Нещодавно Пентагон оголосив про намір вивести 5000 військовослужбовців з Німеччини. Пізніше президент Сполучених Штатів Дональд Трамп припустив, що ця кількість може бути більшою. Офіційного рішення поки не оголошено.
Одночасно з цим американський лідер, відповідаючи на запитання кореспондента Польського радіо Марека Валкуського про те, чи, якщо він вирішить вивести війська з Німеччини, перекине їх до Польщі або інших країн східного флангу НАТО, сказав: «У нас чудові стосунки з Польщею. У мене чудові стосунки з президентом». На запитання, чи виконає він прохання президента Польщі про збільшення кількості американських військ, він відповів: «Можливо, я це зроблю».
Більшість польських політиків підтримують збільшення присутності американських військ. Однак, наскільки це реалістичний сценарій, наші колеги з Польського радіо 24 запитали в експертів: генерала Богуслава Пацка та Кшиштофа Яворського з Інституту міжнародної безпеки та розвитку. Першим до мікрофона запросили генерала Пацека:
Це, звісно, добра нформація, хоча я не надто до неї прив’язуюся, бо, по-перше, це була радше така загальна, ввічлива заява, а не змістовна відповідь, яка вказувала б на те, що це буде реакція наших лідерів. Тож це добра інформація — і пан президент, і пан прем’єр підтвердили свою радість, бо саме так це слід оцінювати. Однак диявол криється в деталях. Окрім загальної інформації про те, що 5000 солдатів спрямують до Польщі — це добрий сигнал, тепер постає принципове питання: які саме це будуть солдати, з яким оснащенням, з яким озброєнням, на який термін, на яких умовах і так далі, і так далі. Незалежно від цих деталей, інформація, якщо вона підтвердиться, є доброю, тому що ми живемо у складні часи, у які будь-якою ціною потрібно зміцнювати східний фланг, зміцнювати військовий потенціал, розміщений на території Польщі та інших держав, особливо країн Балтії, Фінляндії, Румунії, - поблизу з Росією. Немає сенсу це приховувати, бо саме ця країна є загрозою.
Начальник Генерального штабу Польщі Вєслав Кукула, відповідаючи на запитання журналістів Польського радіо 24 про те, чи взагалі розглядається така можливість і чи була б Польща до цього готова, сказав: «Не підтверджую і не заперечую», тобто щось таки відбувається. Також журналісти поставили це ж питання віцепрем’єру та міністру національної оборони Польщі Владиславу Косіняку-Камишу, він відповів, що переговори про зміцнення східного флангу і про збільшення кількості американських солдатів — а зараз їх приблизно 10 тисяч — ведуться з Пентагоном уже певний час. Ці заяви коментує Кшиштоф Яворський:
У цьому випадку, звісно, добре, що такі розмови відбуваються конфіденційно — це, безумовно, сприяє таким домовленостям. Переходячи до стратегічного виміру: Звісно, ми вже звикли до того, що Дональд Трамп досить щедро декларує і анонсує різні речі, однак пізніше, коли доходить до реалізації, то буває по-різному. Однак, звісно, президент Сполучених Штатів може ухвалити таке рішення, адже це входить до його повноважень. Водночас потрібно дивитися на це також із перспективи того, якими є пріоритети цієї адміністрації США. Сполучені Штати зараз намагаються скоротити витрати на утримання своєї військової присутності у світі, оптимізувати її, чітко визначити місця, де вони мають бути присутніми, а також зменшити навантаження там, де присутність американських солдатів може втягнути їх у такі операції чи конфлікти, які наразі не є пріоритетними для США. Це видно хоча б в останні місяці, особливо в ситуації, коли США передислоковують частину своїх сил у зв’язку із залученням до війни з Іраном. Тож у цьому випадку, звісно, ми б хотіли, щоб американська присутність у Польщі була більшою й розвивалася, однак варто постійно пам’ятати про ці глобальні умови та про те, що наразі східний фланг НАТО не є пріоритетним напрямком для США у довгостроковій перспективі. Пріоритетом є Китай і, можливо, Південно-Китайське море, а зараз стратегічну увагу США привертає Близький Схід, тобто той самий Індо-Тихоокеанський регіон. Зрештою, це описано в стратегічних документах. Американська адміністрація багато разів фактично натякала європейським союзникам, що має свої вектори інтересів і безпеки, спрямовані не обов’язково сюди, на старий континент, особливо не на цей східний фланг НАТО.
Генерал Богуслав Пацек прокоментував, як могла б виглядати операція з передислокації п’яти тисяч солдатів із Німеччини до Польщі.
Насамперед лише одне речення: сьогодні інтерес Сполучених Штатів також дещо змінюється, бо змінюється, я б сказав, тактичний, близький інтерес — той, який вимагає швидкого реагування, адже змінюється ситуація у світі. З кожним наступним місяцем дедалі виразніше видно, що процес перетягування Росії в бік Китаю, мабуть, або сповільнився, або навіть був зупинений. Сьогодні Китай разом із Росією ведуть дуже небезпечну гру, і все ж Сполучені Штати дещо змінили частину свого вектора й намагаються мати потенціал, який у разі якихось різких дій Росії, пов’язаних з інтересами США, міг би бути використаний. Це так — у контексті того, про що ми говорили раніше.
Що це мало б бути, як це мало б виглядати? Без сумніву, якщо це мало б реалізовувати будь-які інтереси, зокрема польські, то сьогодні найбільше потрібен потенціал — окрім протиповітряної оборони, про яку ми говоримо і що є правдою — потрібен потенціал середньої дальності, який уражає цілі що знаходяться на відстані понад 40–70 кілометрів, бо вже зараз 140 кілометрів — це минуле. Тобто те, що показала Україна: Росія слабка не тоді, коли вторгається до іншої держави й атакує її, а тоді, коли ця інша держава атакує обʼєкти на території Росії. Сьогодні всі бачать, що це ахіллесова п’ята Російської Федерації. Тому те, що справді дуже посилило б нас тут — незалежно від того, чи йшлося б про повітряні сили, військово-морські сили чи сухопутні війська — це, окрім кіберпростору та протиповітряної оборони, озброєння, що могло б вражати цілі, розташовані на дальніх дистанціях, і це становило б загрозу для Російської Федерації.
Щодо самого процесу, цього переміщення військ — усе залежить від того, які саме це були б війська і куди. Я погоджуюся, що головний пріоритет Сполучених Штатів і головний напрямок — це все ж Далекий Схід, незалежно від того, чи йшлося б про зміцнення, наприклад, Японії, Південної Кореї чи якоїсь іншої держави. Є ще Філіппіни. Є багато різних місць, де американці зі зрозумілих причин мали б посилювати свій контингент. Вони значно менші — приблизно до 20 тисяч солдатів. Озброєння, техніка, звісно, також американські. Як для різних місць присутності США у світі, це великий контингент — 36 тисяч, із розбудованими базами, щонайменше 200 таких об’єктів на всій території Німеччини. Тож немає нічого шокуючого в тому, що американці мислять такими категоріями. І якби не це обгортання, так би мовити, у сценарії помсти, поганих висловлювань і так далі, це можна було б абсолютно спокійно інтерпретувати й не бити на сполох.
«Процес» — це слово, яке супроводжуватиме зміну позиціонування американських солдатів, бо так само довго, як входять до іншої держави, щоб побудувати свої об’єкти, інфраструктуру, розмістити солдатів, усе організувати й забезпечити — а це не лише гармати, пускові установки та кімнати, де сплять солдати, це також найрізноманітніші об’єкти, аж до шкіл для дітей і медичної служби, яка теж є американською для американських солдатів, і це найважливіше. Тому, по-перше, саме рішення про виведення ще певний час триватиме, а по-друге — цей процес буде розтягнутий у часі щонайменше на кілька місяців, а то й до року. Зрештою, представники Пентагону також натякають, що таке виведення триватиме від шести місяців до року, тож це не є миттєвим процесом.
Кшиштоф Яворський вважає, що, якщо Польща все ж конфіденційно веде ці розмови, то найбільш оптимальним для Варшави варіантом була б домовленість про постійну присутність американських солдатів.
Це зовсім інша якість з точки зору побудови зв’язків, гарантування безпеки хоча б тому, що ці солдати постійно перебувають у державі, яка їх приймає, вони інтегруються з місцевою спільнотою, стають своєрідними речниками партнерства з цією державою. Так сталося у випадку Німеччини — часто солдати, які залишаються там роками, створюють там сім’ї. Це зовсім інший зв’язок між державами, ніж у випадку ротаційної присутності, коли кожні кілька місяців відбуваються заміни. Це був би такий максимум, про який варто говорити. А мінімум — і те, що, як мені здається, потенційно досяжне, про що вже можна дискутувати на практичному рівні — це збільшення цієї ротаційної присутності хоча б на ті п’ять тисяч солдатів, про які зараз йдеться в повідомленнях.
PR24/Д.Ю.