ми не можемо дозволити собі бідність і бездіяльність, бо загрози, які вимальовуються на горизонті, занадто великі. Коротко кажучи, вони навіть екзистенційні. Саме тому болгари свого часу вирішили вступити до Європейського Союзу, який є не лише економічною спільнотою, але й спільнотою цінностей.
В Угорщині також елементом виборчої кампанії було питання корупції, питання фінансових зловживань, які з’являлися в контексті витрачання європейських коштів. У Болгарії маємо ту саму проблему. Я думаю, що Європейський Союз має інструменти й засоби, аби нагадати болгарам, на що вони погоджувалися, коли вступали до Європейського Союзу.
Петер Мадяр говорив, що не блокуватиме цей кредит, а з іншого боку, він дав знати, що не збирається фінансувати цю допомогу, з тієї хоча б причини, що зараз в Угорщини немає такої можливості. Він також згадував, що зараз двері Європейського Союзу для України не можуть бути відкритими через війну. Однак чи за ці кільканадцять днів ми можемо прослідкувати певну тенденцію?
Я думаю, що ми повинні оцінювати цю ситуацію виважено, без поспішних висновків. Бо, звісно, угорці перебувають у складній ситуації, це правда. Ця залежність від Росії також не сприяє інноваційності чи економічному розвитку Угорщини. Коли ми проїжджаємо через Угорщину автомобілем чи спостерігаємо окремі містечка — можливо, не Будапешт — то бачимо величезну різницю в розвитку цих маленьких містечок, скажімо, в Угорщині й у Польщі. Подібне можна сказати і про Словаччину. Проте я думаю, що ці зміни відбуватимуться поволі.
Ключовим є зелене світло, яке ми маємо з боку Угорщини в контексті санкцій, у контексті допомоги, що передається Україні. Якщо Угорщина також підтримуватиме інтеграцію, бо я думаю, що ті декларації, які з’явилися щодо вступу України до Європейського Союзу, випливають також із певної обережності й орієнтації на власне суспільство. Прем’єр Угорщини усвідомлює, що угорці частково є євроскептичними, частково антиукраїнськими, і не можна так відкрито чи прямо кардинально змінювати цю політику. Це має бути політика певної еволюції.
Однак зауважмо також у контексті угорського вето, що все ж був рух у справі нафтопроводу «Дружба», і Європейський Союз також цього очікував від України. Тож тут не до кінця так, що угорська позиція не може змінюватися день у день.
Угорщина залежна від енергетичних поставок із Росії. Звісно, можна впроваджувати якийсь план поступової відмови й диверсифікації поставок, але на це потрібен час і величезні кошти. Наприклад, якщо йдеться про будівництво атомної електростанції в Угорщині. Це потребуватиме великих фінансових витрат і зміни нинішніх планів.
Однак я думаю, що ці зміни відбудуться. Молоде покоління, можливо, не пам’ятає реалій комунізму, не пам’ятає часів, коли Угорщина не була в Європейському Союзі. Я ще пам’ятаю той час, коли Польща не була в Європейському Союзі, і я усвідомлюю, як вона змінилася протягом останніх, скажімо, 30 років. Люди, які народилися вже в Польщі чи в Угорщині в державі, що була частиною Європейського Союзу, можливо, часто не цінують того, що мають. Тих переваг, відкритих кордонів, економічного розвитку, можливості навчатися по всій Європі і так далі.
PR24/Д.Ю.