Китайський дракон у своєму стрімкому польоті дедалі більше зрівнюється з американським орлом, який борсається у турбулентності глобальних і внутрішніх криз. Чимало оглядачів вже давно попереджають: наростаюче суперництво між Китай і Сполученими Штатами Америки, особливо після вибуху великої війни Росії проти України, може зрештою вилитися у пряме зіткнення двох наддержав. Саме тому остання зустріч Дональда Трампа та Сі Цзіньпіна у Пекіні 13-15 травня надзвичайно привернула увагу світу. Очільник КНР чітко дав зрозуміти президенту США, що Піднебесна є рівноправною потугою і очікує відповідних кроків з боку Америки. Прикметно, що тиждень потому Пекін відвідав Путін, але на відміну від Трампа, він прибув не як лідер супердержави, а як молодший партнер, який все більше стає васалом Китаю.
Отож, чи цей минулотижневий саміт Сі Цзіньпіна і Дональда Трампа свідчить про деескалацію в американо-китайських відносинах і про щось, що обидва лідери доволі загадково назвали «конструктивною стратегічною стабільністю»? Чи, зрештою, йдеться радше про щось оманливе і певну гру довкола нормалізації відносин між двома потугами? Ці та інші питання для програми «Міжнародний (без)лад». прокоментував китаєзнавець, професора Марцін Якобі (Університет соціальних та гуманітарних наук):
«Мені здається, що це продовження певного стану підвішеності, який розпочався під час зустрічі Сі Цзіньпіна і Дональда Трампа в Пусані, у Південній Кореї [30 жовтня 2025 року — прим. ред.]. Обидві сторони вирішили, що подальша ескалація економічних відносин не відповідає інтересам ані Сполучених Штатів, ані Китаю, тому домовилися не перегинати палицю й трохи знизити градус напруження у відносинах.
З китайського боку маємо, можна сказати, нове бачення китайсько-американських відносин, зосереджене навколо чотирьох рівнів. Перший рівень — це рівень економічної та технологічної співпраці, заснованої на добрій волі.
Другий рівень — це рівень суперництва. Для китайців йдеться про те, щоб сфери суперництва були якомога меншими. Третя сфера — це сфера конфлікту, і тут Китай говорить про необхідність контролювати ті речі, які можуть стати джерелом конфлікту, тобто не допускати ескалації.
І четверта сфера — це підтримання миру. Тобто з китайського боку сигналізують, що якщо дві держави хочуть й надалі нормально функціонувати, вони повинні намагатися співпрацювати там, де це можливо, а якщо існують розбіжності чи суперництво, то намагатися у максимально розумний і зрілий спосіб вирішувати ці протиріччя між собою, аби зберігати мир. З боку Дональда Трампа також певною мірою спостерігається прийняття такої логіки».
Експерт оцінює цю зустріч як поміркований успіх двох сторін:
«Ця зустріч — це не якийсь прорив і не якась зміна, а радше спроба прагматично подивитися на відносини без надії на те, що всі проблеми будуть позитивно вирішені і що ці відносини стануть безпроблемними. А що це означає на практиці? Це означає, що в будь-який момент ми можемо стати свідками нової ескалації. Так, як це вже було у випадку американських тарифних бар’єрів чи пізніше китайської відповіді у вигляді блокування експорту рідкісноземельних металів».
Економічні питання є стратегічними для американо-китайських відносин. Тим часом, економічні результати зустрічі двох лідерів виглядають скромно. Окрім підтвердження Пекіном наміру закупівлі 200 літаків «Боїнг», конкретики доволі мало, а сторони зробили різні, подекуди суперечливі заяви. Так економічний блок саміту Сі Цзіньпіна і Трампа коментує професор Якобі:
«Насправді немає жодних конкретних підписаних угод. До кінця не зрозуміло, чи візит кільканадцяти керівників найбільших американських компаній привів до якихось конкретних домовленостей, які будуть реалізовані і зміцнять китайсько-американську економічну співпрацю.
Відомо, чого прагнуть американці. Американці хочуть скоротити негативне торговельне сальдо у відносинах із Китаєм. Вони хочуть, щоб Китай закуповував якомога більше американських товарів, особливо харчової та сільськогосподарської продукції. Китайці ж хочуть, щоб китайські компанії мали максимально необмежений доступ до американського ринку і щоб американська політика не блокувала китайський технологічний розвиток».
І тут виринає питання чипів. Китайці певною мірою здивували відхиленням американської пропозиції щодо придбання чипів компанії NVIDIA H200 — спеціалізованих чипів для систем штучного інтелекту. Китаєзнавець наголошує, що це свідчить про намір Китаю самостійно розвивати цю технологію:
«Для Китаю сьогодні це особливо складна справа. Адже, коли у 2022 році адміністрація Джо Байдена ухвалила закон Chips and Science Act, тоді, Китай, фактично, відрізали від доступу до найсучасніших мікропроцесорів і від можливості купувати обладнання для їх виробництва у голландської компанії ASML, Китай почав намагатися створити технологічну незалежність у сфері чипів. Це дуже тривалий і складний процес, він не відбувається за один день, але Китай уже має певні успіхи.
Після цього відбулися дві речі. По-перше, коли до влади прийшов Дональд Трамп, він почав змінювати американську політику. У той час, коли китайські компанії взагалі не мали доступу до передових чипів, Дональд Трамп прислухався до керівника компанії NVIDIA Дженсена Хуанга і заявив, що чипи H20 можуть продаватися Китаю, а раніше такої можливості не було.
На той момент Китай вже був на новому етапі, і коли з’явилася можливість купувати ці чипи, на ринку вже були H200 — ще більш просунуті моделі, але китайці вже почали створювати власні».
Проте, як зазначає співрозмовник програми «Міжнародний (без)лад», це є вкрай дилемним питанням:
«З одного боку, для китайських компаній значно дешевше й простіше купувати чипи NVIDIA H200 — вони дуже хороші, але це знову зробить Китай залежним від NVIDIA та американців. З іншого боку, Китай може виробляти й підтримувати власну технологічну промисловість, щоб створювати дедалі кращі чипи — вони гірші й дорожчі, але свої.
Тож коли Дональд Трамп каже: "Купуйте наші чипи, жодних проблем", це, звісно, було б простішим варіантом. Китай міг би сказати: "Добре, купуємо все у вас". Проте це означало б, що через рік, два чи п’ять американці знову можуть натиснути на Китай, заявивши: "А тепер ви більше не купуватимете наші чипи".
Тому в довгострокових інтересах Китаю — це те, щоб якомога більше і якомога якісніших чипів виробляли саме китайські компанії і щоб їх не доводилося купувати у Сполучених Штатів. Отже, перед китайцями стоїть дилема: купувати чи не купувати, і якщо купувати — то скільки?».
Говорячи про дилеми, ще одна з них, яку активно помітили медіа й експерти. Мова про короткий виступ Сі Цзіньпіна, у якому він фактично застеріг Дональда Трампа від війни і згадав відому концепцію так званої «пастки Фукідіда». Йдеться про політологічну концепцію, у відповідності до якої різке зростання значення нової потуги бачиться як загроза гегемонії іншої потуги. Страх і структурні напруги зумовлюють, що вибух збройного конфлікту між старим гегемоном і претендентом на гегемонію стає чимраз ймовірним.
Гегемонія Америки у світі хитається, а Піднебесна стрімко зростає в силі. І Сі застеріг Трампа перед «пасткою Фукідіда» в контексті Тайваню. «Тайванське питання є найважливішим у китайсько-американських відносинах. Якщо його вирішувати належно, двосторонні відносини будуть загалом стабільними. В іншому разі між двома країнами виникнуть зіткнення і навіть конфлікти, що поставлять під велику загрозу всі відносини», — заявив китайський лідер.
Чи ця «пастка Фукідіда» справді існує в такому сенсі, що якщо Трамп і Сполучені Штати не змінять політику щодо Тайваню, то це може призвести до прямого зіткнення двох наддержав? Чи це також була гра і спроба чинити тиск, аби Сполучені Штати послабили союз із Тайванем? Марцін Якобі відповідає:
«По-перше, Китай не погоджується з самим наративом про "пастку Фукідіда". Це концепція, запропонована американським політологом Ґремом Аллісоном, у якій він застерігає американців, щоб вони не потрапили в цю пастку.
Американські медіа, деякі політики, деякі аналітики почали говорити про цю "пастку Фукідіда", як про щось, що може стати конфліктом, який очікує Сполучені Штати і Китай. Але Китай від самого початку говорив, що цієї пастки не буде, тому що Китай не дозволить, аби китайсько-американські відносини переросли у збройний конфлікт. І що тепер сказав Сі Цзіньпін? Він якраз заявив, що держави, які мислять зріло й відповідально про себе та про світ, не допустять того, щоб ця "пастка Фукідіда" справді реалізувалася у випадку цих відносин.
Тобто це був такий заклик до Дональда Трампа і до американців: будьте обережні, пам’ятайте, що незалежно від того, що станеться з нашими відносинами, ми не можемо перетворити їх на збройний конфлікт. Тобто це, знову ж таки, китайці підкреслили: що б не відбувалося, потрібно робити все, щоб зберігався мир і не було війни між обома сторонами».
Експерт наголошує, говорячи про Тайвань, що американо-тайванського союзу не існує:
«Американці ніколи не давали Тайваню жодних гарантій безпеки. Є лише нечітко окреслена американська підтримка Тайваню, нечітко визначений захист Тайваню з боку Сполучених Штатів у разі загрози. Але що саме зробили б американці? Чи надали б військову допомогу? Чи були б готові до конфронтації з Китаєм чи ні? Ні, цього жодна американська адміністрація ніколи не говорила.
Джо Байден одного разу це сказав необережно, але адміністрація одразу ж від цього відмовилася. Тож американці дуже послідовно уникають надання Тайваню будь-яких гарантій».
Експерт звертає увагу, що в цьому плані нічого не змінилося — США уникають давати гарантії безпеки фактично незалежній державі, але яку Пекін вважає своєю збунтованою провінцією і встановлення над нею повного контролю ставить собі за стратегічну ціль. Натомість, остання зустріч Трампа з Сі Цзіньпіном і його подальші заяви щодо Трампа можуть свідчити про кардинальну і недобру зміну з перспективи Тайваню.
«У 1982 році Рональд Рейган підписав дуже важливий документ, який англійською називається Six Assurances — "Шість запевнень" для тайванської сторони, тобто для Китайської Республіки. В одному з цих запевнень йшлося про те, що американці не консультуватимуть із континентальним Китаєм, із комуністичним Китаєм, питання продажу зброї Тайваню. Що це означає? Американці продаватимуть Тайваню стільки зброї і таку зброю, яку самі вважатимуть за потрібне, і саме вони вирішуватимуть це питання — без необхідності просити дозволу Пекіна чи консультуватися з ним.
Під час останнього візиту до Китаю Дональд Трамп почав говорити іншою мовою. Тобто він почав висловлюватися так, ніби вже консультує або буде консультувати з Китаєм питання продажу Тайваню великого пакета озброєнь на суму 11 мільярдів доларів. Цей пакет із труднощами, але все ж пройшов через тайванський парламент. Парламент Тайваню зрештою погодився придбати такий пакет зброї у США. І раптом виявляється, що тепер американці замислюються, чи взагалі продавати цю зброю.
І до цього додається ще суто логістичне питання: через конфлікт з Іраном американці, ймовірно, навіть якщо погодяться на продаж цієї зброї Тайваню, не матимуть можливості виробити її й доставити Тайваню у відповідні терміни.
Отже, маємо дуже багато знаків запитання з американського боку, які призводять до того, що становище Тайваню стає значно гіршим, ніж раніше», — каже Марцін Якоба.
Це також видно, якщо подивитися на заклик президента Тайваню Лай Цінде, який наголошує, що постачання американської зброї є надзвичайно важливою справою для безпеки. «Це не лише зобов’язання США у сфері безпеки перед Тайванем, але й протягом багатьох років найважливіший фактор стримування дій, що підривають мир і стабільність у регіоні. Безпека Тайваню не стане предметом торгу, ми не відмовимося від свободи», — написав він у своєму профілі у фейсбуці у неділю, 17 травня.
Тим часом, у середу, 20 травня, своєму першому публічному виступі після зустрічі Сі і Трампа тайванський очільник представив власне визначення «червоних ліній» і підкреслив право тайванців на самовизначення.
«Про майбутнє Тайваню не можуть вирішувати зовнішні сили, і воно не може бути заручником страху, поділів та короткострокових інтересів. Майбутнє Тайваню мають спільно визначати 23 мільйони його мешканців». Лай Цінде також наголосив, що демократія — це не «подарунок, який упав з неба».
Повертаючись до питання фактичного порушення американським президентом одного з шести принципів політики американської адміністрації стосовно Тайбея щодо постачання зброї, можемо поставити запитання: «Чи може це підштовхнути Китай до силового сценарію?». І чи не повторить Сі Цзіньпін тоді помилку, яку зробив Путін у 2022 році, атакувавши Україну? Професор Якобі наголошує на іншій стратегічній культурі Піднебесної, аніж ту, яку сповідує Росія, але поруч з цим робить вагоме застереження:
«Знаєте, ще тиждень тому я б без вагань сказав Вам, що ні — такої небезпеки немає, що Китай триматиме військовий варіант як абсолютну крайність, і ймовірність китайського нападу на Тайвань майже нульова.
Китай дуже відрізняється від Росії, якщо говорити про політику. Сі Цзіньпін дуже відрізняється від Путіна у своєму баченні світу і стилі правління. На мою думку, тут немає близьких паралелей між Росією та російською політикою та Китаєм. Пекін діє стратегічно й обережно, уникає збройних конфліктів, віддає перевагу іншим методам — політичним інструментам, економічному тиску та подібним речам. Ще тиждень тому б сказав, що Тайвань може спати спокійно.
Однак сьогодні, коли Дональд Трамп говорить, що, можливо, Тайвань — це далеко і, можливо, немає сенсу відправляти американські війська так далеко, бо це лише маленький острівець, то це абсолютно нова американська риторика, і раніше американці такого ніколи не говорили. Це робить ситуацію Тайваню дещо гіршою.
Мені й далі здається, що Китай не ризикуватиме, особливо зважаючи на те, якою катастрофою для Росії стало повномасштабне вторгнення в Україну у 2022 році і чим це завершилося — тривалим, кривавим і болісним конфліктом для обох сторін. Китай, безумовно, не хотів би брати участь у чомусь подібному, тому, на мою думку, баланс ризиків і надалі свідчить про те, що Тайвань радше перебуває у безпеці.
Однак американська політика останніх днів, а точніше заяви Дональда Трампа, трохи порушують цю рівновагу, і сьогодні я вже не настільки впевнений у цьому, як був ще тиждень тому».
Не секрет, що Китай є негласним союзником Росії у її агресії проти України, яка зумовлює все більше узалежнення росіян від китайців. Ця є також проблемою для американської політики, не кажучи про ЄС.
Натомість китаєзнавець переконує, що війна в Україні була не бажаною для Китаю, проте підтримує Росію з огляду на очевидний свій геополітичний інтерес у цьому. Він каже:
На мою думку, Китай не хотів цього конфлікту, і коли він почав ескалувати та поглиблюватися, це було для Китаю поганою новиною.
З одного боку, для Китаю важлива економічна і транспортна стабільність. Китай закуповував чимало аграрної продукції в України. Україна була важливим торговельним партнером Китаю.
Однак у тій ситуації, в якій Китай опинився, він волів передусім економічно та фінансово підтримувати Росію, тому що потребує Росії на міжнародних майданчиках, потребує стабільної Росії з точки зору кордонів із Китаєм, потребує Росії як політичного гравця. Тож певною мірою можна сказати, що Китай частково пожертвував своїми інтересами в Україні і самою Україною заради підтримки Росії, яка потрібна йому у багатьох ролях, у яких Україна Китаю, говорячи жорстко, не потрібна. Тобто, в ООН Китай не потребує України, зате дуже потребує Росії.
Тому мені здається, що Китай був би надзвичайно щасливий, якби цей конфлікт завершився, але за умови, що Росія його не програє. І тут виникає розбіжність з інтересами України та Європи. Китай не хоче слабкої Європи у тому сенсі, що йому потрібні європейські споживачі, потрібні заможні європейські суспільства, які купуватимуть китайські товари. Однак Китай, звичайно, не хоче сильно інтегрованої Європи та Європи, яка дуже тісно співпрацює зі Сполученими Штатами і формує єдиний блок. І тепер Китай вже отримав такий подарунок від Дональда Трампа — цього вже немає».
Повна версія програми у прикріпленому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник