Під час дводенного візиту Дональда Трампа до Пекіна Китай і США заявили про намір покращувати відносини. Сі Цзіньпін позитивно оцінив «новий підхід» Вашингтона, який став менш конфронтаційним у порівнянні з періодом торговельної війни. Водночас конкретних економічних домовленостей сторони не оголосили. Обговорювалася можливість контракту між Boeing і Китаєм на постачання літаків, а також низка великих угод, деталей яких не розкрили.
Окрему увагу приділили міжнародним питанням, зокрема ситуації з Іраном. США та Китай заявили спільну позицію щодо недопущення появи ядерної зброї в Ірану та закликали до відкритості Ормузької протоки. Проте експерти наголошують: ключові суперечності між двома державами — економічні, безпекові та геополітичні — залишаються невирішеними.
Коментуючи цей візит Трампа до Китаю та його зустріч із Сі Цзіньпіном, доктор Адріан Брона, науковий співробітник та викладач кафедри Китаїстики Інституту Близького та Далекого Сходу Ягеллонського університету, на хвилях Польського радіо 24 зазначив, що цей візит, порівняно з минулим візитом Трампа до Китаю у 2017 році, для китайців має значно менше значення й ранг:
«Китай сьогодні поводиться значно впевненіше й агресивніше у протистоянні зі Сполученими Штатами. У Пекіні переконані, що саме вони виграють економічну конкуренцію з Америкою, і водночас китайська влада має значно більше свободи у своїх діях. Натомість у США ситуація виглядає хаотичною. Частину мит, запроваджених Дональдом Трампом проти Китаю, Верховний суд США заблокував. Згодом інший суд тимчасово призупинив ще один пакет тарифів, а потім інша судова інстанція їх знову відновила. У Китаї уважно спостерігають за цією плутаниною всередині американської системи влади й, очевидно, роблять висновок, що економічне протистояння зі США може виявитися для них простішим, ніж вони очікували раніше».
Окрема тема цих переговорів — Тайвань і безпека союзників США в Азії. У регіоні дедалі частіше лунають побоювання, що Вашингтон може використати питання підтримки Тайваню, Японії чи Південної Кореї як елемент торгу у відносинах із Китаєм. Напередодні поїздки американської делегації до Пекіна журналісти навіть запитували очільника Пентагону Піта Гегсета, чи можливий такий сценарій, однак він уникнув прямої відповіді. Наскільки реальними є такі ризики, чи може Дональд Трамп змінити багаторічну політику США щодо Тайваню, запитали Адріана Брону в етері Польського радіо 24:
«Пекін міг запропонувати Сполученим Штатам певні поступки у сферах, які важливі для Вашингтона, в обмін на те, щоб американці зменшили свою військову та безпекову підтримку не лише Тайваню, а й Японії та Південної Кореї. Думаю, Китай цілком може розглядати такий сценарій. Однак тут виникає інше питання — наскільки на це готові самі США. Починаючи ще з 1980-х років, американська політика була незмінною: продаж зброї Тайваню та можливість військової підтримки острова не підлягали жодним переговорам із Китаєм. Кожна адміністрація США, починаючи від часів Рональда Рейгана, фактично відмовлялася навіть обговорювати це питання.
Втім Дональд Трамп частково змінив цю риторику. Він публічно заявляв, що готовий говорити і про Тайвань, і про постачання зброї на острів. У Пекіні це, безумовно, могло викликати певні надії. Але тут важливо розуміти: чи це реальна стратегія Трампа, чи лише елемент його політичної гри. Проблема ще й у тому, що Дональд Трамп часто змінює свої публічні позиції. Тому складно оцінити, наскільки серйозно варто сприймати такі заяви. І, можливо, саме тому глава Пентагону уникав чіткої відповіді журналістам — не лише через небажання розкривати позицію адміністрації, а й тому, що навіть у Вашингтоні можуть до кінця не знати, яке рішення Трамп хотів би ухвалити щодо Тайваню».
17:28 00429927.mp3 Експерт про саміт Трамп-Цзіньпін: Контрольоване суперництво
Одним із головних інструментів впливу Китаю в економічному протистоянні зі США залишаються рідкоземельні метали та критично важливі мінерали. Саме Китай сьогодні контролює значну частину їхнього видобутку та майже повністю — переробку. Наскільки це серйозний важіль тиску на Сполучені Штати, і чи здатен Вашингтон позбутися цієї залежності? Відповідь доктора Адріана Брони:
«Це справді дуже сильна карта в руках Китаю. Не знаю, чи найважливіша, але безумовно одна з ключових. Потрібно розуміти, що Китай протягом багатьох років цілеспрямовано інвестував у те, щоб частково монополізувати видобуток критичних мінералів. А якщо видобуток відбувається за межами Китаю, то дуже часто він контролюється китайськими партнерами. Крім того, саме на території Китаю зосереджені потужності з рафінування та переробки цих ресурсів. При цьому проблема для США полягає не стільки у технологіях чи нестачі грошей.
Сполучені Штати колись уже мали власний видобуток і переробку таких металів, але ці виробництва були перенесені за кордон, тому що вони дуже шкідливі для довкілля. Тобто зараз питання насамперед у часі. Наскільки довго Китай ще зможе використовувати цю перевагу як інструмент тиску. Експерти, які спеціалізуються на видобутку та переробці цих мінералів, оцінюють, що США знадобиться приблизно від трьох до п’яти років, аби побудувати власні ланцюги постачання і значно менше залежати від Китаю. Втім, поки що американська підготовка просувається доволі повільно. Тому я б радше очікував довший сценарій — ближче до п’яти років, а не до трьох».
Над американсько-китайськими переговорами також нависає тінь подій на Близькому Сході. Дональд Трамп напередодні візиту до Піднебесної заявляв, що ситуація довкола Ірану не стане головною темою переговорів із Сі Цзіньпіном, однак визнав, що окрема розмова про це все ж відбудеться. Наскільки важливими для Китаю є події в Ірані та ситуація в Ормузькій протоці, через яку проходить значна частина світових поставок нафти, коментує Адріан Брона:
«Для Китаю події на Близькому Сході справді мають велике значення. Передусім через Ормузьку протоку, яка є критично важливою для світової економіки. Китай дуже зацікавлений у стабільності глобальних ринків, адже значна частина його економічного зростання залежить від експорту. Якщо через конфлікти дорожчає паливо, то споживачі у Європі чи США — наприклад поляки, німці, французи або американці — змушені більше витрачати на енергоносії і, відповідно, менше купують китайських товарів. Саме тому Пекін уважно стежить за будь-якими потрясіннями в регіоні. Крім того, близько 30 відсотків нафти, яку імпортує Китай, надходить саме з Перської затоки. Тому нестабільність у регіоні безпосередньо впливає і на ціни всередині самого Китаю.
Проте водночас складається враження, що реакція Пекіна на конфлікт між США, Ізраїлем та Іраном є доволі стриманою. Китай публічно засудив дії Вашингтона та Ізраїлю, але значно м’якше, ніж у багатьох інших випадках — наприклад, під час американських дій у Венесуелі на початку цього року чи навіть під час попередньої військової операції проти Ірану, яка мала значно менший масштаб. Тому зараз ми бачимо досить обережну і навіть відсторонену позицію Китаю. Важко однозначно сказати, чому саме Пекін поводиться так стримано.
Можливо, китайська влада не хотіла загострювати відносини зі США напередодні переговорів. А можливо, Іран для Китаю не настільки важливий союзник, як часто вважають у публічному просторі. У будь-якому разі зараз Китай діє дуже обережно і намагається уникати різких кроків».
Останнім часом між США та Європою зростає напруга — насамперед у торговельних та економічних питаннях. На цьому тлі європейські лідери дедалі активніше контактують із Китаєм. Візити Емманюеля Макрона та Кіра Стармера до Пекіна багато хто сприйняв як сигнал Вашингтону: якщо США не хочуть бути головним економічним партнером Європи, то ЄС може активніше співпрацювати з Китаєм. Але чи справді Європа готова до такого зближення? І чи може Пекін використати це у своїй грі проти США, поцікавилися у доктора Адріана Брони:
«Насправді і Європа, і Китай зараз більше створюють видимість можливого зближення, ніж реально готуються до стратегічного союзу. Це радше дипломатична гра та спроба посилити свої позиції у переговорах зі Сполученими Штатами. Попри політичні заяви, між Європою та Китаєм накопичилося багато серйозних економічних проблем. Найкраще це видно на прикладі Німеччини. Ще десять років тому німецька економіка мала великий плюс у торгівлі з Китаєм, а зараз ситуація змінилася — дефіцит швидко зростає. У Євросоюзі також дедалі частіше говорять про те, що дешевий китайський імпорт витісняє європейських виробників.
За оцінками Європейської комісії, через конкуренцію з боку Китаю ЄС щомісяця втрачає тисячі робочих місць у промисловості. Проблема в тому, що китайські товари часто мають штучно занижену ціну. Китайська влада підтримує свої компанії державними дотаціями, а також утримує низький курс юаня, що робить китайський експорт ще дешевшим і більш конкурентним. Тому, попри політичні сигнали про можливе потепління, Китай навряд чи може стати для Європи повноцінною альтернативою США. У Європі добре бачать, що нинішня співпраця з Пекіном є нерівною і приносить більше переваг саме китайській стороні».
Попри гучні заяви після зустрічі Дональда Трампа та Сі Цзіньпіна, головне питання залишається відкритим: якими сьогодні є відносини між США та Китаєм — це вже відкрите суперництво чи все ж партнерство між двома найбільшими економіками світу? І чи здатні Вашингтон та Пекін утримати конкуренцію під контролем, не допустивши глобальної кризи? На ці питання в етері Польського радіо 24 відповідає ще один експерт, професор Якуб Зайончковський, факультет політології та міжнародних досліджень Варшавського університету:
«Я б сказав, що США та Китай сьогодні є водночас і партнерами, і суперниками. Без сумніву, між ними триває дуже серйозна конкуренція — економічна, геоекономічна та геополітична. Обидві держави борються за вплив у світі та за домінування у ключових сферах глобальної політики й економіки. Але водночас і Пекін, і Вашингтон добре розуміють: для обох сторін надзвичайно важливо зберігати стабільність. Саме тому під час цього візиту постійно звучала теза про «конструктивну стабільність». Так, між Китаєм і США існують серйозні розбіжності. Але і Дональд Трамп, і Сі Цзіньпін усвідомлюють, що хаос, масштабний конфлікт чи війна — зокрема можливий конфлікт навколо Тайваню — були б небезпечними для обох держав.
Нестабільність у світі не вигідна ані Пекіну, ані Вашингтону. Тим більше, що і США, і Китай мають достатньо внутрішніх проблем, на яких змушені зосереджуватися. З одного боку, Китай сьогодні став значно сильнішим, ніж під час першого президентства Трампа у 2017 році. Але водночас і сам Пекін стикається із серйозними внутрішніми викликами. Тому нинішні відносини між США та Китаєм я б назвав контрольованим суперництвом. Це конкуренція, яка залишається жорсткою, але яку обидві сторони поки намагаються не доводити до відкритого конфлікту».
У відносинах між США та Китаєм дедалі частіше говорять про складну комбінацію конкуренції та співпраці. З одного боку, держави змагаються на глобальній арені, а з іншого — залишаються взаємозалежними економічно. На цьому тлі візит Дональда Трампа до Пекіна знову порушив питання: чого тут більше — економіки, геополітики чи безпеки? І яку роль у цих переговорах відіграє тема Тайваню? Відповідь професора Зайончковського:
«Я б сказав, що сьогодні неможливо розділити економічний, геоекономічний і геополітичний виміри цих відносин — вони повністю переплетені. З одного боку, триває жорстка конкуренція між США і Китаєм за глобальне лідерство. З іншого — існує глибока взаємозалежність економік. Наприклад, Сполучені Штати зацікавлені у доступі до рідкоземельних металів, які контролює Китай. У свою чергу Китай залежить від американських ринків — зокрема від імпорту сільськогосподарської продукції та авіаційної техніки.
Водночас Китай також розуміє, що глобальна стабільність — особливо на Близькому Сході — безпосередньо впливає на світову економіку і його власні інтереси. Окремо у цих переговорах завжди присутня тема Тайваню. І, на мою думку, для обох сторін головне — не перейти певну «червону лінію», тобто не допустити кроків, які могли б означати підтримку незалежності Тайваню або різке загострення ситуації навколо острова. Для США нинішній статус-кво у відносинах між Китаєм і Тайванем є найбільш прийнятним варіантом. І Вашингтон, і Пекін добре усвідомлюють, що навіть обмежене військове зіткнення або інцидент навколо Тайваню не відповідає інтересам жодної зі сторін».
Підсумовуючи результати переговорів, експерти поки не бачать ознак реального прориву у відносинах між Вашингтоном і Пекіном.
Директор Інституту соціально-економічної географії та просторового господарства Університету Марії Кюрі-Склодовської професор Войцех Яніцький в ефірі Польського радіо 24 зазначив, що візит Дональда Трампа до Пекіна мав радше символічний і дипломатичний характер та не приніс конкретних рішень. За словами експерта, це була зустріч лідерів двох найбільших економік світу, які залишаються стратегічними конкурентами:
«Саміт передусім мав протокольне значення, що неодноразово підкреслювали обидві сторони, особливо Дональд Трамп, відомий своєю схильністю до гучних і дипломатично обтічних заяв. Жодне з ключових питань конфлікту між США та Китаєм — ані економічні суперечки, ані політичне чи військове протистояння — під час цієї зустрічі так і не було реально вирішене».
Отже, як кажуть експерти, радикального прориву від цієї зустрічі між США та Китаєм не варто було очікувати. Натомість обидві сторони, як і в останні роки, прагнуть так званої «контрольованої стабільності» — поєднання конкуренції з обмеженою співпрацею там, де це можливо. Головна ідея полягає в тому, щоб уникати різкого загострення, яке могло б перерости навіть у військовий конфлікт. Тому, попри суперництво, Вашингтон і Пекін демонструють готовність до діалогу та спільного пошуку балансу у відносинах.
PR24/ta