Напруга між Папою Римським Левом XIV і Дональдом Трампом не спадає. Понтифік рішуче відкидає критику з боку президента США, наголошуючи на місії миру та виступаючи проти політики Вашингтона, тоді як Трамп відповідає різкими випадами, звинувачуючи Папу, зокрема, у слабкості та поступливості лівим силам.
Конфлікт між президентом США Дональдом Трампом і Папою Римським Левом XIV, який вибухнув у квітні, перестав бути лише черговим епізодом політичної полеміки. Він дедалі більше нагадує символічне зіткнення двох моделей сучасного світу – світу сили, персоналізованої політики й месіанської риторики з одного боку та світу морального авторитету, заклику до миру й інституційної відповідальності – з іншого.
Особливо гостро ця напруга проявилася після того, як Лев XIV публічно засудив американо-ізраїльську війну проти Ірану. Понтифік заявив, що «Бог не благословляє жодного конфлікту» та наголосив, що «жодна причина не може виправдати пролиття невинної крові».
Реакція Трампа була безпрецедентною навіть за мірками його політичного стилю. Президент США назвав Папу «слабким у питаннях злочинності», а його міжнародну політику окреслив як «жахливу» та відмовився перепрошувати за свої нападки. Додатковий резонанс викликали поширені в соцмережах зображення, згенеровані штучним інтелектом, де Трамп поставав у ролі Христа-цілителя як месіанської фігури. Для багатьох католиків і навіть частини консервативних протестантів це стало переходом небезпечної межі між політичним піаром і відвертим блюзнірством.
Напруга між Вашингтоном і Ватиканом стала настільки відчутною, що в медіа з’явилися повідомлення про жорстку розмову представників Білого дому з папським нунцієм у США архієпископом Крістофом П’єром під час якої американці жорстко висловилися про слова Понтифіка про неприйнятність «дипломатії заснованої на силі» з алюзією в адрес Білого дому. Однак офіційно ані Ватикан, ані американська адміністрація цих повідомлень не підтвердили й назвали їх перебільшеними.
Чи справді світ входить у добу, коли духовний авторитет Папи знову стає політичним чинником глобального масштабу на противагу жорстокому політичному волюнтаризму, який уособлює чинний американський президент?
Цю тему для програми «Міжнародний (без)лад» прокоментував професоро філософії Анджей Лєдер (Польська академія наук).
Отож, що стоїть за безпрецедентними випадами американського президента щодо Понтифіка? Це якась обдумана політично справа чи все можна списати на нарцистичну і вибухову особу Дональда Трампа?
«Мені здається, що Трамп є крайнім прикладом такої персоналізації сучасної політики. Тобто, значно меншою мірою інституції та правовий порядок визначають те, як відбуваються політичні процеси, а дедалі більшою мірою – лідери та спосіб їхнього функціонування. І Трамп є екстремальним прикладом цього. Водночас він є носієм такого типу змін, оскільки став президентом найбільшої сучасної імперії.
І вже переходячи до цього конкретного прикладу, мені здається, що Трамп функціонує в міжнародній політиці трохи так, як у гольф-клубі. Тобто, він ставиться до інших лідерів як до колег із цього клубу. Одні колеги мають великі імперії, інші – менші імперії, а інші – маленькі країни.
А Папа є лідером чогось, що, з одного боку, дуже відоме й усі знають, що таке Католицька церква. Проте, з іншого боку, пригадується, що один державний діяч запитував: скільки дивізій має Папа. І мені здається, що це трактування міжнародної політики як “гольф-клубу” призводить до того, що Трамп керується, коротко кажучи, таким принципом: якщо хтось його хвалить і підтримує – то це його колега. Якщо хтось його критикує, не погоджується з ним і не підтримує – це його противник, і тоді Трамп його критикує.
А оскільки він є володарем найбільшої імперії, то, відповідно, може собі дозволити критикувати фактично будь-кого. Але це не є чистою ірраціональністю – це радше зміна правил гри, які стають значно більше керованими, я б сказав, чистою економікою, а менше – певним інституційним і правовим ладом».
Тут теж питання наскільки можна говорити про певний месіанізм, як самого Трампа і його оточення, так і руху MAGA в ширшому контексті. Здавалося б месіанізм мав би був чимось маргінальним, десь на периферії якоїсь групи чи релігійної секти. А тут лідер найбільшої ліберальної демократії, релігійність якого вкрай сумнівна, демонструє різні тривожні моменти. Йдеться не лише про образи в бік Папи, але й тиражоване президентом США згенероване зображення в образі Христа-цілителя. Чи теж сцена в Овальному кабінеті з євангельськими пасторами, які моляться над Трампом і ставляться до нього майже як до божества.
Прикметно, що недавно пастор Роберт Джеффресс у коментарі консервативному телеканалу Fox сказав наступне: «Президент Дональд Трамп краще, аніж Папа розуміє вчення Біблії щодо ролі держави і влади».
Чи месіанізм став частиною політики американського президента і його адміністрації та його ідеологічного середовища?
«Сам Трамп не є якоюсь особливо релігійною людиною, натомість він чудово усвідомлює, що однією з великих сил руху MAGA і серед американців, які його підтримують, є саме цей євангельський месіанізм. Він є досить поширеним у південних штатах. Це відомий “біблійний пояс”, про це говорять усі фахівці, які знаються на Сполучених Штатах. І в цьому “біблійному поясі” існує багато переконань, які певною мірою пояснюють політичні вибори Дональда Трампа.
Передусім – це вибір радників: Гегсет чи різні інші люди, які походять із цих рухів. По-друге – це переконання багатьох американців у тому, що вони очікують апокаліптичних подій і що в певному сенсі ці події потрібно пришвидшувати, бо це спричинить друге пришестя Христа. Це теж теза про те, що Ізраїль повинен зайняти відповідні території, бо це також пришвидшить нову Парусію, тобто новий прихід Христа.
Всі ці переконання, засновані виключно на дуже специфічній протестантській інтерпретації Біблії, опинилися в центрі політики. Хоча я переконаний, що вони використовуються доволі інструментально. Тобто, це спосіб мобілізувати значну частину електорату. Деякі з людей, які безпосередньо займаються політикою, також поділяють подібні переконання, але сам Трамп і його найближче оточення, як я підозрюю, використовують ці переконання інструментально для реалізації планів, що мають інший характер».
Якою мірою можна вести мову про війну в Перській затоці, про цю спільну операцію американців та ізраїльтян як повноцінну релігійну війну? Адже постійно твердять, що Іран це не просто теократія, а фундаменталістська держава. Але тут, схоже, і прем’єр Нетаньягу, і президент Трамп також демонструють, щось що нагадує релігійний фундаменталізм. Той же міністр оборони Піт Гегсет закликає американців молитися за перемогу «во ім’я Ісуса Христа».
«Мені здається, що ця релігійна риторика, у межах якої, наприклад, йде атака на Папу є трохи саме наслідком того, що Папа є тим лідером, який не захотів підтримати Трампа і, більше того, його критикує. А з іншого боку, це можна грати як політичною картою, бо в протестантизмі все ж таки досі присутній певний сентимент щодо католицизму. Але мені здається, що загалом ця релігійна риторика з боку і Сполучених Штатів, і Ізраїлю значною мірою використовується інструментально. Безумовно так є з боку Трампа і Нетаньягу.
Нетаньягу не є релігійною людиною. Натомість його уряд підтримується і залежить від месіанських груп поселенців та месіанських єврейських націоналістів, і вони готові виправдати будь-який злочин своєю релігійністю. А якби вони вийшли з уряду, уряд Нетаньягу розвалився би, тому Нетаньягу просто змушений приймати цю риторику. Але мені здається, що і у випадку Ізраїлю, і у випадку Сполучених Штатів тут все ж таки передусім відіграють роль певні геополітичні інтереси.
Для Ізраїлю Іран є реальною загрозою, і використання могутності Сполучених Штатів для того, щоб принаймні дуже послабити Іран, а в найкращому випадку просто призвести до падіння цього режиму, що, як бачимо, не вдалося. Це було цілком логічною ідеєю, насамперед через те, що Іран був на найкращому шляху до створення атомної бомби. З іншого боку, на мою думку, у Сполучених Штатах війна з Іраном насамперед слугувала відволіканню уваги американців від внутрішньої ситуації й водночас дозволяла заробляти дуже великі гроші, оскільки зростання цін на нафту є для нафтових концернів, які підтримують Трампа, просто манною небесною».
Повертаючись до конфлікту Трампа з Папою Римським, який триває, то слід підкреслити, що він створив великі проблеми для американського лідера, для його іміджу навіть серед його союзників. Візьмімо, наприклад, прем’єр-міністр Італії Джорджію Мелоні, яка була близькою союзницею, але саме в цій ситуації рішуче з критикою Дональда Трампа, виступила на захист Понтифіка.
І, що прикметно, що навіть лідерка лівої опозиції Еллі Шлейн солідаризувалася, висловила підтримку солідарності з Мелоні на її захист від нападок Трампа.
Тож треба сказати, що ця справа певною мірою генерує проблеми для Трампа у відносинах із такими країнами, як, наприклад, Польща чи Італія, де є сили, які завжди орієнтувалися на Трампа й хотіли бути подібними до Трампа. Чи не так?
«Це правда, хоча мені здається, що в Польщі, попри, як відомо, дуже сильно виражений католицизм в країні, ця справа не прозвучала аж так сильно. Тобто, праві й католицькі публіцисти переважно говорили, що це якесь там хитросплетіння політики Трампа, або взагалі замовчували цю справу. Натомість мені здається, що найбільші наслідки це матиме для Трампа саме у Сполучених Штатах, тому що з Мелоні та багатьма іншими політичними силами він був відносно не надто згідний. А видно, що, наприклад, коли він послав Джей Ді Венса до Угорщини підтримувати прем’єра Орбана, то Орбанові зовсім не заважало те, що Папа зазнавав атак з боку американського президента.
Натомість мені здається, що саме у Сполучених Штатах вже зараз величезну частину суспільства становлять католики. І відповідно, падіння популярності Трампа останнім часом, як мені здається, також частково зумовлене саме цим. Наскільки це буде тривалий ефект цього ми не знаємо.
Однак пам’ятаємо, що на останніх президентських виборах, наприклад, латиноамериканська діаспора значною мірою голосувала за Трампа. Відповідно, це може вплинути на подальші зміни у Сполучених Штатах».
Треба додати для нюансизації, що справа Папи – це, зрозуміло, проблема для Трампа, бо для католиків він є намісником Бога на землі. Натомість такі блюзнірські випади, як згадане вже зображення Трампа в ролі Христа-цілителя є на емоційно-духовному рівні ще більш шокуючими для широкої християнської спільноти, ніж навіть самі його випади щодо Папи.
«Погоджуюся. Мені здається, що це вже є переходом межі, який, безумовно, викликає в європейських політичних оглядачів відчуття, що хтось тут втратив глузд.
Мені здається, що американським католикам це точно не сподобається. Так само, як мені здається, і більшості навіть доволі консервативних протестантів також ні. Лише якісь месіанські рухи підтримуватимуть такий тип експресії.
Натомість, якщо йдеться про реакцію європейських урядів, то я думаю, що з погляду Трампа це не є великою проблемою, оскільки, як мені здається, Трамп вважає, що якщо, наприклад, італійський уряд надто сильно виступатиме проти якихось його дій, то він просто виведе частину американської армії з Італії, де, зрештою, американські війська також дислокуються. Це буде так само, як він нещодавно зробив це щодо Німеччини, і що європейці, зрештою, як окремі держави, не мають великого значення».
Говорячи про принципову позицію Лева XIV: чи його моральний авторитет може стати тою силою, яка буде спрямована не лише проти Трампа, але й проти тих сил, що часто висувають ті самі гасла, що й Трамп? Адже Понтифік своєю поставою показує, що мораль і певні духовні принципи все ж мають значення в цьому хаотичному й сильно секуляризованому світі.
«Мені здається, що це просто роль Папи – духовного лідера для багатьох сотень мільйонів католиків у світі. І що тут він йде шляхом, прокладеним його великими попередниками. Можливо, важливим є розставлення акцентів, адже найвиразнішим у подібних посланнях завжди є засудження війни. При цьому, до Франциска ми мали претензії через те, що він засуджував війну в Україні, тобто те, що українці захищаються. Принаймні саме так це сприймалося. Тут же ми маємо чітко спрямоване вістря проти війни, яку розпочала американська імперія, але також і американська демократія – проти ісламської теократії. Тож тут Папа виступає, я б сказав, у такий спосіб: він не є прихильником релігійної війни, а захищає мир, попри те, що цій ситуації відносно легко можна було б надати характеру релігійної війни».
Повна версія програми у прикріпленому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник