У березні 2026 року Центр Разумкова спільно з Громадською радою при МЗС України за підтримки німецького Фонду Ганнса Зайделя оприлюднили результати масштабного дослідження «Українська євроінтеграція: виклики та пріоритети в умовах глобальної турбулентності». Ця праця стала логічним продовженням експертного моніторингу 2024–2025 років, проте результати поточного року демонструють радикальну зміну акцентів.
Опитані представники експертної спільноти констатують: шлях України до Європейського Союзу сьогодні пролягає через складний геополітичний ландшафт, де тривала російська агресія, ескалація на Близькому Сході та непередбачувані віражі політики Вашингтону змушують Київ шукати принципово нові моделі стійкості. В умовах, коли традиційні безпекові архітектури демонструють параліч, саме Європейський Союз виходить на позицію головного стратегічного партнера, що забезпечує фінансову стабільність та політичну солідарність у протистоянні загарбнику.
Унікальність української євроінтеграції полягає в тому, що розширення Євросоюзу вперше в історії відбувається в умовах широкомасштабної війни, яка набула ознак геноциду. Експерти в ході дослідження сформували ієрархію ключових факторів, що негативно впливають на зовнішньополітичне становище України. Найбільшою загрозою (4,3 бала за 5-бальною шкалою) фахівці вважають тривалу російську інтервенцію та повну невизначеність перспектив мирних перемовин.
Ця небезпека підсилюється «ресурсним виснаженням» України та кризою євроатлантичної єдності. Ситуація на Близькому Сході, що мала шокові наслідки для світової економіки, лише відтягнула увагу ключових гравців, поглибивши дефіцит безпекових гарантій для Києва. Директор соціологічної служби Центру Разумкова Андрій Биченко підкріпив ці висновки цифрами, що демонструють чітку ієрархію довіри до міжнародних інституцій.
Так фінансова допомога та політична солідарність ЄС отримали найвищі бали, тоді як ефективність структур з глобальним мандатом оцінюється критично низько. «Найвищу, безперечно позитивну оцінку отримала ефективність допомоги з боку ЄС — 4 бали за п'ятибальну школу. Допомогу Міжнародного валютного фонду та НАТО оцінили в середньому на 3,4 бали. Нижче 3 балів, 2,9 бала оцінили в середньому експерти допомоги з боку Ради Європи», — сказав соціолог.
За його словами, понад 90% експертів вважають європейську інтеграцію вагомим чинником протистояння Росії, а переважна більшість фахівців наполягає на тому, що ЄС має бути безпосереднім учасником переговорного процесу щодо припинення війни. Суттєвим дестабілізаційним чинником для України у 2026 році стала суперечлива політика Вашингтону. Тривале американське посередництво, яке, за оцінками експертів, часто ігнорувало позиції європейських партнерів, не призвело до реального припинення агресії через непоступливість Кремля.
Політична непевність США та зосередження адміністрації американського президента Дональда Трампа на близькосхідному напрямі ставлять під загрозу трансатлантичну солідарність НАТОЮ сказав ексміністр України Ігор Жданов. За його словами, внутрішньополітичні особливості та характер керівництва США створюють ризики, які змушують Україну та Європу шукати автономні моделі захисту.
Жданов вказав на хаотичність зовнішньої політики Білого дому, що спричиняє кризові явища навіть всередині Альянсу: «Зовнішня політика США зараз формується внаслідок, в тому числі особливостей характеру нинішнього чинного президента США, що спричиняє її непередбачуваність, хаотичність і періодичне загострення серед партнерів. Останній приклад — війна США-Ізраїлю проти Ірану. Не попередили союзників, не провели з ними консультації Сполучені Штати, нанесли удар по Ірану, потім зрозуміли, що не все так просто, що потребують допомоги військ НАТО».
Оцінка діяльності міжнародних організацій у дослідженні 2026 року виглядає як «вирок» старій системі колективної безпеки. Найнижчі бали отримали структури, які фактично самоусунулися від виконання своїх функцій або стали заручниками права вето агресора.
Голова Громадської ради при МЗС Сергій Джердж пояснив такий стан речей системними вадами інституцій, які виявилися нездатними протидіяти геноцидній війні в центрі Європи. Особливо гостро стоїть питання діяльності Червоного Хреста та ОБСЄ, чия репутація в очах українських фахівців остаточно підірвана.
Джердж відзначив глибоке розчарування експертів у діяльності глобальних регуляторів безпеки: «Дуже низькі бали в Міжнародному комітеті Червоного Хреста, в МАГАТЕ і в Організації об'єднаних націй. Найнижчий рівень оцінки — це в Організації безпеки і відповідності в Європі. Чому це так? Це пов'язано з паралічем якоїсь активності, тому що Рада безпеки ООН, від якої залежить дуже багато тих рішень, які могли б протидіяти цій російській агресії, є право вето».
Новим виміром української євроінтеграції у 2026 році став китайський фактор. Єврокомісія дедалі частіше розглядає Пекін крізь призму конкуренції та стратегічного стримування. Водночас ідея «стратегічної автономії» ЄС, яка раніше сприймалася як інструмент Китаю для розколу Заходу, тепер набуває для України позитивного значення як можливість посилити безпеку континенту незалежно від турбулентності у Вашингтоні.
Провідний науковий співробітник Інституту історії НАН України Володимир Головко вважає, що в цьому контексті інтереси Києва, Брюсселя та Пекіна можуть несподівано зблизитися. З огляду на зміну позицій європейських столиць, прогноз активізації діалогу між Києвом і Пекіном стає цілком можливим.
«Китай останні роки вказував час від часу необхідність так званої стратегічної автономії Євросоюзу. Наразі, після Трампа, ця єдність була порушена не Пекіном, а, власне, Вашингтоном. І ми бачимо, що про стратегічну автономію Європи навіть вже заявляє український МЗС. Але в контексті того, що ця автономія буде забезпечуватися в значну міру у безпекових моментах Україною», — сказав експерт.
Автор дослідження зазначили, що вступ до ЄС сприймається українською експертною спільнотою максимально прагматично. Більшість фахівців орієнтуються на середньострокову перспективу — від 3 до 10 років, усвідомлюючи складність реалізації переговорних глав. Пріоритетом номер один стає перший кластер — «Судова влада та основоположні права», «Юстиція, свобода та безпека». Саме він є фундаментом для подальшого просування. За нинішніх умов для України критично зростає значення прискореної інтеграції до оборонних індустрій ЄС.
Воєнно-економічна залежність від зовнішніх факторів вимагає зміцнення внутрішньої стійкості та розширення участі в оборонних проєктах Євросоюзу. Це стає головним пріоритетом національної безпеки України, сказано в дослідженні. Тільки перетворення ЄС на самодостатнього та впливового світового гравця, де Україна виступатиме одним із безпекових донорів, може гарантувати стабільність у регіоні та успішне завершення інтеграційного процесу, вважають експерти.