Партія «Громадянський договір» прем'єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна перемогла на парламентських виборах, отримавши майже 50% голосів, оголосила Центральна виборча комісія в понеділок, 8 червня, після підрахунку всіх голосів. Проросійський блок «Сильна Вірменія» посів друге місце з 23%, а блок «Вірменія» – третє з майже 10%. Партія «Процвітаюча Вірменія», яка отримала 4% голосів, також увійде до вірменського парламенту.
Вибори сприймалися як тест політики Пашиняна, орієнтованої на Захід. Усі опозиційні партії, які увійшли до парламенту, є проросійськими.
Явка склала майже 59%, проголосувало майже 1,5 мільйона з приблизно 2,5 мільйонів виборців, які мають право голосу.
Попри те, що Центральна виборча комісія ще не оголосила точний розподіл місць, вже зараз зрозуміло, що партія «Громадянський договір» отримала абсолютну більшість. Пашинян, який обіймає посаду прем'єр-міністра з 2018 року, таким чином, стане прем'єр-міністром з найдовшим терміном перебування на посаді в історії країни.
Попри таку серйозну перевагу партії прем’єра, вірменська політична сцена дуже поляризована, а виборча кампанія проходила в напруженій атмосфері, розповідає польська публіцистка, що спеціалізується на Південному Кавказі, Стася Будзіш, яка зараз перебуває у Єревані.
На початку нашої розмови я запитала у журналістки, коли вона прибула до Вірменії, чи окрім Єревану, мала можливість відвідати менші населені пункти та інші міста країни.
Я приїхала за шість днів до парламентських виборів у Вірменії, тому що хотіла перевірити, якою тут є передвиборча ситуація. Також тому, що певною мірою, особливо якщо дивитися західні медіа, можна було очікувати якихось заворушень або суспільних хвилювань, пов’язаних із тим, що Росія дуже активно намагалася вплинути на результати виборів у Вірменії. Насправді більшу частину цього часу я провела у столиці країни, адже саме тут зосереджена найбільша кількість аналітиків і людей, з якими можна предметно поговорити про те, що відбувається в державі.
Загалом у польських медіа, особливо останнім часом, можна було побачити багато коментарів про те, що це голосування є своєрідним вибором між Заходом і Росією для Вірменії. Однак Стася Будзіш наголошує, що це дуже велике спрощення, яке навіть межує із неправдою, адже ситуація не є настільки однозначною.
Вірменія раптом опинилася в центрі міжнародної уваги, і всі почали цікавитися тим, що там відбувається. Це пов’язано з тим, що Європейський Союз і Сполучені Штати дедалі більше цікавляться Вірменією, процесами всередині країни та мирними переговорами між Азербайджаном і Вірменією після нещодавньої поразки Єревана у війні за так звану Нагірно-Карабаську Республіку, яка вже фактично не існує.
Важливе значення має також так званий Зангезурський коридор, який тепер називають TRIPP. Це транспортний маршрут на півдні Вірменії, який має знову поєднати Азербайджан з його ексклавом Нахічеванню, а також із Туреччиною та загалом із ринками Сходу. Цей коридор має стати важливим сполученням між Заходом і Сходом. Саме тому увага багатьох прикута до Вірменії.
Водночас Нікол Пашинян під час виборчої кампанії наголошував на тому, що його партія прагне миру, хоче, щоб у Вірменії більше не було війни, і пропонує проєкт, який називається Реальна Вірменія. Реальна Вірменія — це Вірменія в межах нинішніх державних кордонів, площею майже 30 тисяч квадратних кілометрів, без Нагірного Карабаху та без Арарату. Як цікавий факт зазначу: гора Арарат уже зникла навіть із прикордонних штампів. Раніше при в’їзді до Вірменії ставили штампи із зображенням Арарату, тепер їх уже немає.
Загалом ідеться про відмову від старих міфів, від політики історичних образ і реваншизму, а натомість про будівництво Вірменії в тих геополітичних умовах, у яких вона перебуває сьогодні. Тобто про відкриття до Туреччини, підписання мирної угоди з Азербайджаном і забезпечення довготривалого миру.
Вірменія та Азербайджан воювали за Нагірний Карабах від самого розпаду Радянського Союзу. Остаточно Вірменія програла цю війну у 2023 році, коли близько 100 тисяч вірмен були змушені залишити свої домівки на території Арцаху, відомого також як Нагірний Карабах.
Журналістка та публіцистка Стася Будзіш наголошує, що на противагу концепції Реальної Вірменії на цих виборах виступали проросійські сили.
Насамперед це «Сильна Вірменія» Самвела Карапетяна. Самвел Карапетян — нове обличчя у вірменській політиці. Інша ключова фігура — Роберт Кочарян, президент Вірменії у 1998–2008 роках. Кочарян походить із так званого карабаського клану. Разом із Сержем Саргсяном вони фактично правили країною майже двадцять років, довівши її до межі економічного занепаду. Саме тоді у Вірменії майже необмежену владу мали олігархічні еліти, тісно пов’язані з Росією. Це був також період, коли корупція буквально роз’їдала державу. Ситуація змінилася після 2018 року, коли внаслідок так званої Оксамитової революції до влади прийшов Нікол Пашинян — людина з народу, колишній журналіст.
Говорячи про постать голови вірменського уряду, Стася Будзіш зазначає, що його важко назвати прозахідним політиком, попри те, як зараз європейські ЗМІ часами його позиціонують.
Як кажуть місцеві аналітики, у глибині душі Пашинян демократ, але він ніколи не був відвертим західником. Він ніколи не був прозахідним політиком. Просто геополітична ситуація змінилася настільки, що тепер Пашинян виглядає саме так.
Ще у 2021 році, під час попередніх парламентських виборів, він майже не говорив про Захід. Навпаки — наголошував на загальнонаціональній вірменській ідентичності, на Арараті, історії, на тому, що Арцах — це Вірменія. І, звичайно, багато говорив про союз із Росією.
Тоді Вірменія залишалася союзницею Росії в рамках Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ). Однак пізніше вона фактично заморозила свою участь у цій структурі після того, як Росія, головний безпековий союзник Єревана, не надала допомоги Вірменії у 2022 році, коли Азербайджан атакував уже не Карабах, а безпосередньо територію Вірменії. Тоді Росія заявила, що не може визначити, де саме проходять кордони Вірменії, і чи Азербайджан не обстрілює власну територію. Через це Москва вирішила зайняти стриману позицію. Саме тоді багато вірмен усвідомили, що гарантії безпеки, які пропонує Росія, не є тим фундаментом, на якому варто будувати всю державну політику.
Крім того, Вірменія залишається членом Євразійського економічного союзу, який часто називають альтернативою Європейському Союзу. Водночас зараз розпочалося зближення із Заходом, і Вірменія намагається диверсифікувати свою економіку, оскільки вона майже повністю залежить від Росії.
Як ми добре знаємо, Росія активно використовує цю залежність як інструмент тиску. Саме перед виборами вона запровадила обмеження щодо вірменського коньяку та вина, раптом знайшла шкідників у вірменських овочах і бактерії у квітах. Ми добре знаємо, як працюють такі механізми. Також Москва вже погрожувала підвищенням цін на газ для Вірменії.
Тут є важливий момент. Багато хто говорить, що Пашинян є прозахідним політиком, орієнтується на Захід і хоче рухатися саме в цьому напрямку. Я не заперечую, що такі процеси справді відбуваються. Однак він постійно повторює — і знову сказав це у понеділок, 8 червня, о другій ночі під час пресконференції після часткового підрахунку голосів, — що не має наміру розривати відносини з Росією і не бачить між країнами жодних серйозних напружень.
Одночасно з цим Стася Будзіш зазначає, що для неї – парадоксально - це була одна з найкумедніших кампаній, які її доводилося спостерігати.
На виборчих плакатах, окрім Пашиняна та його партії «Громадянський договір», були Гагік Царукян, який має за собою кілька кримінальних справ, Роберт Кочарян, який також не користується великою популярністю і теж має проблеми з законом, а також Самвел Карапетян — нове обличчя опозиції, раніше він не займався політикою. Щодо Карапетяна також лунали звинувачення. Видання The Insider повідомляло про його можливі зв’язки з ФСБ. Однак звернімо увагу на те, що приналежність до ФСБ тут, у Вірменії, не справляє на людей такого сильного враження. У Польщі сама згадка про те, що хтось мав стосунок до ФСБ, автоматично його дискредитує — така людина одразу втрачає довіру. Тут усе інакше. І це теж важливий момент, який потрібно враховувати, якщо хочеш зрозуміти місцеву політику.
Самвел Карапетян, який очолив партію «Сильна Вірменія», фактично присутній на всіх виборчих плакатах, але сам у виборах участі не бере з трьох причин. По-перше, тому що останні чотири роки він переважно проживав у Росії. По-друге, окрім вірменського громадянства, він має також російське та кіпрське, а це позбавляє його права балотуватися. За законом брати участь у виборах може лише особа, яка має виключно громадянство Вірменії. По-третє, наразі він перебуває під домашнім арештом, оскільки його звинувачують у спробі державного перевороту, відмиванні коштів, ну і, звісно, на нього повісили ще низку інших звинувачень.
Вся ця ситуація виглядає досить курйозно. Дивишся на передвиборчі плакати опозиції, яка фактично вся виступає проти Пашиняна. Вона виступає за тісніше зближення з Росією. Деякі партії навіть підтримують ідею підписання союзної угоди на кшталт тієї, що існує між Білоруссю та Росією, тобто створення так званої Союзної держави. Крім того, вони хочуть переглянути весь мирний процес з Азербайджаном. Обіцяють мешканцям Карабаху, що вони повернуться до своїх домівок, хоча на сьогодні це виглядає абсурдним і нереалістичним. Це звичайна передвиборча риторика. Водночас люди, які мають або мали судимості, дивляться з плакатів на громадян Вірменії та обіцяють їм стабільність, спокій і безпеку. Для мене це виглядає парадоксально, адже ми звикли говорити про Вірменію як про країну, що прагне бути демократичною. Тож якщо в демократичній державі такі люди можуть бути обличчям виборчих кампаній, а один із них взагалі не бере участі у виборах, але водночас є головною фігурою на плакатах, то це, погодьтеся, доволі курйозно.
Водночас це своєрідний хитрий хід Пашиняна щодо Москви. Адже 1 квітня під час розмови з Пашиняном Владімір Путін натякав саме на Карапетяна — мовляв, він перебуває під арештом, не може брати участь у політичному процесі, хоча є проросійською силою, і, можливо, Пашинян міг би щось із цим зробити. Пашинян дуже вдало відповів, що Вірменія є демократичною державою. Однак при цьому Самвел Карапетян формально не бере участі у виборах, хоча фактично веде кампанію. Це своєрідний сигнал Москві від Пашиняна: «Дивись, Владімір, формально він не може балотуватися, але все ж бере участь у політичному житті; формально він не може виграти вибори, але його політична сила проходить до парламенту. Тобто я не йду на повне загострення відносин із тобою, і, мабуть, ми ще зможемо про щось домовитися».
Я також переконана, що однією з перших закордонних поїздок Пашиняна після виборів, найімовірніше, стане візит до Москви. Не знаю, чи це буде саме перша поїздка — наразі в мене немає такої інформації, — але такий сценарій видається дуже ймовірним. Тому називати Пашиняна однозначно прозахідним політиком, на мою думку, було б перебільшенням.
Хоча політична ситуація зараз дійсно змінилася настільки, що складається враження: Вірменія опинилася в центрі уваги всього Заходу з різних причин. Це також певною мірою пов’язано з Грузією, яка фактично добровільно віддалилася від Заходу, і тепер значна частина уваги Заходу зосереджена саме на Вірменії.
Також я порушила інше питання, що стосувалося спроб Кремля вплинути на результати виборів у Вірменії. Reuters писав про те, що Росія хотіла привезти до Вірменії близько 100 тисяч представників діаспори. Річ у тому, що представники діаспори не можуть голосувати за кордоном, вони лише мають прибути до країни, аби віддати свій голос. Я попросила Стасю Будзіш прокоментувати цю інформацію, що про це відомо, чи вдалося провести цю операцію російським спецслужбам.
Важко сказати. Сто тисяч голосів, безумовно, могли б вплинути на результат. Явка була досить високою — близько 59%, тобто на десять відсоткових пунктів більше, ніж у 2021 році.
Однак в мене немає інформації про те, що Росії вдалося реалізувати цей план. Тут також немає остаточної впевненості серед експертів. До того ж йшлося б про людей, які мають реєстрацію у Вірменії. Їх потрібно було б знайти, організувати їхній приїзд і бути впевненим, що вони голосуватимуть саме проти Пашиняна. Від самого початку існували сумніви щодо реалістичності такого сценарію, тому, найімовірніше, він так і не був реалізований.
Проте достеменно відомо, що до Вірменії щодня прилітало близько тридцяти рейсів із Росії, і останнім часом вони були повністю заповнені.
Також ходили чутки, але я не маю жодних документальних підтверджень, лише те, що чула від людей на місці, — що Російська Федерація або вірменські олігархи, які проживають у Росії й були змушені профінансувати цю кампанію, оплачували поїздки вірмен із Росії до Вірменії. Однак наголошую: це лише інформація, яку я чула на місці, і я не можу підтвердити її достовірність на сто відсотків.
Водночас мені відомо, що громадяни Вірменії, які прилітали до країни напередодні виборів, отримували спеціальні листівки з попередженням про те, що отримання будь-якої матеріальної вигоди в обмін на голосування карається позбавленням волі строком до семи років.
Останнє питання стосувалося того, як у Вірменії сприймали погрози з боку Росії. Кремль неодноразово під час цієї передвиборчої кампанії попереджав Вірменію про можливі так звані наслідки, якщо вона теж рухатимеуться у бік Заходу, як це раніше зробила Україна.
Такі спроби залякування були. Однак тут ніхто серйозно не вірив у можливість війни з Росією. По-перше, ніхто не вважає, що Росія зараз має ресурси для відкриття ще одного фронту, адже вона зазнає серйозних втрат у війні проти України. По-друге, Росії зараз зовсім не вигідно створювати собі ще одного противника в особі Туреччини. А Туреччина, своєю чергою, зацікавлена в тому, щоб у Вірменії панували мир і стабільність, а не напруження та конфлікти.
Дар'я Юр'єва