Після п’яти років ув’язнення Анджей Почобут, журналіст і активіст польської меншини в Білорусі, був звільнений із білоруської в’язниці. Обмін ув’язненими відбувся на польсько-білоруському кордоні.
Звільнення журналіста є частиною обміну п’яти утримуваних у Росії та Білорусі на п’ять осіб, що були арештовані в Європі. Окрім Анджея Почобута, до Польщі повернувся монах Ґжеґож Гавел, а також громадянин Білорусі, який співпрацював із польськими спецслужбами та двоє молдован, співробітників Служби інформації та безпеки.
Нагадаємо, Анджей Почобут, білорусько-польський журналіст і голова Спілки поляків Білорусі, перебував за ґратами з березня 2021 року. Протягом багатьох років він співпрацював із польськими ЗМІ, зокрема Gazeta Wyborcza та TVP Polonia, висвітлюючи ситуацію в Білорусі. Його неодноразово переслідували та судили за критичні висловлювання про Лукашенку (у 2011 році він отримав умовний термін). Зрештою його засудили до восьми років позбавлення волі за «розпалювання ненависті» та «заклики до дій проти державної безпеки». Білоруські та міжнародні організації визнали його політичним в’язнем.
За п’ять років ув’язнення Почобут став найвідомішим польським політв’язнем і символом незламності у відстоюванні своїх принципів. Питання його звільнення польські посадовці порушували на всіх можливих міжнародних майданчиках.
Наші колеги з Польського радіо 24 та Першої програми Польського радіо запросили до мікрофону білоруського політолога Павла Усова, аби детальніше обговорити цю важливу для обох країн подію.
Перше запитання стосувалося того, про що свідчить той факт, що білоруський диктатор Аляксандр Лукашенка погодився звільнити Анджея Почобута.
Будемо відвертими: це не було проявом доброї волі Лукашенки. Як уже відомо з деталей цієї операції — а це можна власне так назвати — це був обмін п’яти російсько-білоруських «шпигунів». Там були два громадяни Росії, одна громадянка та п’ять громадян країн Європейського Союзу, серед яких двоє громадян Польщі. Варто також згадати про Ґжеґожа Гавела, який був заарештований торік і звинувачений у шпигунстві на користь Польщі. Тобто тут радше йшлося про зовсім інші механізми та цілі, зокрема російські. Хоча Анджей Почобут справді був головним предметом обговорень, вибачте за те, що вживаю таких формулювань, і з’являвся на лінії контактів Варшава — Мінськ, Лукашенка до останнього утримував його як своєрідного геополітичного заручника, щоб змусити Польщу до певних поступок — передусім дипломатичних і політичних, аби «розрядити» відносини. Водночас він застосовував різні провокації, зокрема незаконну міграцію та елементи контрабанди, які провокували польську сторону.
Зараз ми справді спостерігаємо певну зміну: з одного боку — звільнення Почобута або принаймні згоду на його звільнення в обмін на білорусько-російських шпигунів, а з іншого — певне згасання кризи на кордоні. Чи це означає, що у польсько-білоруських відносинах щось справді змінюється, чи не варто мати надмірних очікувань?
З одного боку, ми бачимо позитивні тенденції. Однак слід враховувати, що Лукашенка не є повністю самостійним у своїй геополітичній орієнтації. Досить часто відносини, які здаються такими, що виходять із фази «замороження», раптово знову зупиняються через різні провокації.
Однією з таких провокацій можна назвати інцидент на початку листопада, коли через територію Білорусі на Польщу залетіли десятки російських дронів, що призвело до серйозного погіршення відносин і часткового закриття кордону.
Водночас Польща надсилала сигнали готовності до діалогу, зокрема щодо відкриття всіх прикордонних переходів між Білоруссю та Польщею.
Лукашенка справді розраховує, що за участі адміністрації Трампа та Джона Коула відбудеться активізація дипломатичних і політичних контактів. Для нього це має принципове значення, адже може означати, що він виграв політичне протистояння із Заходом, передусім із Польщею.
Розширення дипломатичних відносин, повернення послів означало б, що Захід і Польща готові до діалогу з політиком, якого не визнають легітимним, якого вважають диктатором, але що для них вже важлива не моральність, а так звана реальна політика.
Адміністрація президента Трампа відіграла велику роль у цих переговорах, особливо посланець Трампа Джон Коул.
Джон Коул підкреслював, що неодноразово намагався розмовляти з Лукашенкою щодо Почобута, просив про його звільнення, але дійшло до того, що Почобут був звільнений лише тепер. Ймовірно, це також пов’язано з позицією Росії, бо Росія хотіла обміняти двох своїх громадян, і, безперечно, у зв’язку з цим Анджей Почобут був таким стратегічним ресурсом передусім для Росії. І ми пам’ятаємо, що Анджея Почобута намагалися включити до списку для обміну між країнами, зокрема між США і Німеччиною, ще два роки тому, однак Польща в цьому питанні була оминута.
Скажімо так: тепер усе ж вдалося завдяки позитивним відносинам між Польщею та Сполученими Штатами зробити так, що Анджей Почобут став фігурою номер один у цих переговорах.
Політолога запитали, чи, на його думку, цей обмін ув’язненими показує, що режим трохи пом’якшав, чи він і надалі залишається вкрай репресивним, і чи слід очікувати, що замість тих, кого Лукашенка відпустив на волю, незабаром ув’язнять інших. Адже деякі експерти звертають увагу, що саме такий механізм можна спостерігати у Білорусі: Лукашенка звільняє в’язнів, але потім швидко ув’язнює нових.
Я не маю жодних ілюзій щодо внутрішньої ситуації та внутрішньополітичної стратегії Лукашенки. Не відбудеться процесів, які мали місце, наприклад, після 2006 року чи після 2010 року, коли після початку переговорів і потепління відносин між Білоруссю і Заходом відбувалася певна політична лібералізація в Білорусі, коли дозволяли діяльність неурядових організацій, політичних і опозиційних медіа тощо, як це тривало до 2020 року. Однак криза 2020 року була настільки потужною, що змусила Лукашенку вдатися до тотальних репресій, знищення всього громадянського суспільства, так званих політичних чисток на всіх рівнях державного і суспільного життя.
Попри те, що риторика Лукашенки повільно змінюється і справді йде на поступки у відносинах зі Сполученими Штатами, він залишається непохитним під політичним тиском. Це означає, що звільнення навіть усіх політичних в’язнів — а їх зараз близько 700 осіб у тюрмах — зовсім не означає кінця репресій і відкриття режиму на Захід чи відкриття режиму для суспільно-політичної активності громадянського суспільства.
Також не можна забувати один базовий факт: Білорусь є частиною стратегічного простору і дуже важливим стратегічним і військовим ресурсом у руках Росії. Росія не дозволить ані глибокого і розширеного потепління відносин між режимом Лукашенки і Заходом, ані виходу Білорусі з-під російського інформаційного та стратегічного впливу.
Отже, так — він буде звільняти, буде «торгувати» політичними в’язнями, але це в будь-якому разі не змінить характер функціонування системи як такої.
Окрім Анджея Почобута, до Польщі повернулися Ґжеґож Гавел, громадянин Білорусі та двоє молдован, а Польща натомість звільнила археолога Алєксандра Бутягіна, якого спочатку мали передати Україні — Київ звинувачував його в незаконних розкопках і крадіжці пам’яток у Криму. Чи може це вплинути на польсько-українські відносини?
Я думаю, що це не вплине драматично на українсько-польські відносини. На мою думку, я наразі не маю повної інформації, але, ймовірно, відбувалися консультації між Варшавою і Києвом щодо цієї особи. Крім того, він не має настільки стратегічного чи ідеологічного значення для України, щоб це стало причиною зниження рівня відносин або їхнього погіршення.
Окрім того, як я вже говорив, імовірно, Україна погодилася на такий обмін, що означає: для України найважливішим є збереження добрих і відкритих відносин із Польщею, а не конфлікт чи вимога видачі постаті, яка, на мою думку, не має значного значення для України.
Останнє запитання до експерта стосувалося інформації про те, що Анджей Почобут може повернутися до Білорусі, коли відновить сили.
Я розумію це рішення, бо це була одна з тих причин, чому Анджея Пачобута так довго тримали у в’язниці, оскільки, по-перше, він не хотів підписати жодного папірця про лояльність, звернення до Лукашенки з проханням про звільнення та визнання провини. Це перша річ. Друга річ — він не хотів залишати країну, хоча йому обіцяли швидке звільнення за умови, якщо він залишить Білорусь. Проте Анджей Пачобут не погодився на жодну з цих умов, і саме тому його так довго утримували, переслідували, мучили в карцерах, щоб зламати його дух.
Без сумніву Анджей Пачобут може скористатися і, можливо, скористається цією нагодою, цією можливістю, щоб повернутися до Білорусі. Однак я б не радив цього робити, не через те, що його знову заарештують, адже з того, що нам відомо, жодне з цих обвинувачень, за якими його посадили до в’язниці, не було скасоване.
Друга річ — це може використати пропаганда, що вона регулярно робить, коли колишні опозиціонери повертаються до Білорусі: знімають фільми, демонструють, що опозиція вже втомлена, що люди розчаровані і хочуть повернутися до Білорусі, до такої прекрасної країни, і що їх нічого не тримає на Заході, що на Заході вони нікому не потрібні. І це буде перша така ціль: якщо йому пообіцяли, що він може спокійно повернутися, то з цього обов’язково зроблять пропагандистський фільм і показуватимуть, що опозиціонери, які утримувалися у в’язниці, після перебування в Європі, у Польщі звідси тікають.
PR24, PR1/Д.Ю.